|
30.11.2022
Рецензія на книжку:
Т.Іваніцька. "Мій дідусь був польським переселенцем"
Історія на перетині минувшини і сьогодення, із маршрутами на мус «звідти» і з охотою «туди» та спільним знаменником — не відболіло.
«Мій дідусь був польським переселенцем» — це головно класична розповідь-розвідка про повернення до витоків, щемку мандрівку до земель своїх предків і старанну спробу, нашорошивши вуха, підслухати відлуння далеких розмов, у яких нерідко приглушуються первинні слова. Примруживши очі, авторка силкується крадькома розгледіти силуети людей свого коліна, уявити побутові мізансцени попри пелену років.
У порівняно невеликому текстовому обсязі зіткнено розмаїті натяки про погляди на трагедію переселення й розпорошення лемків. На прикрість, нині осмисленням питання про цю субетнічну чи то етнічну групу займаються лише одиниці, так би мовити, «останні з могікан». Тому применшити значущість книжки, язик не повернеться. Так, вона первинно не про кричущий вияв себе як претензійної авторки, але про сповідь, цікавість та обов’язок, про намагання бути дотульною до трепету сімейного осердя. Тут важливіше «про що» і «для чого», ніж роздмухане «як»...
І нехай це лише пазлик із роздробленого панорамного полотна лемківської культури, втім, завдяки ньому ми почасти ладні почути про фольклор, який роками затулявся прецупким рядном, рядном, котре поволі стягує письменниця, щоби говір та традиції дорогих їй людей, не канули в Лету дочиста. І певен, з такими зусиллями не кане! Не дадуть!
Слухачка відлунь
(Джерело:
Передмова книги "Мій дідусь був польським переселенцем")
|
