Магічний реалізм «Червоного борщу».

 
Магічний реалізм «Червоного борщу»
Книжки за жанрами

Всі книжки (1445)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

25.01.2011

Рецензія на книжку:
О.Бережний. Червоний борщ : Оповідання

Червоний борщ, як ми всі знаємо, – смачна народна українська страва, яку ми любимо і охоче їмо. Але не всі з нас знають, що це ще й збірка новел українського американця Олеся Бережного, та ще й не простих новел, а доволі незвичних, напівфантастичних, напівісторичних. Таку страву в українській літературній кухні, без перебільшення, ще не готував ніхто. Тут саме життя вправними рухами кришить і перемелює людей – на дрібні шматки, на складові однієї великої страви, що називається «історія України», що вивчається у шкільних підручниках, що фіксується у пресі та людській пам’яті. І кожен, хто прочитає «Червоний борщ» Олеся Бережного, зафіксує і собі частинку цієї історії – і того, що він бачив сам, і того, чого побачити, на щастя, не довелося.


Борщ, як відомо, у кожної хазяйки свій, хоча і базується на певних заздалегідь відомих інгредієнтах. У книзі Бережного інгредієнти теж прості – історія вкупі з національною свідомістю, приправлені, втім, зворушливим почуттям гумору. За п’ятдесят років ця книга буде значно товщою – за рахунок коментарів, адже далеко не кожен знатиме, звідки автор узяв «полковника Нестора Івановича фон-Шуфрена» і яка фантазія породила «дерешані ящерині архелики з майтіосними цукериками дарусь». Та й конфлікт довкола Тузли напевне запам’ятається майбутнім поколінням не газетними повідомленнями та депутатськими істериками, а історією про сміливого захисника рідної землі, учня самураїв дядю Васю та про його бойове весло. Витримка цій книзі, як і доброму алкогольному напою, тільки додасть смакових напівтонів.

У тарілці «Червоного борщу» Олеся Бережного намішано стільки всякого добра, що подекуди, пробачте за каламбур, аж почуваєшся не у своїй тарілці. Тут люди перетворюються на пінгвінів, Галичина стає батьківщиною слонів, а на волинське озеро прилітають чорні лебеді. Притому такий «магічний реалізм» автора, а також задана від початку кулінарна спрямованість (що передбачає, само собою, наявність у читача апетиту від початку і підтримку його в процесі їжі) не заперечує зовсім неапетитних речей всередині. Книга ця, безумовно, поживна, але й жорстока і кривава, як і українська національна історія, яку без брому споживати неможливо. Бромом для читання «Борщу» можна не запасатися, – не документалістика все-таки. Та все одно важкий і прикрий післясмак залишається, надто з урахуванням розташування оповідань – адже починалася збірка аперитивом, але закінчилася аж ніяк не десертом. Втім, таким чином «Червоний борщ» підтверджує відомий афоризм Бісмарка: «Тому, хто любить добру ковбасу і добру політику, не варто знати, як робиться те і інше». Бридких таємниць української історичної «кухні» Бережний у свій «борщ» насипав від щирого серця. Тож нервовим, гидливим, хворим, падлюкам та некомпетентним в українській історії дегустаторам до «Червоного борщу» братися не варто – навіщо псувати собі апетит? Усім іншим можемо лише побажати смачного.

Ганна Гриценко

Ганна Гриценко

(Джерело: "Друг читача")

Реклама
Rambler's Top100