Олег СОЛОВЕЙ
Світло зі Сходу
(Мельників Р. Подорож Рівноденням: Поезії. -- Харків: Акта, 2000. -- 60 с.)

Ростислав Мельників належить до тих небагатьох сучасних поетів, які не поспішають приголомшувати читача своїми версифікаційними вправами або і вінками сонетів. Він виважує кожне слово. Між першою і другою книгами -- відстань у чотири роки. Наразі уже очевидно, якщо цей автор "апокрифів степу" приходить до нас із новою книгою, то без сумніву, вона варта читацької уваги.

Нова збірка поезій Мельникова, що захована під палітуркою і суперобкладинкою, є книгою не для всіх. Не так, щоб зовсім для "гурманів", але. В цьому контексті пригадуються давні слова патріярха Бу-Ба-Бу, мовлені на адресу поетів "Нової Деґенерації": "Українська поезія стає все кращою. Скоро її перестануть читати зовсім". Ці слова Андруховича можна віднести і на адресу Мельникової "Подорожі Рівноденням". Парадоксальність, а проте цілковиту слушність Андруховичевої думки авторові сих рядків постійно доводить "жива" читацька авдиторія. Маси ще не готові вживати Мельникова, але, звичайно, це їх особиста проблема. А втім, можливо, я й помиляюся, тим більше, якщо згадати, що перша книга поета "Полювання на оленя" мала досить високий рейтинґ у якихось там київських ЗМІ. І, зрештою, хто сказав, що ця книга для мас, а не для найближчих друзів, як от Сергій чи Улянка.

"Подорож Рівноденням" дістає читача (насамперед -- східного читача, або ж -- "креола", як сказав би батько сучасного націєтворення Микола Рябчук) на всіх можливих рівнях, апелюючи не в останню чергу до підсвідомого. Стратегія подорожі розпадається на кілька мотивів, які по-своєму автономні, але мають певний об’єднуючий стрижень. Один з помітних мотивів -- Світло зі Сходу, який має свої цікаві варіяції. Відверта мілітарність у поезії-заспіві "Мій Боже Подорож Почнімо Рівноденням..." межує з неприхованим сумом вже наступної поезії "Змовч Містерію Ірлице...".

Якщо в першому випадку маємо нездоланну мілітарну цікавість до Заходу, яка втілена в урочистих рядках -- "І з Мінарету щоби Хтось читав Коран/ Коли рушатимем на Захід не для ґендлю/ А для Війни -- хай буде так: Аллах Великий/ Шаблі нагострено Гінці у сурми дмуть/ Мій Боже то на Славу а чи Смерть ця Путь..."; то з іншого боку -- цілком протилежна картина, забарвлена мінорними інтонаціями: "Десь/ на мапі Євразії/ Серпень згасає/ Сунуть дивнії Скити/ на Захід/ возами/ і небесні шляхи/ засихають в огудину...". Навіть потенційна смерть не лякає подорожніх, вони знають -"У Бранок і Дружин вже Плакальниці Є", і водночас -- "лицарство наше спечалене". Так минає слава, -- говорили західні європейці, чекаючи на Алларіха та Аттілу. Р.Мельників сумно погоджується: "Все минається..."

Цей мотив ностальгії за славними мандрівками минулого екстраполюється на його, Мельникову, Епоху і Покоління, які поет зумисне виписує заглавними літерами: "То відспівано Сурмами, скінчено Ловами/ Покоління, Епоху, чи як це зоветься...", і стає дещо сумно від усвідомлення висловленого поетом у простому алгоритмі -- наші часи і русла змінилися, перетворившись на "шляхи на долоні".

Інша мандрівка цієї книги -- подорож Йони, пророка, що був відмовився служити Богові, за що потрапив до черева Кита, де в покаянні провів три доби. Йона у поліфонічній інтерпретації автора є поетом (сонет "На роздоріжжі діжі -- котиполе неба..."), мудрим філософом, який знає -"П’яна ідилія -- бути щасливим..." (сонет "Острів, звичайно, щось значно серйозніш..."), або й нашим впізнаваним сучасником (поезія "Я сто років тебе не бачив..."). Полювання на Кита, вагітного Йоною, -- це не більше як подорож від себе до себе. А це таки чимало -- відважитися на пошуки самого себе, а відтак і епохи, і покоління. Власне, з подібною ж метою відбулося колись і полювання на оленя з алюзією до святого Євстахія, себто несвятого Ростислава. Але наразі глибше, ефектніше і з помітнішим сумом.

У книзі панує східна стихія. Зрештою, це й не дивно. Вона не лише в образах-символах скитів, Йони, Ніневії-України. і не лише у топосі Степу, і не тому, що "Європа далеко так". В поезії Мельникова оживає харківська літературна традиція, і це знаменно. Особливо ж, у контексті згадуваних "креолів" від М.Рябчука. Поет гостро пантрує звук, без якого слово, навіть друковане, втрачає свій запах, фактуру, сенс. Мабуть, саме тому більша частина текстів є астрофічною. Рядки передаються химерними візерунками слів. Звукова інструментовка "Подорожі Рівноденням" є бездоганною, сказати б -- клясично довершеною.

З поезії "Місто -- яблуко червоне..." відверто визирає Михайль Семенко, який незворушно, але не без іронії повчає: "Панно, починається століття/ Й впало яблуко на аркуш". Інтонації Семенка відчутні, але не у вигляді тіні Майстра, що невтомно переслідує учня-епігона, а саме у сенсі традиції. Наразі можна і варто говорити про відновлення поетичної традиції 1910-20-х років у творчості найбільш талановитих сучасних харківських поетів, до яких окрім Р.Мельникова зараховуємо ще С.Жадана та І.Бондара-Терещенка. Згаданий вірш є одним з найпоказовіших саме у цьому аспекті. А поза тим -- це маленький поетичний шедевр, яких у книзі загалом не бракує.

З-поміж інших ненав’язливо, але зримо виділяється мотив планетарного руху. Він постає у вигляді Всесвіту-Перекотиполя, у шатах Гала-світу. Як не дивно, найбільш "затемненими" є поезії, які супроводжуються назвами: Ексфолікація, Ентелехія-Еспанади, Екзекуція, і навіть -- Енцикліка, хоча це лише "пісенька на захист канадійських ведмедів". У Всесвіті Мельникова кінець настає восени-після-серпня, а не в час Риби, як вважає більша частина людства. Зникає сонце, і залишається молитися, не вимовляючи слів, а по тому -- "три кроки в осінь...". Риба у Мельникова виринає не знічев’я, або ж, словами поета, -- "Це/ усе/ вже й не так випадково:/ риба весен/ і/ на/ щастя/ підкова/ А по тому/ народиться/ степ". Риба весен розпочинає нову мандрівку, що за Мельниковим, є завше промислом Божим, хоча нам і здається, що "три доби верхи/ -- й залишимо мури фортечні...". Насправді ж -- це лише незбагненний рух Перекотиполя -- від Риби, вагітної Йоною, -- до Осені, і знову -- до Риби весен. Приреченість на подібну географію мандрів забарвлена дещо мінорними інтонаціями, але чи маємо вибір?

Думаю, що "Подорож Рівноденням" знайде чимало своїх "подорожніх адептів", лише б маркетингова служба видавництва "Акта" спрацювала би так само бездоганно, як і поліграфічна. Хоча сам автор не надто оптимістично повідомляє, що "уламки розбитого дзеркала -- все, що залишилося від країни мандрованих дяків"... І все-таки -- після осені завше буває весна, а це уже щось. Хоча і не так багато.

січень 2001 р.Б.

Світло зі Сходу.