ЗЛОЧИН ІКАРА.

15.10.2010

ЗЛОЧИН ІКАРА
Саме так двозначно назвав свою книгу поезій Олег Романенко. Проте жодної достоєвщини тут, на щастя, немає...
Олег Коцарев
Олег Романенко – колишній сумчанин, що нині живе та працює в Києві, лауреат кількох літературних премій („Смолоскип”, „Привітання життя”, „Орфей”, „Культреванш”, „Гранослов”), один із сумських політв’язнів передреволюційних часів, славиться непростим характером і непростими стосунками з іншими митцями, а також має деякі орг-досягнення. Так, саме Романенко був одним з головних засновників сумського творчого угруповання „Паркан” із доволі цікавим сайтом www.parkan.iatp.org.ua, а нині Олег оприлюднив наміри організувати антологію молодих українських поетів.
Найкращим коментарем до збірки „Злочин і кара”, здається, мав би бути такий: „виконувати під музику”. Для цих віршів просто необхідна музика – якщо не романсова, атональна, рок- чи бардова, то хоча б музика у голові читача. Надто вже ритмічні тексти Романенка, а з другого боку, ця ритмічність надто розслаблена й гойдально-вальсова, а відтак потребує „сторонньої допомоги”.
Завтра іду на бій,
Завтра мене не ста...
Не розімкни обійм,
Не заховай вуста
.................................................
Я нас знайшов, я грозився – я нас знайду,
Коли ми ходитимемо крізь тіні дерев та дерева
...............................................
І як ви посміли сказати те слово,
Яке не налізло нікому на вухо?!
Не варто чіпати мене, словолова.
Те слово не знало, що я його слухав.

Саме ритміка зумовлює й одну з головних „поз” Романенка: сумовите декаденсове блазнювання. Із поправкою на сучасність, на пост-богемну поколіннєву моду бути успішним, рішучем і всміхненим митцем, „П’єро” вимушений демонструвати ще й маргінальність та своєрідну антисоціальність.
З цього ж дискурсу – мотиви смерті та образи легкого сумного сюру.
Хоча назвав тебе саме я.
Для тебе треба такої згуби,
Щоб навіть букви з твого ім’я
Повипадали, неначе зуби.
......................................................
У мене фобія
людинолозтва,
тому востаннє –
у гробі,
на шостому.
......................................................
Не втопиш біду в лікері!
Маленькій людині гірко!
Їй хочеться в кожні двері,
А надто – в усі кватирки.

А з другого боку, в інших текстах Романенкові притаманна майже епічна пафосність, афористична стислість, хоча й тут загальна емоційна гама не надто весела. Зате – далеко інша риторична вправність. Один із найхітовіших таких текстів зовсім короткий –
Життя триває.
Любов буває.

Ще один помітний текст – „Мій кіт за тобою скучив” – свого часу настільки рясно цитувався, що навіть ледь був не викликав скандалу з приводу авторських прав. Зрештою, тексти на зразок „душа людини – це паркан/ із сотнями написів/ маленьких великих різних/ але завжди з однаковими словами:/ ТУТ БУВ Я” у цій книжці об’єднати з грайливішими й розосередженішими раніше цитованими читачу й повинна б допомогти та сама музика, хоч зовнішня, хоч унутрішня.
Не можна не відзначити насамкінець і майже унікальну особливість форми „Злочину Ікара”: надто вже рідко серед сучасних наймолодших поетів трапляються ті, хто пишуть римовані силабо-тонічні вірші не з фундаменталістських ретроградних міркувань, а через те, що їм „так пишеться”. Сучасна римована поезія – таки цікаве й оригінальне явище, вже через це варто звернути увагу на творчість Олега Романенка.