Олівцем позначаючи.

 
Олівцем позначаючи
Книжки за жанрами

Всі книжки (1637)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

08.09.2021

Рецензія на книжку:
Апальков Олександр. Простая философия, или как издавать жур- нал и зачем писать книги : нон-фікшен

Олівцем позначаючи
Роздуми над книгою О. Апалькова «Простая философия»
Маю філологічно-філософську звичку читати тексти з олівцем у руках. Отож узявши для студіювання придбану книгу Олександра Апалькова «Простая философия или Как издать журнал и зачем писать книги», зрозумів, що підкреслювати, ставити знаки оклику чи знаки запитання або своєрідні позначки збоку доведеться часто, адже текст складається з монологу автора, витягів із листів, цитат… У такому разі шукаю суголосся власним думкам або прислухаюся до тих міркувань, які вважаю слушними і які є для мене певним відкриттям.
Із самого початку автор згадує свої дитинство і юність, що дає можливість читачеві побачити мотиви вчинків оповідача вже в зрілому віці. Крім цього, О.Апальков подає багато фактів з історії своєї малої батьківщини. Колись я по краплинці шукав відомості про Українську лінію, збудовану в 1731-34 роках, для своїх історичних повістей під загальною назвою «Обидва береги». Нині ж цей матеріал більш доступний, але все одно цитати, наведені паном Олександром, стануть ще одним джерелом вивчення минулого. До того ж мені просто приємно читати про місця, де народився й нині проживаю, а саме на лівому березі Орелі, а через річку тягнеться кілька поселень етнічних росіян-старовірів, котрі осіли тут із початку тридцятих років вісімнадцятого століття під час будівництва земляних валів із Залінійного до Старовірівки, про яку йдеться в книзі.
У наступному розділі розповідається про складнощі створення часопису «Склянка часу». О.Апальков витримав велику напругу, бо мав велике підґрунтя з дитинства і юності: жагу до читання й настирливість. Він визначив ось такі пріоритети щодо своєї роботи:
«Мое редакторское кредо
Простота – единственное правильное решение.
Отсутствие авторитетов.
Первоисточник превыше всего.
Терпение.
Смелая догадка».
Біля цих слів ставлю знак оклику!
Олександр Апальков паралельно розповідає безліч історій, котрі варто назвати вставними новелами; вони мають не безпосереднє, але опосередковане значення до головної теми й так чи інакше створюють цілісну картину роботи редактора журналу.
Будучи постійним читачем і автором журналу «Склянка часу», зазначу, що підтримую принцип роботи Олександра Володимировича щодо пошуку нових імен літераторів. Так, багато з них ще не володіють художньою досконалістю письма, проте вони виграють у незаангажованості й свіжості сприйняття. Сильне враження на мене справили такі твори: Ольга Карабин «Аренда рая», Влад Неслунга «Збентежені душі», Олена Ярої «Ню» тощо. Проте потрапляють і відверто слабі тексти, в яких автор просто розповідає сюжет, а не створює художній текст. Помічаєш і стилістичні невправності, й редакторські промахи. Чого гріха таїти: читаючи й свої вже надруковані твори, побачиш те, чого не вгледів у електронному варіанті. Й усе ж добре, що редактор журналу «Склянка часу» має своїх авторів і не ганяється за штучно створеними літературними авторитетами.
Цікаво, що Олександр Апальков не виділяє класиків і некласиків, видатних і письменників другого ешелону, адже класиками нерідко ставали працівники пера за рознарядкою літературних критиків або політиків. Лише з часом з’ясовується, що видатними стали не ті, про яких раніше говорили, а інші, як правило, менш помітні майстри, наприклад Лєсков чи Платонов. Від себе скажу, що чимало імен я, український філолог за дипломом, відкрив набагато пізніше, ніж треба було, приміром, Віктора Міняйла, Володимира Дрозда, Івана Чендея…
Напевне, найпоширенішим жанром часопису «Склянка часу» й збірників однойменного видавництва стали новела й оповідання, хоч Олександр Апальков у своїй книзі на цьому не наголошує. Мала проза – найбільш зручна для читачів й авторів. Для читачів тому, що за короткий проміжок часу можна дізнатися багато. Наприклад, оповідання Олени Ярої «Ню» – це, по суті, ключ для визначення причини, ходу й наслідків війни на Сході України. Авторові ж створювати прозу малих форм теж не обтяжливо: якщо Муза навідалась, то він може швидко викласти наболіле в письмовій формі, якщо ж натхнення забарилося, то можна й не братися за роботу. Ніхто нікому нічого не винен.
І. нарешті, третє питання: навіщо пишуться книги? Сам собі даю відповідь: «Мені просто подобається це робити». О.Апальков стверджує іншу думку: «Издаю журнал и пишу книги для того, чтобы жизнь стала менее суровой и жестокой». До цього хочеться додати таке: якщо письменник знає і в своєму творі з допомогою викладеної історії акуратно й ненав’язливо підказує читачам, як їм жити на світі білому, або бодай те, як чинити не слід, то, значить, треба писати!

* Басанець Олександр Михайлович народився в 1953 році. Закінчив Дніпропетровський університет. Філолог, викладач української мови і літератури. Працював учителем, директором школи. Нині на творчій роботі.
Автор книг прози «Степовий холод», «Слід минулого літа», «У затишному кубельці», «Обидва береги», «Чиста каламуть», «Відлуння минулого». Друкувався в часописах і альманахах «Склянка часу», «Скіфія», «Літературна Україна», «Березіль», «Київ» та ін. Лауреат і дипломант кількох літературних конкурсів.

Олександр Басанець

(Джерело: Друзья журнала "Склянка Часу*Zeitglas")

Реклама
Rambler's Top100