"Так мав би виглядати молодий Мефістофель", - пам’ятаю, подумала я, вперше побачивши Дмитра Лазуткіна

--------------------------------------------------------------------------------
Цей поет, журналіст, спортсмен володіє дивовижним чоловічим магнетизмом, який вже забезпечив йому прихильність сотень дівочих сердець і навіть наявність кількох відчайдушних фанаток.

У свої неповні 30 киянин Дмитро Лазуткін є автором 5 книг: "Дахи" (2003, Гопак), "Солодощі для плазунів" (2005, Факт), "Паприка грез" (2006, Новое литературное обозрение. М.), "Набиті травою священні корови" (2006, Смолоскип), "Бензин" (2008, Факт) та лауреатом кількох престижних літературних нагород: видавництва "Смолоскип", "Літературний Олімп", ім. Б-І. Антонича, "Культреванш"; переможець конкурсу кращих творів молодих українських літераторів "Гранослов", лауреат російського конкурсу для письменників СНД "Русская премія", переможець чемпіонату України з оберслему тощо.

Дмитро на харківському оберслемі

НАЙДИ СВОЙ
МОБИЛЬНЫЙ
ТЕЛЕФОН!
Nokia

Samsung
Sony Ericsson
Motorola
Apple

Окрім того, Дмитро активно займається спортом. Він був тренером із кемпо-карате, чемпіоном України з козацького двобою, призером Кубка світу з кікбоксингу та кік-джицу, а також бронзовим призером журналістського Чемпіонату Європи з фехтування. А ще його знає кожен, хто стежить за спортивними новинами на Першому національному. Дмитро - спортивний журналіст каналу і наразі готується до подорожі до Пекіна, щоб вчасно і фахово повідомляти українським глядачам про здобутки наших спортсменів.

На півдорозі до екзотичного Китаю ми говорили з Дмитром про поезію, спорт, Київ та дівчат.

Про великого Мао та про те, чого у магазинах "пі…дять" крейду

- Хто твій ідеальний читач?
- Ідеальний читач… Я вважаю, що мої книжки розраховані на багатомільйонну аудиторію (сміється). Але виходить не завжди так. Мій читач, в принципі, не може бути середньостатистичним. Мені бачиться, що це дещо маргінальна людина років 20-ти - 25-ти, з якоюсь внутрішньою необхідністю протесту. І, безперечно, – це романтик. Але на практиці виходить, що здебільшого – це дівчата другого-третого курсу, не обов’язково філологи, що мене дуже тішить.

- Серед них є такі, яких можна назвати твоїми істинними прихильницями?
- Я вже розумію, що так, справді є. Це дуже чуттєві дівчата, які ніжно ставляться до моєї творчості, відстежують появу нових книжок, щось хороше про мене пишуть в Інтернеті. Я їм за це дуже вдячний.

- А якісь ексцентричні вчинки по відношенню до тебе ти можеш пригадати?
- Одна дівчина – Оля – приїхала спеціально з Одеси, щоб подарувати мені мішечок крейди. Це була відповідь на мій вірш "Прихід осені" ["Хто спи..див крейду"]. Вона вкрала його в якомусь магазині канцтоварів. Це було дуже мило і зворушливо. У мене вже є кілька таких мішечків. Приємно, що вони не були придбані за гроші, а здобуті за інструкцією. Отакому поганому я навчив. Але то було справді зворушливо.

- Чому твоя остання книжка називається так нехарактерно для романтичного поета – "Бензин"?
- Це метафорична назва. Це символ енергетики, сили, і водночас вибухонебезпечна рідина - з усіма ознаками рідини.

- Чому саме поезія? Чи не було амбіцій перейти на прозу, яка, можливо, є більш прибутковим видом літератури?
- В мене було кілька спроби прози. Я друкувався у "Постпоступі", "Кур’єрі Кривбасу", у збірці "Сила малого". Хоча я не ставлюся до прози серйозно, так як до поезії. Зараз за книжку "Бензин" я отримав десь такий самий гонорар, як отримують прозаїки, за роман.

- Пишеш менше, а отримуєш від видавництва стільки ж?
- За кількістю знаків напевно менше, але за кількістю людино-емоцій, вкладених у текст, не думаю, що менше. Згусти енергії у поезії все ж таки більше концентровані.

