|
19.10.2010
Рецензія на книжку:
Вдовиченко Галина. Пів'яблука : роман
Четвер, 2 липня 2009 р.
Четверо, не враховуючи чоловіків
Скажу відверто - спершу не мала особливого бажання читати книгу Вдовиченко. Відлякувала анотація. Особливо, її останнє речення. "Щойно яблуко опиняється в кожної з героїнь, її життя змінюється, потаємні бажання стають реальністю". Що за маячня, - подумала у книжковому магазині, - і поставила дебютну книгу заступниці головного редактора газети "Високий Замок" на полицю... Потім згадала про спеціальну відзнаку конкурсу "Коронація слова", яку отримала книга. І наважилась перевірити: чи справедливо її дали?
Коли позаду 239 стр., можу стверджувати - справедливо. За художньою майстерністю криється позитивний, майже казковий світ. І на диво, у нього починаєш вірити. Сплетіння щирості і легкості письма сприяє цьому. А ще відчуття нового...
Автор ніби інтуїтивно вгадала: роман займе свою нішу в сучасній літературі. По-перше, хоча він має елементи казковості (що й відлякало мене в анотації), роман передусім позитивний, а цього зараз якраз й бракує. По-друге, головні герої, не підлітки і не молоді романтики - жінки, яким за сорок. Про таких не пишуть. Про них кажуть "уже п'ятдесятку розміняли", немовби все - хрест і вічна пам'ять, або такі вдаються у мемуаристику. У романі "Пів'яблука" 45-річні кобіти - смакують життя... Вони уже досягли кар'єри, хто хотів, але ще не всі щасливі у особистому житті...
"Не так важко зустріти кохання, як його зберегти. Коли маємо все, ми, легковажні, поводимось так, ніби завжди так і буде за будь-яких обставин та умов. Ніби ніколи нічого не втратимо, але втрачаємо..." - ділиться автор роману. Галина Вдовиченко ділиться й собливостями творчої роботи, й тим як минає дозвілля; як живують її троє подруг, про що думають і чим перемаються; й тим, як проходять їхні жіночі зустрічі по середах...
Цікаво, невимушено і легко, привабливо й ненудно, і що головне - позитивно.
Зізнаюсь,готувалась до іншого. Думала, доведеться читати довжелезні речення. Автор - журналіст. Ще й газетяр. Тому без складних конструкцій складнопідрядних, складносурядних речень, якими кишать газетні статті, не обійдеться, - думала я. І яким було моє здивування, коли у романі лише короткі речення, проста, але багата мова. Респект.
І наостанок зауваження. Я знайшла забагато помилок як на заступника головного редактора. "Не зважаючи" чомусь окремо, "гамма" замість "гама", "дасиш" замість "даси"...
У мене цьому одне пояснення - до форуму видавців поспішали... Надіюсь, нову книгу "Замок Гербуртів" підготують до друку більш ретельно. А те, що вона буде вартою уваги, не сумніваюсь. Роман уже отримав відзнаку "Коронації
Блогер Левеня
(Джерело:
Блог Левеня)
|
