Вага апокрифічного слова.

 
Вага апокрифічного слова
Книжки за жанрами

Всі книжки (1551)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

18.03.2017

Рецензія на книжку:
Р.Мельників. Апокрифи степу : (поезія 1992-2012 рр.)

Тема мандрівки, мабуть, найвдячніша та найпоширеніша тема в поезії. З піснею на устах мандрував лицар, за ним услід відправлявся, підспівуючи в такт крокам, поет-підмайстер, за ним романтично налаштований дивак і т. д. і т. п.. Мандрівкою в часі є саме людське життя. З мандрівки постають враження, з враження – апокрифічні, чи, навпаки, не апокрифічні тексти.

«За вікном промайне пілігрим» – так починається мандрівка. Чи кожен може стати цим пілігримом? Ні. Це «скаже ворожка». Є потаємні сили, які багато що (та, власне, все) вирішують у людському житті.. І стежина від вікна проляже не будь-куди (в ліс, гори, море), вона проляже саме туди і саме так, «як скаже ворожка». У нашого ліричного героя вона пролягає степом…

Наприклад, степом небесним, де «Небесні шляхи засихають в огудину» (містичний варіант). Степом в історичному вимірі («все минається»). Степом у душі мандрівника («на вістрі зіниці»). Ось такий симультанний зріз подій, вчинків, рефлексій.

Автор – філолог. Саме ця філологічна налаштованість і визначає окомір. Так бачить око, так чує вухо: «Сунуть дивні Скити на захід возами». У такій симультанній подачі вибудовуються зорові та слухові ряди. Це все образи із раннього вірша: «Змовч Містерію, Ірлице: Степи розгублено…». Цей вірш вартий уваги в багатьох планах, зокрема і в плані пошуку свого міта. По тексту нібито без якоїсь особливої системи розкидано образи-концепти. Одні з них автор виділяє через написання їх із великої літери, інші справляють враження стихійності, такі собі квіти-самосійки. Але то так тільки здається. Насправді ж тут повсюди відчувається прискіпливий філологічний пошук Слова. І ми вже бачимо: на пошук Слова відправився невтомний словесник. Пошук вдалий. Міг бути й іншим, але випадає, як випадає. («Як ворожка скаже».) Перед читачем постає продуманий світ символів-концептів. Мікро та мета образи зливаються в одне ціле:

Все минається…

лицарство наше спечалене

Снять Дракони

півкулями Мозку на Осінь

І Сторожа Богів

наче Колесо

з Осі

Обриває Галактики Розклад Відчалення.

А на наступній сторінці:

Той паперовий змій що ми

змайстрували разом

з батьком і братом

кудись відлетів…

Галактичний Дракон, Дракон з далеким і темним минулим, а поряд – паперовий змій, що його змайстрували два хлопчики разом з батьком. Ось звідки родом ця стара історія мандрів…

Образи багатошарові, метафори ускладнені, майже повсюди присутня алюзія, що спонукає оглянутися, замислитися, порівняти видиме з невидимим, вірніше – пошукати за видимим невидиме, відкрити його для себе:

спокуслива

панна

ота

котра ронить

так мідно

свій голос

і

тишить

усе навкруги

птахом часу

Вона, оця панна з мідним голосом, відає тайну. Ти вирушаєш у мандри на її очах, а вона гойдає твій човен. То ти вирушаєш водним шляхом? Чи степом по морю ковили? Чи якимось іншим загадковим шляхом, котрий визначає лише вона одна? Це загадка. У цих текстах загадка – то наріжний камінь думки. І коли все це хочеш зрозуміти, то на думку спадає несподівана «єресь»: увесь цей модернізм і постмодернізм корінням із найглибшого фольклору. Усі ці багатошарові метафори-загадки родом із наших улюблених казок, лише все це пройшло свої перевтілення в уяві поета. Поета-словесника. Це надало Слову глибинної сакральності. Це визначило береги і межі розмивання берегів контексту. Десь цей берег обірваний, десь розмитий, десь просто пунктирно намічений, але ти ніде не оступишся. Під ногами давній, надійний «битий шлях», по якому наші предки їхали возами, ішли пішки, а, може, десь перетягали й човни…

