НА СТОРОЖІ – ...ЧЕРНЕЧА ГОРА!.

 
НА СТОРОЖІ – ...ЧЕРНЕЧА ГОРА!
Книжки за жанрами

Всі книжки (1552)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

15.10.2019

Рецензія на книжку:
Апальков Олександр, Остролуцька Антоніна, Диба Алла, Вербівська Катерина. "Скіфія-2019-Літо" : альманах (проза, поезія, есеї, критика)
(Переклад: Апальков Олександр)

Теперішні нелегкі роки, що їх прожила Україна, можна розглядати з різних точок зору. Скажімо, з точки зору соціологічних опитувань. Чи, можливо, цитуючи думки, висловлені досвідченими, високолобими експертами. А хіба ж не було б цікаво усвідомити, а яким же є цей нелегкий історичний період... так би мовити, у дзеркалі поетичного світосприйняття?!
Переглядаю сторінки свіженького видання – а це альманах «Скіфія-2019-Літо»... (канівське видавництво «Склянка Часу»). Тут представлені і просто твори, і твори учасників поетичного конкурсу «Чатує в століттях Чернеча гора». Конкурс проводиться уже удесяте. Отож і хотілося б пробігтися поглядом по віршах учасників конкурсу. А на деяких рядочках і зупинитися.
Чому так? Поезія – це насамперед емоційний погляд на світ. І можливо саме тому вірші можуть бути цікавими і для людей, абсолютних далеких від поетичних поривань. І потім – серед учасників обдаровані люди з усієї України. Та ще й до того автор цих рядків потрапив... ну, не всім же так щастить... до складу журі конкурсу. Тому і читати треба уважно і відповідально. І, певна річ, намагатися бути об’єктивним. Хоча це і нелегко. Бо кожен з учасників конкурсу подає на нього лише один вірш. А по одному віршу важко судити про творчість поета. Та у цьому і безперечний позитив – це додає стрімкості і динамізму самому конкурсу!
Але нічого – справимося. У журі кілька членів, наділених певним мистецьким досвідом. Отож коли хтось виявиться до певної міри суб’єктивним, то загальна оцінка (плюс... мінус...) може бути і цілком відповідною.
Отож про твори учасників.
Наталія Бідненко (село Червона Поляна, Кіровоградська область) у своєму вірші піднімає гостру соціальну проблему, яка не може не хвилювати і до якої суспільство не повинно бути байдужим:

Село вмира. Ще б, може, серце билося,
Якби хоч хто у цю підтримав мить…
Село вмира. Й нікому не судилося
Про те дізнатись, як йому болить.

Карина Бойко з Запоріжжя пише про вагомість, якою має бути наділене поетичне слово, бо інакше навіщо і братися за перо:

Пишу... И не для денег, не для славы!
Пишу, когда душа полна огня.
Слова моей души – не для забавы:
Они мой мир, всю суть мою хранят.

Тетяна Лісненко з міста Ромни на Сумщині не обминає драматичних сторінок нашої дійсності і при цьому намагається усе ж бути філософічною:

Бо вже земля чекає, наче мати,
Її вже спраглі висохли вуста…
Набридли їй і «гради», й автомати,
Жадає виколихувать жита.

Василь Момотюк з Чернівецької області у одному з представлених своїх тривіршів, зауважує:

Обличчя війни
веселим не буває.
Хіба це не так?

Микола Проценко з Києва, людина з немалим життєвим і літературним досвідом, розмірковує над тим, а чому ж у його сучасників усе ж не пригасає спрага до творчості:

Пишуть, пишуть про значне:
Про кохання і дівчину,
Про війну і батьківщину…
Вічність тем цих не мине.
Пишуть також про своє.
Ні про що ж – не відшукати!
Чи самому написати?
Ось! Оце ж воно і є!

Олена Плавенчук з Київської області у своїх віршованих рядках відтворює драматизм (та і трагізм...) невигаданих обставин:

Багато сліз, людей багато,
І мама в чорному, як тінь.
Іде війна. Ховають тата,
А навкруги – весни цвітінь.
Б’є сонце в дзвони луннодзвінно
І лине голос з глибини:
Чоловіки не плачуть, синку,
Буває, журяться вони.

Тамара Станкова з Рівненщини придивляється до непростих соціальних проблем:

Одні батрачать за кордоном,
А ті – не знають, як прожить.
Усього вдосталь є в країні,
Нема ж за що його купить.

Киянин Ігор Тилик дивиться на оточуючий світ, як філософ, що і засвідчують приведені нижче рядки:

Життєва круговерть, мов ті млинові жорна,
Розмелюють століть спресований граніт.
У нім застигло все: і зоряне і чорне,
І мрії таїна,
Й кохання ніжна мить.

Киянин Володимир Цибулько частенько фігурує на радіо і телевізії, як політичний експерт, але мабуть усе ж є те, про що він хотів би сказати поетичним словом:

Забанений Бахус, сигари і ром
Поранений качур плава Дніпром
Історія наша де кров а де бром
Забанений Бахус але не Газпром

Олена Ющук з Дніпропетровщини пише (і так лірично, і одухотворено!) про те, якою нелегкою і неоднозначною буває жіноча доля:

Вспомните, что я жила в полете
мыслей и мечтаний, как стихий.
Вы меня когда-нибудь поймете,
женщину, писавшую стихи.

Живемо у суворі часи. Отож і Лідія Яцкова з Хмельниччини вірш «Війна, спинись» почанає рішуче і жорстко:

Війна, спинись біля вікна!
Поглянь на світ, протри зіниці!

І подальші рядки цього вірша пронизує неабиякий драматизм почувань:

Душі надірвана струна!
Знов плаче дзвін біля каплиці.

Та і завершує поетеса цей вірш тим же схвильованим рядком, з якого вірш і починався:

Війна, спинись біля вікна!

Отож переглянувши твори учасників конкурсу «Чатує в століттях Чернеча гора», починаєш укотре розуміти, що Чернеча гора – на сторожі... і поетичного натхнення, і високого слова, і нашої любові до України!

Володимир Даник

(Джерело: Мала сторінка)

Реклама
Rambler's Top100