Про користь СНІДу.

28.12.2010

СНІД не спить. Страх перед мітологізованою хворобою розростається в тексти. У книжці письменника Дмитра Бондаренка СНІД став головним персонажем і основою фабули водночас. Довкола актуальної фобії розгортається детектив. Водночас роман переповнено коханням, юнацьким максималізмом і прагненням сексу.

Отже, молодий торговий представник живе у Дніпропетровську, кохає дружину і доньку, подає надії й будує плани на майбутнє. І водночас – хоче іншу жінку. Просто іншу. Фахівці з сімейної психології одразу охрестять стан менеджера Кості кризою 3-х (4-х, 5-х) років подружнього життя. Сублімація головного персонажа втілюється у життя з перших сторінок: він вирішує зняти повію – ніби і дружині морально не зрадив, і собі дав розраду. Та це прагнення повертається до урбанізованого мачо обличчям страху перед невиліковною хворобою. Герой отримує покарання за класичними канонами християнської моралі: перелюб відлунив каяттям.

Подальший сюжет нагадує просвітницьку брошуру про СНІД. Автор розповідає про соціальне неприйняття хворих, роздмухані міти про побутове зараження, проблему наркоманії і випадкового сексу. Попри авторське намагання зобразити реальні події, виходить такий собі вербальний плакат, намальований тьмяними акварельними фарбами. Продажні мєнти ніби взяті напрокат з кримінальних серіалів, головна героїня схожа на узагальнений жіночий персонаж пісень групи “Крематорій”.

Якщо оперувати маркетингово-рекламними дефініціями, то цільова авдиторія книжки практично не обмежена. Її може читати будь-хто: студент, клерк, учитель, будівельник. Навіть не читати, а “ковтнути” за кілька годин – текст легкий і зрозумілий. Жодного постмодернізму. Жодних езотеричних роздумів, національної саморефлексії чи психоделічних пошуків внутрішнього світу. Можливо саме такої літератури і не вистачає Україні зараз?

Дмитро Бондаренко, на відміну від більшості українських письменників, демонструє не ритуальні танці навколо прихованого “я”, а узагальнений образ нового класового прошарку – пересічного торгового представника, який запрограмував своє життя на кілька десятків років наперед. Стабільність – ось кредо його існування. І єдине, що вибиває його з цього анабіозного стану стабільності – підозра на зараження СНІДом. Очікування смерті змінює будь-яку людину. Тяжкохворий відчуває, що йому лишилося кілька років і намагається використати їх сповна. Назавжди зняти офісний костюм і поїхати жити в ліс чи гори. Або шалено закохатися в іншого “синдромника” і відчути щастя. Так, до речі, і зробила одна з героїнь Бондаренка – неформальна студентка, хвора на СНІД. Книжка закінчується саме її історією – історією пошуку сенсу, який знайшовся у коханні. А це кохання було завжди поруч, тільки треба було його помітити і оцінити…