Увесь світ на смак.

 
Увесь світ на смак
Книжки за жанрами

Всі книжки (1667)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде
подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

22.02.2011

Рецензія на книжку:
Г.Вдовиченко. "Хто такий Ігор?" : роман

26.01.2011|12:04|Тетяна Дігай, Тернопіль
Увесь світ на смак
Галина Вдовиченко. Хто такий Ігор? Роман. – К.: Нора-Друк, 2010. – 280 с. Серія ПК (Популярні Книжки).

Роман, про який мова, здобув спеціальну відзнаку «Гранд – Коронація слова-2010». Текст – насичена словесна тканина, у котрій є більш чи менш помітні нитки, але нема нічого випадкового і зайвого – усе сплетено в загальну складну картину.

Особливим маркованим місцем усілякого літературного твору, крім зачина і полісемантичності, виявляє себе його назва. Назва нашого роману примушує вдуматися в етимологію імені (Ігор Рюрикович – великий князь Київський, наприклад) Не маючи можливості детально розглядати всі семи, обмежуся конкретикою твору.

Головна героїня роману – журналістка, яка живе на перехресті містики, історії і сьогодення, в якої у редакційному кабінеті раптом вибухає віконна шиба:«Клавіатура Вірчиного (подруга – Т. Д.) компа іскрилася на сонці, всіяна дрібними скалками розбитої шиби. Великий шмат гострого, зрізаного навскіс скла, – ґільйотина-ґільйотиною! – лежав на її кріслі. Кадр із фільму жахів» («Шиба вибухає»). А головне, що героїня (до речі, в неї на початках нема імені, просто – я, зі мною, коло мене тощо, правда, на сторінці 17-ій з’являється ім’я Оленка) це передчувала, тобто вона за сюжетом – екстрасенс.

Сюжет твору об’єднано темою любовної пристрасті, котра зовні переходить у трагіфарс, адже буденність, що оточує героїню, непомітно для самої себе, доростає до символа. Письменниці не чужі жодні художні засоби: щільність, компактність і одночасно природність мовлення, потяг до органічної спресованості смислів. Читачу пропонується свого роду концентрат, де теми, мотиви та образність самодостатніх ліричних висловлювань органічно синтезовано у єдність: «У мелодії не повинно бути розривів через те, що ти не вмієш правильно дихати» – абсолютно резонно говорить авторка.

Принципово важлива у творі тема особистості. Ординарність головної героїні чи її вирізнення від натовпу – це балансування на грані між анонімністю маси і соборністю особистості ( «Голуби урозсип», «Хрінники», «Мисливці», «Флокси на сірничках»). Вже в такому розклАді просвічує смислове ядро твору – вияв всезагального, майже кровного (але не духовного) споріднення, кругової поруки, колективної вини. Так само драматично змальовані і наші негараздні реалії сучасної України. Тема роду, родини й покоління взагалі одна з головних у письменниці.

Головний принцип композиції, витриманий у творі, – неоднозначність, неявний двосмисл ключових мотивів і образів, послідовне вживання відвертих і завуальованих оксюморонів, що практично не помічаються при швидкому прочитанні. Мова йде не про двоплановість, а про ефект дразливої амбівалентності, взаємозворотності: різні, конфліктуючі один з одним теми співіснують одночасно, і багато чого залежить від читача, під яким кутом зору їх розглядати. («Відвідувач», «Замість кіно», «Спекотне літо», «Колонія»).

Авторка синтезувала речі, на перший погляд, несумісні: можна знайти сліди психологічної прози, що націлена на педантичність і правдоподібність у зображенні зовнішнього і внутрішнього життя персонажів, невибагливі ліричні відступи і техніку потоку свідомості з його відмовою від зрозумілого синтаксису і відторгненням реалістичного психологізму. Молекули тексту повторюються. Наступні цитати – перифраз сентенції класика модернізму Джойса: «Кров у жилах застигла льодом. Червоні річки, скуті кригою. Пересуваю задубілі ноги, ледве дотягуюсь до дверей, штовхаю від себе, щоб опинитись у тимчасовій безпеці й чимшвидше зачинитися, намацавши зас ув чи ключ у тугому замку» («Відвідувач»); «Вовк залишає на траві кривавий слід, вже видно, як скалиться сіромаха. І тут звір повертається, морда закривавлена, вишкірився, ніби посміхається – і на фари, до бампера, до залізного чудовиська, що з ревом та гуркотом суне на нього» («Мелодія для двох саксофонів»).

В образному баченні світу авторка відштовхується від всюдисутності темряви, визначаючи світло як буття Боже, апофатично, тобто філософічно неґативно, що можна інтерпретувати і так, й інак, але це свідчить про ситуацію недовиявлення смислу, фатального misunderstanding (непорозуміння, незлагоди) між автором і матеріалом.

Роман, на мою думку, – алегорія сучасного суспільства і світу, коли мандри життям звичної людини, що перебуває у стані вигнанця у звичному й невідомому, складає головний її, алегорії, зверхсмисл.

Передчуваю, що мої опоненти знову закинуть мені, що з цієї писанини нічого не можна зрозуміти про роман. Погоджуюсь наперед. Але що таке сьогодні критика? Переказ сюжету? Компліментарність або знищення? На мою думку, від критики потрібно узагальнення висновків з матеріалів усілякого літературного досвіду. Критик бере сьогодення і відкриває у ньому майбутнє. Іншими словами, критик працює як письменник. Вільно чи невільно я себе спитала – а що, власне, нового сказала авторка? Хіба на цю тему не розмірковували інші автори? І як саме вони це робили? Наша сучасна література хвора на вторинність, навіть найталановитіші, до яких, безумовно, належить письменниця Галина Вдовиченко, не уникають її, вторинності, симптомів. Шкода?

Тетяна Дігай

(Джерело: Буквоїд)

Реклама
Rambler's Top100