Роман про маленьких людей у великому місті.

 
Роман про маленьких людей у великому місті
Книжки за жанрами

Всі книжки (1495)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

22.08.2018

Рецензія на книжку:
М.Іванцова. Я тут живу

Я - не письменник і не професійний журналіст. Я просто дуже люблю читати. Тож прочитавши останню сторінку цієї книги, подумала, не можна тримати при собі всі враження та думки, викликані цим міським романом, а треба з кимось поділитися. Гарна книга має бути прочитана багатьма!

Чи любите ви місто, в якому мешкаєте? Чи приємно вам спостерігати за людьми, що живуть та працюють поруч із вами, радіти змінам, що відбуваються на вашій вулиці, у вашому районі чи вашому будинку? Чи може місто бути героєм роману про наше життя? Дуже сподіваюся, що на всі питання ви відповісте стверджувально. А якщо хочете у цьому впевнитись, знайдіть роман душевної письменниці Міли Іванцової «Я тут живу» (роман про маленьких людей у великому місті) та прочитайте з таким захватом та сердечним трепетом, як читала його я.

За словами самої письменниці, це перший твір у «великій формі», який був написаний у 2006-2007 роках та відісланий на літературний конкурс «Коронація слова». На жаль, він тоді чомусь залишився непоміченим. Тож Міла Іванцова, як кажуть, здала його у власний архів.

А після революції Гідності авторка зрозуміла, що наше життя розділилося «До» та «Після» цих відомих подій. Ті, сповнені тривог, хвилювань та надій, роки змусили змінити не тільки відношення українців до своєї автентичності, але й ставлення європейців до нашої країни. Опікуючись бібліотекою Майдану, Міла побачила, що люди завжди залишаються людьми, і навіть у такі скрутні часи вони прагнуть читати щось позитивне та оптимістичне. І вона дістала цей роман із архіву. І слава Богу, що він дійшов до читача нехай через дев’ять років після свого народження. 2010 року роман ввійшов у трійку переможців конкурсу Андрія Куркова «Євроформат», а Брати Капранови, прочитавши, назвали його «міською сагою».

Наразі Міла Іванцова – володарка титулу «Золотий письменник України» (2012 р.), неодноразовий дипломант і лауреат літературного конкурсу «Коронація слова», автор семи романів, збірок оповідань, перекладач, журналіст і активний громадянський діяч.

Ідея роману «Я тут живу»– показати життя пересічних громадян, мешканців Києва, які «не надто дослухалися до пульсу старовинного міста як живої істоти, але жили в ньому, переплітаючись долями, долали кожен свої сходинки, працювали, виживали, кохали або шукали кохання.» А «мудре місто терпіло нас, киян, доволі інертних і лінуватих, які не переймалися чимось далі власного інтересу, … розчаровані результатами першого Майдану, знову сподівалися лишень на себе.»

Головна героїня роману тендітна жінка бальзаківського віку Юлія Петрівна. Обставини життя змусили цю розумницю та красуню, філолога, яка вільно володіє іноземними мовами, стати ріелтором та займатися нерухомістю. Як відомо відношення до цієї когорти людей було неоднозначним, але Юлія Петрівна ще й гарний психолог, що вміє знайти підхід до кожного потенційного клієнта.

Вона гарно робить свою справу, тому й оточуючі її поважають та віддають шану. Тож і Дорогий (мається на увазі багатий) клієнт, і Артист розмовного жанру, і «тьотя Соня», жінка з нелегкою долею, яка хоче допомогти своїй сусідці Каті, бачать у Юлії Петрівні не тільки справжнього професіонала, але й чудову людину. Здається, у Юлії Петрівни все добре, і дочка навчається в інституті, і домівку свою вона любить, і машина у неї є, і подруги давні та вірні. Але минуле нагадує про студентські роки неочікуваним способом, якраз через придбання нерухомості. Тут і радість, і сум, і здивування і, на жаль, велике розчарування у людині, яку вона колись кохала та вважала найліпшим.

Інші персонажі роману – колеги Юлії Петрівни – Стас, у якого свої принципи та погляди на життя (чому б не брати від нього якомога більший та смачніший шматок пирога?), директор агенції нерухомості з такою чудовою назвою «Добрий Дім», яка відображає не тільки його характер, але й шанобливе ставлення до клієнтів, панянки, які працюють у кав’ярні поруч – власниця Ксенія Янівна, молода офіціантка Ольга, яка приїхала з Криму до тітки, щоб заробити хоч щось, не вступивши до вишу, ну й звичайно клієнти, чоловіки та жінки, приємні й не дуже, щасливі й обділені долею. Все як у житті, якщо до нього ретельно придивитися.

У романі весь час присутній ще один важливий персонаж – це Київ, місто, яке живе бурхливим життям, розвивається та рухається, має свої таємниці та приємні куточки, де можна усамітнитися та набратися сил. Він такий рідний, файний та неймовірно дивовижний. Без нього ніяк.

«Два пристойно вдягнених ідіота середнього віку лежать в окопі на околиці великого міста і дивляться, як падає листя… - прошепотіла жінка.

- Що ти робити в ця країна, Танья?

- – Я тут живу… Я без цього пропаду. Може, я теж тут для чогось потрібна… – усміхнулася жінка….

- Може, це є таке щастя – знайти у велике місто старий окоп, лежати і дивитись, як падає лист?

- Може…Кинь грусть, Домініку! Поглянь, яка краса довкола!»

Так закінчується цей роман. Ви спитаєте, а хто така Таня та Домінік? Не скажу, збережу інтригу, бо сама була вражена тим, як Міла Іванцова це зробила. Між іншим, це її фішка – придумати щось таке у розповіді, що змусить вас замислитися, здивуватися, зрадіти та посміхнутися. І це робить її особливою сучасною письменницею.

Тетяна Михайленко

(Джерело: Буквоїд)

Реклама
Rambler's Top100