Шлях від люмпена до націоналіста.

 
Шлях від люмпена до націоналіста
Книжки за жанрами

Всі книжки (1667)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам
щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

26.03.2011

Рецензія на книжку:
Вольвач Павло. Кляса

Роман Павла Вольвача «Кляса» був на слуху в читацької аудиторії ще з початку двотисячних, відколи він уперше з’явився на сторінках літературного часопису «Кур’єр Кривбасу». Згодом історію про духовно багатого пролетаря зі Сходу відзначили на конкурсі «Коронація слова». Сьогодні текст Вольвача отримав ще одне життя, підпавши під концепцію урбаністичної прози видавництва «Фоліо».

«Кляса» – це погляд на лівобережне крило України, суттєво відмінний від версії Сергія Жадана чи карколомних життєвих історій «Ели воду из-под крана» Олександра Сидоренка (Фоззі). Вольвача мало цікавлять фактурні історії, які можна розповісти ефектно і з гумором. Він обирає панорамність, метод ретельного описування часу і людей, без відчутних кульмінацій і розв’язок. Один день із життя героя непомітно перетікає в інший, робота на ливарному заводі чергується зустрічами з трудовим людом Запоріжжя за кухлем пива – з наркоманами, алкоголіками і приятелями після відсидки. Рефлексії і спогади в голові головного героя роману Павла з’являються лише після того, як перед читачем розгорнули запилений килим цілого життя району, де химерні завитки людських доль можна розглядати годинами. Серед них обов’язково трапиться типова бувальщина, як хтось прокинувся з похмілля в морзі, або як герой-коханець труїв лобкових вошей дихлофосом і ледь не загинув.

У Вольвача все по-чесному – від заводських реалій до яскравих «поганял» персонажів. Одним з трьох перших читачів роману, як зізнається письменник, був Прошка – кримінальний персонаж із «Кляси», тому відповідність запорізьким реаліям кінця 80-х, так би мовити, перевірена авторитетом. Єдина проблема і головна відмінність Вольвача від інших авторів-«сходознавців» України полягає в тому, що його цікавить щось більше, ніж дух часу. Він прагне показати не просто типового роботягу з індустріального міста, а людину, яка перебуває в ідеологічному конфлікті з оточенням. І звісно, таємним револьвером, який можна леліяти в собі для спротиву люмпенізованому суспільству, стає українська мова. Хоча, чесно кажучи, для того, щоб стати чужинцем для середовища зеків, бандитів та наркоманів достатньо було би тверезості і якого-небудь незвичного хобі.

Головний герой належить родинному колу, де розмовляють українською, слухають заборонене радіо і передплачують підозрілі газети, а з іншого боку він є частиною напівбандитської, вічно п’яної компанії, хоча переконує себе, що сам він ніколи не повторить долю своїх приятелів. Підставою для такого переконання є таємний зошиток з віршами, читання Маланюка, Стуса, Гемінгвея і Маркеса, постійне протиставлення себе бидлу. За двадцять з лишком років Пашку не пощастило зустріти жодного однодумця серед ровесників й усі ідеї щодо власної ідентичності надходили до нього від батьківського покоління, яке, з огляду на вік і культурні відмінності, не могло стати йому по-справжньому близьким. Павло ніби сидить на двох стільцях, і завжди є ризик, що одного стільця з-під нього таки виб’ють.

Конфлікт Павла з оточенням посилюється з наближенням розпаду Союзу, відбуваються цікаві діалоги між персонажами, де розкриваються уявлення східняків про образ «справжньої» України. Для одних це мова козаків, а не галицькі «чічки-смерічки», для інших – махновська Україна, для третіх – совок без «ненормальних рухівців і бандерівців». Власне, махновський проект України цікавить головного героя найбільше, а на могилі отамана Сірка він усвідомлює, що «дві України зійшлися під могилу – Схід і Захід, і дивляться одна на одну, дивуючись. Завжди так воно не буде, але поки що так є».

Ближче до кінця роману Павло перетворюється ледь не на молодого активіста, який навіть пробує вийти на площу і постояти під жовто-блакитними стягами на мітингу. Однак через відсутність справжньої подієвості в житті люмпена-естета (дрібне хуліганство не рахується), через його аморфність і бездіяльність автор роману може хіба що педалювати «мовне питання» героя як основу для його внутрішньої душевної боротьби. Тому-то Павлу ще надто далеко до таких полум’яних і привабливих літературних героїв, як революціонер Санькя з однойменного роману Прілєпіна.

Віра Балдинюк, “Шо”

Віра Балдинюк

(Джерело: журнал ШО)

Реклама
Rambler's Top100