- А як народжуються вірші, що для цього потрібно – особлива атмосфера, стан закоханості чи навпаки страждання…?
- Я відчуваю, коли має з’явитися вірш. Накопичується енергія. В тебе в голові вже існує якийсь поетичний напівфабрикат. Такий ембріон поезії. Він росте…. і так народжується вірш (сміється).

- А чи можливі стосунки з творчою особистістю?
- В мене були спроби побудувати такі стосунки. Але складність в тому, що жінка має все ж таки розуміти, хто господар цього світу (усміхається). І коли йде якась конфронтація, якась боротьба за лідерство.. Це може призвести до написання якогось тексту, може якихось книжок, але не до гармонії у житті.

- Чого не вистачає сучасній українській літературі?
- Українська література сьогодні розвивається позитивно і правильно, бо з’являється все більше людей, які читають українською. Але ми така нація, яка має надолужувати певні періоди. Колись українську мову забороняли, ще гірше, коли вона була непрестижною. Зараз мова не є в такому становищі, але хотілося б надихнути людей читати українською, не залежно від того, якою вони розмовляють.

- Ти вважаєш участь у публічних читаннях, літературних фестивалях сприяє посиленню цікавості до сучасної української літератури?
- Це привертає увагу, але дехто робить не зовсім правильні висновки. І таким чином привертається увага не до книг, а до якихось певних особистостей. І це дуже суттєва різниця. Все ж таки хотілося б, щоб люди знали авторів по книжках, а не тому, що усюди звучать їх прізвища. Не всі їх навіть читали, але про них так багато говорять, що вони і є сучасна українська література. Не факт – треба читати більше.

На літературному фестивалі День незалежності з Махном

- Кого читаєш з сучасників? І кого із задоволенням?
- Я багатьох читаю із задоволенням. Мені подобаються книжки Тані Малярчук. Я отримую справді задоволення, коли її читаю. Звісно, коли виходить нова книжка Сергія Жадана, я теж обов’язково її прочитую. Я читаю Жадана в метро. Для мене це легка, приємна, доступна література.

- А книга для метро – це не негативна ознака?
- Це позитивна ознака, чим більше українців читатимуть книжки в метро, тим краще для української літератури і українських письменників.

- На кого ти орієнтуєшся в літературі?
- Я думаю, що мій головний орієнтир наразі – це Мао Цзедун. Як поет. Тому, що людина, яка змогла збагнути те, що він збагнув і перенести це у свою творчість - як мінімум заслуговує на повагу. І наклади його книжок свідчить, що він є наймасовішим автором в історії літератури, і це надзвичайно.

Про поетів Маскаєва та Валуєва, та філософію у спорті

- Чому ти обрав саме спортивну журналістику?
- Я свідомо став займатися спортивною журналістикою, тим, що не пов’язано з мистецтвом, тому що на початку моєї журналістської діяльності мені хотілося відійти від тем культури, літератури, щоб не залишати ображеними своїх друзів з літературного середовища. А то щось там напишеш… Творчі люди дуже марнославні і дуже образливі. Тому хотілося від того дистанціюватися. Крім того, я сам довгий час займався спортом, і цей світ мені добре відомий.

- Чому ти обрав єдиноборство - такий жорсткий вид спорту?
- Мені подобаються різні виду спорту. Але ближчими є не командні, а індивідуальні, коли ти тільки сам на себе сподіваєшся. Я б взагалі у школа не уроки футболу проводив, а уроки самбо, тому що це дуже важливо навіть на рівні формування нації. У єдиноборствах ти виходиш і перемагаєш або не перемагаєш. Нічиїх майже ніколи не буває. Ніхто тобі не допоможе, крім тебе самого. У футбольній команді потрібен воротар той, хто б захищав тебе з тилу, а коли ти займаєшся самбо, ти сам здатен себе захистити.

'Kоли займаєшся самбо, ти сам здатен себе захистити'

- Як уживаються між собою благородна поезія і такий жорсткий спорт?
- Єдиноборство – це в принципі філософія. Думаю, так само уживаються, як і у древніх чемпіонів з Панкратіону (древньогрецькі бої без правил), де було чимало чемпіонів поетів і філософів.