Автор «Апокрифів степу» розпочав свій творчий шлях у буремні 90-і. Він належить до покоління 90-х. То були такі собі піднесені бунтівники, котрі, власне, за свій бунт нічим не ризикували на відміну від літературних попередників, котрі зазнали і тюрем, і заслань, і всіляких інших «приємностей» того часу. Відчуття «кайфу» – можна все! Такий собі хвацький андеґраунд, такі собі заперечувальники всього і вся, передусім – усього «совкового». Цьому поколінню було роздано стільки авансів, які ніякому іншому й не снилися. Вони – улюбленці «Смолоскипу», різних фондів для молодих обдарувань і т.д., і т.п.. Антиестетика з домішками антиетики. Нецензурна лексика як ознака бунту. Яка пристойність, як усі – «совок»?! І тільки ми – не «совок». До нас нічого не було, а що буде після нас? А кого це турбує?..

Яку данину віддав цій модній на той час грі Р.Мельників? Якусь, мабуть, віддав, але не в цьому річ. Не все так просто і не так однопланово, як іноді звикають думати, як часто звикають за стереотипами сприймати явища. Не забуваймо, що наш автор передусім – словесник. Він розлущує слова, шукає в кожному з них потаємні знаки. Чи знаходить? Свідомий пошуку шукач завжди щось знаходить. Для словесника Слово – поняття сакральне. І думаючи про сакральність, не можеш збагнути, нащо в нову книгу поміщено вірш «Екзекуція»? Ну, хай він був у ранній збірці, а нащо – в зрілій?! Річ не в темі як такій. Антон Чехов про все міг написати так, що читач просто роззявляв рота від здивування, що про нікчемну річ можна висловитися так майстерно, так несподівано, так мудро. Тут же цих чеховських чеснот немає, а є досить поверхове, здрібнене, випадкове зображення на диво потворного явища – облізлого кота, котрого наш ліричний герой сподівався іще повісити, коли б не трамвай… Не вписується такий ліричний герой у космічні простори Мандрівки. Не вписується у взагалі глибокий і в цілому вдало вибудований контекст. Такою ж невдалою видається спроба вхопити суть війни: «війна – це суцільний і повний пиздець». Так може про війну сказати хтось інший, але не автор «Апокрифів степу». Чому? Тому що не апокрифічне ні за яких умов не може стати апокрифічним. Тому, що «павутина життя надто тонка», тому що

Тче

дощ весняний

теплу

млість

імли.

Тому що:

очеретяна вістка

не подасть

знак

обірвавши мандрівку

з пів-

ноти.

Книга вибудована як один суцільний текст. Тут немає поділу на розділи, глави, якогось композиційного розсунення (чи зсунення) частин змісту. Але це так лише здається. По всьому тексту химерно розставлено більші та менші «маячки», «свічечки», «блискітки» на той чи інший лад закодованого змісту. Це своєрідний, дуже цікавий для філологів спосіб маніпулювання поетичним простором. Ти за чимось розігнався і раптом летиш або навпаки зриваєшся вниз. Ти кинувся навперейми чомусь для тебе дуже важливому, але впіймав щось інше, не менш важливе, але не те:

Тихо будь,

спокуси не передбачиш усі

Попасцем волику,

вже наготовано втечу

Три доби верхи

– й залишимо мури фортечні

Як то апокрифи степу складають ченці

Ця книга варта повторного прочитання. У ній дуже густо намішано змісту. В ній є послідовність і глибинна гармонія образів. Є багато суто українських родовитих слів. Є авторські неологізми. Їх варто осмислити і проаналізувати колегам-філологам. Взагалі був би дуже цікавим саме такий аналіз: суголосся авторських образних словоутворень і слів, коріння яких слід шукати у глибинному фольклорі. А ще книга симпатична тим, що мандрівка твоя має чудову винагороду: десь там, за обрієм тебе, подорожнього чекає з торбою щастя лелека. Отак:

З торбою щастя стоїть на одній нозі.

Олександра Ковальова

(Джерело: сайт ХОО НСПУ)

Реклама
Rambler's Top100