Шокуючий стиль.

 
Шокуючий стиль
Книжки за жанрами

Всі книжки (1412)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

13.07.2017

Рецензія на книжку:
О.Апальков. Не Бовари : оповідання

Шокуючий стиль
Про книгу Олександра Апалькова «Не Бовари»

Як і в усіх художніх творах Олександра Апалькова, які мені вдалося прочитати, текстове тло захоплює читача з першого моменту читання і до останньої фрази оповідання чи повісті, і як магнітом гіпнотично затягує і тримає в напружній увазі. Авторський стиль, – лаконічний, відточений, нічого зайвого: короткі рвані фрази, які стараються вихопити з хаосу бурлящого буття і донести саму суть швидкого різнопланового життя, яке блискавично змінюється і, мабуть, не змогло б бути відтворене в плавних, розмірених, класичних довгих «правильних» фразах. Це стиль можна назвати шокуючим, який адекватно передає – шокуючий зміст того, про що оповідається, – бурхливі, ще не сформовані і не впорядковані хаотичні пласти нашого буття.
Такий стиль, як правило, характерний для переломних епох: згадаймо післяреволюційні «рвані» вірші Єсеніна, які, після деякої стабілізації положення в країні в роки непу, – входять знову в класичне русло, характерне для дореволюційної єсенінської творчості. Різка рвана мова – «візитна картка» сучасних письменників, які гостро відчули розлом часу, стик двох епох, що випав на роки їх життя і творчості, і відтворили цей розлом в своєму стилі.
Можливо і з цієї ж причини у творах Апалькова тяжіння до короткого оповідання: старе розвалюється і відходить, яке ж буде нове – ще не відомо, світ здається фрагментарним час для спокійної оповіді і врівноважених висновків, а значить, і для багатопланового «підсумкового» епосу, ще не настав, тому доводиться задовольнятися ескізами, моментальними замальовками, майстерно вихопленими з виру життя фігурами і деталями.
Ще одне, що підтримує інтерес читача і викликає його захоплення в прозі цього автора – це знання людської психології. Тут і просто типові нюанси на побутовому рівні, і точні психологічні деталі, парадоксальні і несподівані, а нерідко – проникнення в психологічні глибини майже шекспірівські. Як ось у «Диалогах с Марион»:
«Зачем (меня) запоминать? Я что, озеро или лес? Я женщина. Меня нужно чувствовать… И потом: на память – это то, что уже вчера. Я ещё – сегодня».
Або в оповіданні «Звонок»:
«По-моему, любовь – это как страх… Страх – хоть и сильное чувство, но недолгое. Сильнее страха нет ничего. Но он отходит. И остаётся только бесформенным чувством в памяти».
В оповіданнях – неприкрашена, оголена правда життя, часто жорстока і неприваблива, якою вона і є в реальності, але пом‘якшена доброзичливим гумором, що проривається в деталях навіть в найдраматичніші, чи й в найтрагічніші моменти. (Наприклад, в оповіданні «Ади и Василь»:
«Через её локоть свисала тряпка. Когда-то пиджак».
Спробую коротко «пройтись» по деяких з оповідань збірника. А може – й по всіх 16-ти.
Тонко-психологічна з драматично-іронічним підтекстом колізія в оповіданні «Лопух», коли юнак і дівчина обоє хочуть, щоб їхня випадкова зустріч закінчилась чимсь більшим, ніж просто банальна поїздка до дому дівчини і прогулянка в лісі, але юнак боїться гніву
свого начальника – батька дівчини, щоб той не вигнав його із шоферів, а через два місяці юнак гине під Кандагаром. І справді – «лопух»!..
