Рекомендовано для "западенців".

26.03.2011

Павло Вольвач. Кляса. – Тернопіль: Джура, 2005. – 284 с.

Назва роману оманлива. По-перше, він не має відношення до нового-старого правопису. По-друге, твір не про Західну Україну чи шкільний клас, а про Запоріжжя і такого собі мистецького пролетаря Пашка. Пролетаря – тому що хлопець працює на заводі, мистецького – тому що за фахом він оформлювач.

На того, хто не піддасться омані назви та не досить виразної обкладинки, чекає справжній сюрприз. Бо цю книжку написано кров’ю. Кров’ю автора і нашою кров’ю. Брехня, що українці живуть тільки на Галичині. Бути свідомим українцем у Запоріжжі, Миколаєві, Дніпропетровську – зовсім особлива справа. Кримінально-пролетарський світ, розвал Радянського Союзу, зародки національної свідомості у душах, розчарування – усе це, бачене на власні очі, залишилося в нас навіки.

Колись видавництво "Кальварія" відмовилося видати твір буцімто через його аморальність. Можна сказати, зчинився невеличкий скандал. Незрозуміло чому – аморальності в романі не більше, ніж у нашому повсякденному житті.

Так, герої не розмовляють мовою Коцюбинського, й іноді навіть проривається матючок. Так, вони здебільшого не романтичні і доволі брудні. Однак народження – болісний і досить-таки брудний процес. На відміну від зачаття. Проте одне без одного не буває. Усі ми пройшли через це, і навіть щороку напиваємося з цього приводу – з друзями чи без. Так само як Пашко.

Мабуть, недарма ім’я головного героя збігається з авторовим. Не візьмемося стверджувати, що вся ця різанина, мордобій, пиятики, кохання в під’їздах та сині від наколок друзі були в біографії Вольвача. Але почуття, які живуть в Пашкові-герої, Пашко-автор знає не з книжок. Ми зростали недалеко, на Миколаївщині, і теж пройшли через таке. Це неможливо вигадати – можна тільки пережити.

"Кляса" – слово, яке пахне невідомим минулим і одночасно невідомим майбутнім. Чуже слово. Нове слово. Старе слово. Воно щемить десь усередині. Воно солодке на смак. Воно вабить – так само, як і перший жовто-блакитний прапор, перші мітинги. Прочитавши книжку, починаєш розуміти, чому українці вийшли на майдан тої осені.

"Кляса" – це героїчний роман, у якому простий запорізький хлопець б’ється до смерті не тільки зі шпаною з сусідніх заводів, але й зі своїм оточенням, з друзями-алкоголіками та кримінальниками, з діловими кумами, з національно свідомим батьком, з коханкою та випадковими курвами, з міліціонерами, з похмурими місцевими рухівцями і навіть із собою. Б’ється щодня, просто щоб не загинути, без жодної надії на перемогу – але все одно б’ється, бо така його козацька натура.

Роман не має виразної сюжетної лінії. Це скоріш безжальний розтин – ситуації, героїв, почуттів. Це дзеркало, в яке треба дивитися, аби не забути, як ти насправді виглядаєш.


"Кляса" Павла Вольвача рекомендується "східнякам" – як потужний ностальгійний засіб, а також як джерело нового завзяття. І обов’язкова для читання "западенцями" – аби зрозуміли нарешті, що у нас на сході живуть не "глибокі москалі", а такі самі українці. А можливо, навіть міцніші, бо за своє українство мусять щодня битися. До синців, до крові. Із владою, з оточенням, з самими собою.


Брати Капранови