Калейдоскоп.

 
Калейдоскоп
Книжки за жанрами

Всі книжки (1492)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

19.02.2018

Рецензія на книжку:
О.Апальков. Вечно : новелла
(Переклад: Маргарита Шевернога)

..Треба відразу зазначити – манера письма О. Апалькова вкрай лаконічна. Він ніде не вдається до розлогого опису місця, часу, обставин розгортання подій, обмежуючись двома-трьома словами. При цьому добираючи такі характерні ознаки, що слугують для визначення особи протягом усього оповідання (укорочені брюки і червоні шкарпетки Горяєва, старий халат його співмешканки, людина з депутатським значком на лацкані піджака). Хіба що портрет головного героя новели Івлєва та його пасії заслуговують у автора на дещо детальніший опис, принаймні обоє красиві, молоді й стрункі.
Так само, ніби зумисне, вкрай скупо автор дає наймення своїм персонажам. Головні герої мають лише прізвища, він ніде не називає їх по імені, обмежуючись функціональними визначеннями. Доцент, кандидат, студент, декан. Навіть улюблений покійний дід студента існує тільки як Івлєв. Ніяк не називає герой і свою кохану, в устах інших вона фігурує лише як «жрица любви», «владычица». При цьому названі прізвища теж не містять у собі якогось смислового навантаження, такі собі Іванов, Петров, Сидоров. «Что в имени тебе моем?» Суть в іншому – що вони проголошують! Якраз тут і розкривається їхнє справжнє призначення у творі.
Така ощадливість у словесному вираженні дає змогу автору, застосувавши точкові акценти, ніби в калейдоскопі, зафіксувати і одержати, при найменшому повороті – зміні ракурсу споглядання подій – щоразу новий візерунок, новий колір, інший додатковий зміст. А від того охопити своїм поглядом безконечно багато фактів і явищ, котрі бентежать його, дати волю думкам і почуванням, до яких вони підштовхують.
У творі Апалькова – три поіменно названі герої є головними: доцент ВУЗу Горяєв, кандидат Вележнєв та студент-випускник Івлєв. Це люди трьох різних поколінь, які своєю долею, світоглядом, мисленням несуть прикмети свого часу, і в заданому часовому інтервалі (середина 80-х років) можна собі уявити (при всіх умовчаннях про визначальні історичні віхи цього століття) тодішнє життя. Щонайменше вдається до оповідей найстарший з них Горяєв, раніше знаний, популярний поет він був репресований у 37-му році, вся літературна спадщина була знищена, а він уникнув такого ж кінця тільки тому, що почав публічно підтримувати провідні партійні (більшовицькі) настанови.
Третій з оповідачів студент Івлєв зосереджений на своєму першому коханні, і його сповіді – то окремі штрихи, окремі больові точки цього вперше пережитого почуття. А його мовчазні бесіди з покійним дідом – то осмислення, всотування його мудрих повчань.
Найповніше представлений Вележнєв – людина мисляча, наділена гострим критичним розумом, який раз за разом пояснює і тлумачить своєму молодшому побратиму Івлєву ті чи інші ситуації, стає, власне, устами, речником автора твору. Його міркування – це той шлях, якого слід дотримуватися нинішньому молодому поколінню. За віком (десь під 60) – це зовсім зріла, громадянськи наснажена людина, певно ж із лав шістдесятників, які спромоглися і «Ніж у сонце» (І. Драч) всадити, і зазнати утисків і переслідувань (згадаймо В. Стуса), пройти через хрущовську відлигу, брежнєвську стагнацію, горбачовську «велику перебудову».
Тож саме цей герой висловлює найрадикальніші міркування, обурюється проявом байдужості в молодих людях, зіпсованістю їхніх смаків. А на питання Івлєва: до чого байдужість, він чітко і переконливо проголошує:
«Хотя бы к литературе… Читайте, друг, мой! Читайте все свое свободное время. А свободное время, писал Карл Маркс, и есть время развития личности.»
Ця тирада – бажання сформулювати і підкреслити роль інтелігенції в суспільному поступі людства, коли проголошення диктатури пролетаріату відводило їй другорядне місце, такого собі «прошарку». Звідси й постійне педалювання Вележнєвим частки «с» – того сервілізму, на який тільки й мала право освічена, вихована, морально достойна інтелігентна людина. Тим-то цей герой, як рупор і провідник головної ідеї автора, – творити майбутнє буття держави Україна силами і натхненням нової еліти, вирощеної з молодого покоління, – докладає до цього чимало вольових зусиль і часу. Його мета сформувати зі свого вихованця достойного представника такої еліти. Саме тому Вележнєв вперто підштовхує Івлєва до ближчого знайомства з Горяєвим, дає йому почитати якимось чином збережені від тотального знищення вірші зацькованого поета. Він неодноразово відправляє студента до дому відлюдькуватого доцента, бо там, у захланному закутку – справжні поклади багатства – знань, книг давніх ще дореволюційних видань. Там шлях до оволодіння історично віддаленими, але реальними фактами життя, не перевернутими з ніг на голову нинішніми обставинами, в яких виростає Івлєв...

Дія Вакуленко

(Джерело: журнала СЧ№84)

Реклама
Rambler's Top100