«Де тебе люблять, там ти вдома».

 
«Де тебе люблять, там ти вдома»
Книжки за жанрами

Всі книжки (1569)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

05.06.2020

Рецензія на книжку:
Апальков Олександр. Дружба ± Фройндшафт" : нон-фикшн

За два дні прочитала книгу «Дружба ± фройндшафт», видану у «Склянці часу» 2020 р. Це просто буря в склянці, але в хорошому розумінні. Це науково-популярний живий посібник з предмета, який ніде не викладається, на жаль, – народної дипломатії.
Не приховую, що пріоритети моєї зацікавленості були такими: хто він, цей Апальков? які вони, німці сьогодні?
На ці питання я одержала цікаві відповіді, підкріплені аргументами і фактами. Дивувалась, що іноді, інфікуючись авторською пристрасною, з гумористичним бісером емоційністю, починала розуміти німецьку!
У світі давно все про все ніби написано реалістами, модерністами, постмодерністами. Але, як на мене, в усі часи, важлива і потрібна література факту, яку автор яскраво явив нам. Пишучи про інших, О. Апальков написав про себе – без помпи і зайвої тут скромності. Під девізом: «Скажи, хто твій товариш, і я скажу, хто ти!». Хто ж він, автор? 58-річний інтелектуал з кількома професіями і мовами за плечима, з дієвою і милосердною любов’ю до людей, з умінням розбиратися в людях навіть на міжнародному рівні. Харизматик, народжений на Купала, тому любов і вогонь – дві стихії, з якими автор нерозлучний. Автор, він же й герой книги, відчувається, цікавий і потрібний: владі, бізнесу, культурі, жінкам, родині, нам, старикам. З написаних ним тисяч німецькомовних листів від імені остарбайтерів, мабуть, давно пора укласти українсько-німецький бестселер і одержати як не нобелівську, то хоч українсько-німецьку літпремію ім. О. Гончара.
З таким, як у О. Апалькова, інтелектуальним потенціалом, не вистачає людей у депутатських, міністерських, президентських кріслах. Помітила нові афоризми: «Треба ще багато вчитися бути чесним», «Той крокує швидше, хто йде один».
Зацікавила теорія вразливості людського життя іспанського письменника Хосе Бергамина і його, в якій є захист слова. «Слово – то наш зв’язок зі світом. Це наше ствердження нашої самотності і разом з тим – заперечення нашій відособленості».
За видимою легкістю авторського стилю – чи не ховається складність будівництва 50-кілометрового тунелю під Ла-Маншем? Скільки конкретики, інформації, щоденникової достовірності! Добре, що все життя автор веде щоденник. Так що і в молодших є чому вчитися. Пораділа, що мої і О. Апалькова читацькі смаки співпадають: любимо А. Платонова, Ф. Тютчева, Г. Гессе, Й. Ґете (з іронічної його поезії роблю переспіви), В. Вересаєва, В. Єременка і … Ваню Боня (він теж був у нашій літстудії). Зі зносок дізналась, що наш вчитель М. Богославський прожив 91 рік. Дві книжки його ініціював і знайшов німецького мецената, видавши у 1994 р. в Каневі в «Библиотеке журнала «Склянка часу», О. Апальков.
Книга подарувала веселу новину: нарешті я за все життя з цієї саме книги запам’ятала єдиний анекдот: про визначення національності за породою собак. Розказую друзям.
До речі, автор-герой симпатичний тим, що опікується письменниками, хворими і бідними, художниками, купує картини, аби їх підтримувати.
Щодо німців. Уперше мені прийшла в голову думка: це ж, мабуть, і мій батько – Мельник Михайло Григорович, 1919 р.н., який у перші місяці війни на території Литви пораненим був вивезений до Німеччини і майже 4 роки в полоні працював наймитом у бауера, тобто остарбайтером. Але помер у 39 р., залишивши сиротами мене в 10 р. і брата в 4. Ніколи ні копійки ніякої компенсації ми не мали, ні від колгоспу, ні від Німеччини…
Погріли душу зізнання, німецького пожежника Ханса Льопера про те, що: «Цей час мене особисто зробив багатим. Не матеріально. Багатим на любов, котру знайшов я там. Мене запрошували в гості сім’ї. на двох весіллях побував я вже, і був бажаним гостем. Скоро я стану хрещеним батьком однієї тамтешньої маленької дівчинки. І я вже інколи не знаю, де я більше вдома. У Німеччині чи на Україні. Я знаю одне напевно, – Канів теж моє місто. Тому що всюди на цій землі існує цей феномен: де тебе люблять, там ти вдома». Заради цього висновку варто було писати і видавати книгу. Бо ця фраза – рівноцінна незліченним фурам німецької гуманітарки, про яку ще в 90-х роках дуже боляче написав мій друг – поет Володимир Яремчук:
…Тягли, наче за подаяннями, руки,
що ніби аж здовжилися від напруги,
усі, хто там був, – переможців онуки!
Душа трепетала з ганьби і наруги!
Єхидно вдивлялися з відеокамер,
який там чинився з бананами поспіх –
і вже не здавався хорошим той намір,
котрий обернувся на глум і на посміх.
Бо той оператор ... мов кулями сіяв.
Аж чулося, ніби… затвором він клацав.
Здавалося: цілив і цілив, і цілив
У мене і в пам’ять, і в гідність нації.
Призахідне сонце вдягло все у червінь, –
від сорому в ній паленіли берізки.
Вдоволені німці всміхалися щедро…
… І капали сльози з німих обелісків.
Запам’ятався епізодичний але увиразнений образ головного архітектора Ренькаса, якого, як і багатьох талановитих, засмоктує провінційне багно…
Сподобався мені Карл Шелнбергер і його світогляд, згадала, що читала його твори в «Склянці». Порадувала і засмутила новина: співпадає день міста в Каневі і в Кропивницькому …
Не раз я в житті переконувалась не лише в тому, що від любові до ненависті – один крок, а й у тому, що підтвердив автор: і дружба потребує захисту.
Спасибі, що книга нагадала афоризм Швейка, якого ми з чоловіком любимо, а він постійно перечитує. «Усякому цікаво подивитися чужі краї, та ще задурно». Позаздрила Фірзену щодо його чотирикратної бургомістрші Марини Хаммес. На жаль, в Україні жінки головують поки що лише в сільських і селищних радах.
На с. 292, де Фріц Маєс (головний герой) каже: «Ти перша в Україні людина, що отримує цей набір» (комплект монет «Євро»). Насправді, О. Апальков – перша і поки що єдина людина в Україні, яка збудувала не лише свій, а й українсько-німецький Дім дружби, експромтом...
Обома руками голосую за висновок Фрідріха Хьольдерліна: «Любов’ю був народжений світ, а дружба його відроджує знову». Книжка «Дружба ± фройндшафт» теж переконує в цьому, сподіваюсь, не лише мене...

Антоніна Корінь, член НСПУ, м. Кропивницький

Антоніна Корінь

(Джерело: Літературна критика)

Реклама
Rambler's Top100