Такі різні дороги додому.

14.07.2017

"Можна скільки завгодно носитися по світу і відвідувати всякі міста, але головне - відправитися потім туди, де в тебе буде можливість згадати ту купу речей, які ти побачив. Ти ніде не побуваєш по-справжньому, поки не повернешся додому".
Террі Пратчетт

Цього року побачила світ книга молодої авторки – Марії Карп’юк «Дорога додому». Марія – переможниця багатьох літературних конкурсів, за фахом філолог української мови і педагог, що позначилося на її творчості. Книжка стала дебютною й у ній вміщено однойменну повість та оповідання. «Дорогу додому» видано за програмою «Перша книжка автора», яку вже кілька років поспіль проводить КМДА. Яскрава авторська обкладинка, ілюстрації, у змісті відразу кидаються у вічі назви «Солдатику», «Мамуня з помпоном», «Модна Ліза», здається, що ці оповідання написані для дітей. Але багатий стильовий арсенал дає письменниці можливість торкатися будь-яких тем. Коли починаєш читати, одразу відчуваєш філософічність та оригінальність написання. Твори захоплюють і зачаровують, і ти не можеш заснути й відірватися від книги до самого кінця.
Хочу звернути увагу на оповідання «Дорога, додому!», у якому можемо побачити гіркий реальний світ. Нині дуже часто саме чоловік іде у декретну відпустку і таким чином відкриває дорогу до кар’єри своїй дружині, але чи це правильно? Так от, авторка робить акцент на тому, що таке рішення – особиста справа кожного.
Особливо вразило фантастичне оповідання «Відповідальність». Головний герой – простий чоловік, який зовсім не замислювався над тим, що не лише ми можемо писати чиєсь життя, але й автори нашої реальності також існують. «Герої оживають у тебе на папері й роблять усе, що ти їм накажеш. Фактично, вони раби твоєї примхи». Марія Карп’юк змусила мене замислитися над відповідальністю автора за свої поезії, повісті, новели.
Окремо хочеться приділити увагу повісті «Дорога додому»: до самого кінця трималася інтрига — чи знайде Ігор бабусю, чи буде змушений повернутися до Києва, де лишилася мама-алкоголічка, чи знайде він врешті щастя? Звичайно, повість вразила і елементом фантастики, яка наприкінці повісті виявляється зовсім не фантастикою, а способом захисту від жорстокого зовнішнього світу. Авторка переконує нас у тому, що будь-чия дорога дуже важка, а іноді, за браком досвіду, ми й самі погіршуємо свій шлях: Ігор замість того, щоб дочекатися ранку та сісти на прямий автобус, обирає шлях автостопу. Це затримує досягнення бажаного на довгий час.
Книга варта уваги – тим паче, молоді. Адже дуже часто ми втрапляємо у такі ситуації, про які так детально пише Марія Карп’юк. Однак «Дорога додому» підійде кожному, а особливо тому, хто хоче поміркувати над життям, долею, подумати над власною нерішучістю та нарешті зробити той такий важливий крок до невеличких, але звершень. Ця книга – для мрійників та новаторів, які прагнуть змінювати світ і себе. Проте, безперечно, кожен читач зможе знайти в ній поживу для роздумів і рушій для самовдосконалення.