Богдана Матіяш. Пісня Пісень.

 
Богдана Матіяш. Пісня Пісень
Книжки за жанрами

Всі книжки (1564)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

18.02.2020

Рецензія на книжку:
Матіяш Богдана. Пісня Пісень

«Пісня Пісень». На думку одразу спадають старозавітні любовні гімни Соломона до Суламіти. Потім – вірші Франческа Петрарки до Лаури. Тепер українська література має свою «Пісню Пісень». Нова збірка віршів Богдани Матіяш – це пісня про любов тієї, хто любить.

Поетка наважується на дуже претензійну річ – укотре сказати про це почуття. Її вірші могли би стати черговим стосом паперу про любов з усіма характерними для сучасної літератури рисами інтимної лірики: часто – надмірним оспівуванням тілесности й метафорами, які вже нікого не зачіпають. Коли вперше береш до рук книжку Матіяш, острахи підтверджуються: збірку укладено з верлібрів, пунктограми відсутні, ілюстрації кольорові й надто милі як для «серйозної» літератури... Що там говорити, якщо авторка іґнорує навіть велику літеру. Словом, передбачено суцільне розчарування для любителя Гайне, Петрарки чи Шекспіра.

Однак варто почати читати перші рядки, як стане зрозуміло: всі застосовані підходи поетки цілком виправдані. Верлібр, відсутність пунктограм, окремі синтаксичні структури створюють ефект напруги, доцільний у поезії. Для авторки це, здається, видих: щастя новонародженого тексту, яким вона вливає почуття у слово. У цьому також мета літератури – відшукувати слово, що максимально точно відбиває відчуття. Для читача це теж виклик, адже йому фактично слід сконструювати текст самостійно. Це часто вдається не з першого разу. До того ж цей текст не конче збігатиметься з авторчиним.

Вірші Матіяш дуже асоціятивні: «якщо розповісти як мені тепер є скажу / найдужче хочеться говорити кольорами». Чи не вперше шукати відповідність між кольорами й відчуттями людини спробував французький поет Артюр Рембо. Однак Рембо своїми «Голосівками» створює поетичний маніфест символізму, де є чіткий поділ на предмети, наділені символами, і пусті, у яких сенс відсутній. У Матіяш усі предмети мають сенс, адже їх наповнено любов’ю. Ця любов, кажучи словами Шевченка, «безвічная», «сугуба» (особлива, виняткова). І тут стає зрозуміло, чому авторка нехтує навіть великою літерою: вона лише для Всевишнього та Богородиці, до яких Матіяш так часто апелює в циклі «Пісні для Богородиці». Однак це не питання ієрархії, радше навпаки – лишень поділу, традиційного поділу на сферу земну і сферу небесну. На це яскраво вказує вірш «братику сонце ти так далеко на небі що не дотягнутися», уміщений у згаданому циклі.

Інші цикли («Пісні любові», «Пісні саду») – про належнiсть людини до природи, взаємне співпереживання: «скучаю тобою скучаю тобою <...> квітами іриса що ростуть вільно і просто». Можливо, ці образи взято з Келії Чайної Троянди Костя Москальця, якому, власне, і присвячено збірку. Келію Москалець збудував власноруч: там він читає й пише. До того ж роком раніше (2017) вийшла збірка й самого Москальця, названа, за пропозицією Богдани Матіяш, «Поезією Келії» (про неї «Критика» писала в числі 1–2 за 2018 рік).

Справді, як зазначено в анотації, ця любов дуже різна – із радістю й усміхом, але й із печаллю, болем, тугою. Після вірша, що завершується словами «затамовуєш подих тихо так усміхаєшся і падає сніг», вміщено короткий катрен у бароковому жанрі vanitas (марнота, марнославство). У ньому – раптовий листопад, тиша, безборонний мох, свіча, що «світить спокійно», безшелесний дощ. Усе, словом, указує на минущість життя. Недаремно було згадано vanitas, адже це жанр живопису, а не літератури, але деякі вірші Матіяш є екфразами. Вони засобами слова розкривають інші сфери мистецтва – найчастіше малярство та музику.

Завершує збірку цикл «Пісні пустелі». Пустельницький сюжет був традиційним для живопису епохи Ренесансу (наприклад, іконографія Івана Предтечі чи святого Ієроніма у пустелі, утеча Святої родини до Єгипту). Пустеля в таких картинах – це не завжди те, що ми уявляємо. Це не обов’язково Сахара, де простори піску й відсутність рослинности, а передовсім безлюдність. Уважалося, що пустельне життя має пережити кожен, адже в ньому найважче тамувати свої страхи, пристрасті й стримувати себе. У таких обставинах легко піддатися спокусі. Недаремно пустельні вірші більше нагадують монологи авторки, написані, здається, у складні моменти її життя. Ці «пустельні» поезії логічно нагадують розмови самого-з-собою, як то часто буває наодинці. Найважливіше інше – перемога світла: «побачу все яким воно є подивлюся вперед і назад праворуч ліворуч / побачу світло». Це – останні слова збірки. Йдеться про світло, яким є Бог, що прийшов у цей світ (пр)освітити всіх нас. Старозавітна ж «Пісня Пісень» – також і про любов Господа до свого народу, і про любов до кожної окремої людини.

Ілля Левченко

(Джерело: Критика)

Реклама
Rambler's Top100