До речі, про підтекст я згадав не випадково. В багатьох оповіданнях почуття персонажів, а то і багато які події «заховані» в підтекст (хоч і ті, і ті нескладно «вичислити»), не в останню чергу сприяє «хемінгуеївській» короткості і ємкості, лапідарності оповідей. До речі, і «батько» підтексту Хемінгуей також творив в переломну епоху історії, в епоху світових війн і революцій. Ось і в оповіданні «Любка і Тонька», про «пропілеї» наших двох колгоспниць в Індії, всі переживання «заховані» в підтекст, про причини і мотивації поведінки персонажів можна тільки здогадуватись, що саме по собі доставляє читачеві задоволення і підігріває інтерес читача. Як і в оповіданні «Лопух», в оповіданні «Сумерки» – іронічно-драматична колізія (правда, без трагічної «складової»): юнак побачив у натовпі начебто дівчину, яку колись втратив, але коли з величезними труднощами її наздоганяє, виявляється, що то не вона...
В оповіданні «Снег» – жорстока і відворотна сцена «зустрічі» солдата на його «малій Батьківщині» після служби в армії.
В «Веssame mucho» – зворушливий психологічний етюд про любов, музику, танець... Тут, здавалось б, все ясно, але почуття героїв також «заховані» в підтекст, і тільки розбита гітара від‘їжджаючого музиканта їх «засвічує».
Зрушливе і драматичне оповідання «Моя «Царь-рыба», думаю, не залишить нікого байдужим.
«Белая жизнь» – про штучну, «білу» любов між багатими.
В «Интер-Сити» описуються нібито звичайні «дорожні» розмови в вагоні міжнародного поїзда: розповідь балакучого емігранта про сибірські берези і гриби, про своє падіння з стільця, репліки інших пасажирів – емігрантів з Росії, але під цими бадьорими і нібито безтурботними розмовами, глибоко захована щемлива ностальгія, болюча туга за своєю попередньою Батьківщиною, що проривається в той момент, коли оповідач дарує одній з емігранток екземпляр російського журналу, а емігранти кричать раптом: «Передайте привет нашей Родине! Передайте!» Сумне оповідання… І ще одна «любов» – між багатим німцем і емігранткою, – в оповіданні «Всё мимо». Любов груба, нервова, проперчена ненавистю і безнадією. Багатство – є, а життя – мимо...
Оповідання «Звонок» в якійсь мірі «парне» до оповідання «В сумерки», але більш «оптимістичне»; зустрілись, виявилось: не ті... Але будуть пам‘ятати своє випадкове знайомство.
«Не Бовари» – якоюсь мірою – оповідання-двійник до оповідання «Вessamo mucho» – найбільше оповідання збірника, чи навіть, на фоні інших оповідань – мініатюр, – «маленька повість» (ще одна співставна по об‘єму «мініатюрна повість» – останній твір книги: «Второй якорь»). Тут також, після «буремної» ночі у німців і під час похмільної поїздки в поїзді, – зустріч і розмова з випадковою супутницею, поцілунок на прощання, через рік нова зустріч в Парижі, таке прекрасне пристрастне кохання, яке, як і в «Вessamo mucho», обривається розставанням назавжди...
В оповіданні «Ади и Василь» розповідь про двох пенсіонерів, учасників війни, німецького і нашого, «переможеного» і «переможця»; перший, «переможений», живе в достатку і комфорті, впавши під час катання в Альпах на лижах, «філософствує» в лікарні, що ми або серйозніше, або безтурботніше ставимося до всього, ніж воно того заслуговує, а «переможець» живе в бідності на грані злиднів, чи й в злиднях і просто помирає в лікарні майже без всякого догляду.
Оповідання «И она вошла» – також про любов, щемливу і зворушливу, – про те, як любов пробудила в музикантові бажання знов почати грати, хоч він, образившись на те, що його «обійшли» бездарніші конкуренти, став перекладачем і, здавалось би, зовсім облишив музику.
І останнє оповідання – «Второй якорь». Розповідь про чоловічу дружбу взаємовиручку, непереборну жагу до життя і багато чого іншого, оповідання, в яке «впресовано» матеріалу і емоцій стільки, що вистачило б на цілу повість. Це оповідання образністю і ємкістю викладу нагадує хемінгуеївську повість «Старик и море». Про таку книгу можна ще багато що написати, але – чи вистачить у читача терпіння мій «критичний опус» прочитати до кінця…

Пащенко Микола

(Джерело: Фейсбук)

Реклама
Rambler's Top100