- З ким легше спілкуватися з письменниками чи спортсменами?
- І серед письменників, і серед спортсменів є дуже різні люди. Є серед спортсменів такі філософи, що з ними годинами можна проговорити. А є серед письменників такі, з якими надзвичайно весело проводити час.

- З якими зі спортивних знаменитостей тобі доводилося говорити?
- Мені цікаво було поспілкуватися з Ніколаєм Валуєвим. Я знаю, що він пише вірші. З Олегом Маскаєвим – він теж пише вірші. Це два боксери-важковаговики, які не байдужі до поетичної творчості. Але Валуєв більше пише, хоча, з іншого боку, і більше це приховує. Він дуже сором’язливий, незважаючи на свій грізний вид. Серед єдиноборців взагалі дуже багато філософів. Володимир Шацький, який буде представляти нашу країну на Олімпіаді у греко-римській боротьбі, наприклад, має дві вищі освіти, а його хобі – гра на роялі. І це попри стереотипи, що всі борці – бандити, чи всі боксери – бандити. І навпаки – наші письменники-фантасти брати Олді займаються карате і східними єдиноборствами.

- На твою думку, спортсмен може займатися політикою?
- Чому ні? Головне бажання розвиватися. Брати Клички – потужні люди з західним менталітетом, якраз приклад успішного переходу спортсмена у політику. Спорт саме і формує ті якості, які необхідні в політиці.

"Як тебе не любити…" або за що Лазуткін любить Київ

- Ти поет, який багато подорожує, наскільки Київ відрізняється від інших міст України і чим?
- Київ відрізняється для мене тим, що це моє рідне місто. Я у Києві народився і виріс. Я люблю Київ: старе місто, якісь індустріальні райони. З багатьма місцями в мене пов’язані різні особисті спогади. Десь там в парку на Дніпрі я колись кохався, десь з друзями ми пили портвейн… Крім того, Київ – місто на Дніпрі, а вода на мене дуже впливає, на рівні емоцій принаймні.

- А є улюблені місця?
- Я напрочуд комфортно почуваю себе на Русанівці, на Оболоні – біля затоки. Крім того, мені дуже комфортно у Лаврі. До речу, нещодавно чув, що монаху з Тибету було видіння, що тут у Лаврі світло, і він відвідав Києво-Печерську Лавру, при тому, що не був православним. Просидів там кілька днів, походив, подихав, помедитував і поїхав назад.

- Ти вважаєш себе київським поетом, чи для творчої людини географія не обов’язкова?
- Для мене географія дійсно не є визначальною, хоча, коли мене називають київським поетом, я з цим цілком погоджуюсь.

- В тебе є вірші про Київ?
- Всі мої вірші трошки про Київ. Можливо там не вказуються точні адреси, тому що то не географічні адреси, а адреси моїх особистих історій.

- Можеш щось зацитувати?
- метро останнє піде за дніпро
я вірю в холод як палають щоки
блищить крижинка
коле згадка про
розгублено-непевні перші кроки

- Три речі, які ти найбільше любиш?
- Я маю сказати, щось типу "секс, бокс, джаз"?

- Щось таке.
- Люблю отримувати задоволення, люблю дарувати задоволення і відпочивати від задоволення.

* Слем-турнір є химерним поєднанням спорту та мистецтва, яке являє собою змагання поетів у артистичному читанні (Вікіпедія).

Поетичний вибір "Мого Міста"

влітку чи взимку чи зараз – вночі
коли і кохання і розпач – оптом

хочеш кричати – краще – кричи
не відкладай це життя на потім

адже відсотки за компроміс
ніколи не підуть тобі у прибуток
і ранок стрибатиме з-під коліс
роздовбаних на бездоріжжі маршруток

і це міцне почуття вини –
вино з хлорованою водою…

моя ерекція – бог війни
не називайте її любов’ю –

любов це завжди останній шанс
завершити гідно чорну роботу…

знайдіть найкращого поміж нас
і вбийте лопатою цю сволоту.

Дмитро Лазуткін

Розмовляла Світлана Тараторіна

Справжній мачо української поезії Дмитро Лазуткін.