Напевне, це один із унікальних збігів форми та змісту, або ж навіть вмісту. У назві фігурують придурки, головні герої – придурки, їх світ – придуркуватий. Про автора теж можна було б сказати, що він при… – але це було б образливо. Хоча, коли ви прочитаєте книгу, образливість ця буде під великим питанням.

За Яценком, суспільство поділяється на хробів, робітників, продавців, босів і придурків. Отже, хроби “простіше влаштовані, та фізично сильніші. Вони виходили з землі вже в повній амуніції: вбрані в чорні шкіряні куртки та чорні джинси, із ножами за поясом та великими дрючками в руках” – їх досить багато, і вони огидні (це із найменування зрозуміло). Робітники працюють на хробів або продавців, “бо ті мають гроші”. Боси ж керують робітниками, продавцями та хробами. Придурків небагато. Взагалі-то, до цієї “верстви” входять оповідач, його ліпший друг Мула та поети. Поза класифікацією залишаються “Наша Дівчина” (вона прийшла до героїв якось yранці, а потім лишила їх на довгий час, щоб потім повернутися в іншому образі) та дуже колоритний персонаж Продавець лотерейних “щасливих” білетів. На початку оповіді його було вбито, але Продавці лотерейних білетів так легко не здаються і не помирають. Та й мертвий Продавець створює не менше проблем, ніж живий. Автор закручує справжню детективну інтригу навколо його вбивства.

Крім того, в оповідь час від часу втручаються герої грецької міфології Зевс і Харон. А їхнього собаку Цербо придурки заберуть з потойбічного світу до свого чудернацького села. На відміну від традиційно-міфологічного чудища, “придуркуватий” Цербо добрий і слухняний такса. Лише декілька разів він перевтілиться в образ злющого собаки-велетня (привіт від “Маски”!), та й тільки для того, щоб урятувати своїх нових хазяїв, для добра.

Мабуть, і говорити не треба, на чиєму боці симпатії автора та й читачів. Ну, хто може сподобатися більше: тупуваті та непристосовані до життя, але добрі й щирі хлопці, або розумні й непорядні багатії? Напевне, придурки приємніші. Хоча, зрозуміло, не всім до вподоби такий дивакувато-примітивний образ, який перегукується з персонажами художників-примітивістів, або Гайдука і Горчева, чи навіть Метта Стоуна (Matt Stone) і Трея Паркера (Trey Parker) – славних творців The South Park.

Петро Яценко, на відміну від більшості сучасних українських авторів, не ускладнює ані сюжет, ані композицію, ані стиль розповіді. Можна, звісно, говорити про важливість філософського підтексту, про метафоризацію, про модель нашого трохи “придуркуватого” світу. Але це була б розповідь не про “Придурків”. Роман Яценка тим і цінний, що все дуже просто, прозоро, щиро та дивакувато стьобно. Показовий у цьому плані діалог головних героїв:

“ – Друже, що ти любиш більше: смачну ковбасу чи живу корову? – спитав у мене Мула.

– Коли ситий, то люблю корову, а коли голодний – ковбасу, – зізнався я чесно.

– Друже, будь людиною, – сказав Мула, – поглянь на все очима корови.

Я на мить замислився: корови, виявилось, потрібні не лише для молока і м’яса, а й для духовного вдосконалення...”

Ще хотілося б сказати пару слів про обкладинку книги (зворотній її бік, а не те, що ви зараз бачите). Вірніше, висловити свій респект художнику. Настільки точно він вловив настрій цієї книги. Це настрій бавлення на воді. Коли ви не здійснюєте тривалих запливів на рекорди із серйозним виразом обличчя, а просто бавитеся, хлюпаєтеся, стрибаєте, кричите від задоволення – і вираз вашого обличчя настільки безглуздо-щиро-радісний, що спостерігачі не можуть утриматися від простодушної посмішки і фрази: “Он, глянь, придурки бавляться!” Адже “розумні” просто заздрять. Тому що, як казав білий клоун “Чи не чудово це, Жорику, уміти іноді пірнати з дорослості в дитинство. В той сповнений фантазій світ, де все можливо й весело, де повно дивацтв і див. Як це гарно – щиро радіти подарункам, забувши на мить, що ми завше самі даруємо їх собі”. Трохи сентиментально, але життєво і так по-українськи.

Резюме: “Повернення придурків” на диво гарна й весела книга, яка читається на одному подиху. Як “Енеїда” – теж дивакувата витівка творця нової української літератури.

Петро Яценко «Повернення придурків».