|
19.08.2017
Рецензія на книжку:
Сорокопуд Іван, упорядник О. Апальков та М. Москалець. Канів із глибин століть
Світ побачило третє видання книги місцевого краєзнавця Івана Сорокопуда «Канів із глибин століть».
Про це повідомляє «Kanos» із посиланням на інформацію сайту видавництва «Склянка часу».
«Ця книга є останньою в щедрому доробку Почесного громадянина Канева Сорокопуда І. І. Не доживши до столітнього ювілею два роки, він залишив нам у спадок любов до рідного міста, що є неповторним в своїй самобутності. Канів назавжди вписаний в історію Київської Русі як один з форпостів держави на рубежах із кочовими народами. З тих часів у нас зберігся величний Успенський собор, що пережив монгольський період, героїку і трагедію Хмельниччини. Він доніс до нас дух предків і вічно свідчитиме майбутнім поколінням про те, що ми – древня нація і маємо повне право на самостійне визначення свого шляху. Місцевість, де розляглися вулиці і провулки Канева, із самої глибокої давнини завжди була центром тяжіння людини. Багатьма археологічними експедиціями тут виявлено велику кількість поселень та культурних шарів від часу палеоліту до нинішніх днів.Але є ще людська пам’ять, яка береже відомості про рідний край. Саме про нього з великою любов’ю говорить І. Сорокопуд у цій книзі. Два попередніх видання книги засвідчили, що праця автора належно сприйнята читачами. Її цінність у щирості та правді народній. Третє видання книги «Канів із глибин століть» присвячується столітньому ювілею Сорокопуда І. І. – патріота рідного краю», - відзначає у передмові до книги міський голова Ігор Ренькас.
Уривок із книги: «Мої життєві гони пролягли по канівській землі, бо іншого краю, ніж прабатьківський, я й не мислив. Адже корені роду Сорокопудів проростали у Каневі впродовж кількох століть. І кожне наше старше покоління старанно передавало естафету наступному, а з нею і настанову шанувати свій рід та любити отчу землю. Оцю потребу пошанування і любові в роду виховували з дитинства. Старші в сім'ї повідували молодшим прадавню і недавню історію рідного міста у легендах, спогадах, піснях, місцевих назвах. Усе це, передаване з уст в уста в зимовий час, я по-своєму називав теорією. А восени, коли урожай був зібраний, а земля ще не встигла затужавіти, починались предметні уроки. З батьком я відправлявся у мандри спочатку міськими вулицями, а потім по горах, ярах, урочищах і потоках. І чим більше я підростав, тим дальшими були наші походи та довшими отчі розповіді про бачене. Уже в шкільні роки я спрагло сприймав це осяйне багатство.
Канос
(Джерело:
Kanos)
|
