«Вітражі» Міли Іванцової.

09.04.2011

Давно не читала книжки за один день. Просто і легко. Без затягувань, без читання абзаців по діагоналі. Такою книгою став роман Міли Іванцової «Вітражі».

Нічого не знаючи про авторку, та й про саму книгу, відкрила для себе, що в українській літературі є, а для мене з’явилася книга, що мала непередбачувані шокові моменти.

Основна дія роману відбувається в сучасному Києві. Головна героїня перекладачка з французької Поліна переживає обман коханої людини, цинізм і тяжкий розрив, переоцінка цінностей забиває її в глухий кут. Але що б не сталося, життя продовжується і є робота – замовили переклад роману Франсуази Саган, є репетиторство… і є бажання змінити щось у житті. Винайнявши «дивну» квартиру, маючи в користуванні комп’ютер та Інтернет господарів квартири, Поліна намагається працювати, але наразі виходить тільки писати листи «другу, який дуже далеко». Робота не йде. Ситуація змінюється, коли зненацька ламається комп’ютер. «Комп’ютерний лікар» Богдан, дізнавшись паролі Поліни, читає листування Поліни з «далеким другом», з якого довідується, що вона рано залишилася сиротою і була вихована бабусею Ніколь, яка дивним чином після війни потрапила з Франції до Радянського Союзу. Також він дізнається, що Стефка, студентська подруга Поліни, написала книжку, використавши історію бабці Ніколь. Богдан втручається у «футлярне» життя Поліни написавши їй листа… Це не надто тішить Поліну. І щоб здобути прихильність дівчини, Богдан маленькими кроками намагається допомогти їй: добуває книжку Стефки, влаштовує зустріч двох подруг. Згодом Поліна дізнається справжню історію бабусі Ніколь, яка виявилася… ну про це самі прочитаєте.

У книзі є мова про дружбу і самотність, про замкненість і про любов, про зраду і те, що її пробачають і є нібито нетрадиційні стосунки, які виглядають «притягненими за вуха», авторка могла обійтися і без них. Хоча, можливо, для промоції книги це виправданий хід, але сюжет книги виграє в інших частинах. Зокрема, у дивовижній (навіть карколомній) історії бабусі Ніколь, яка відкривається лишень після кількох років по її смерті, це вносить нове, «живе», незнайоме досі прочитання книги, яка теж має свій крутий поворот. І ця сюжетна історія настільки вписується в самі історичні події, які були (чи могли бути) на території СРСР, під час окупації Франції, пізніше Києва - усе під час ІІ Світової війни, що просто захоплюєшся і дякуєш письменниці, за оце щосьнове в сучасній українській літературі.

Про французьку письменницю Франсуазу Саган, незвичайну за творчістю, характером, стилем життя, у книжці згадано теж неспроста. Українська письменниця ніби проводить паралелі: замкненість головної героїні та нелюбов до публічності Франсуази Саган; лесбійський досвід Поліни та Стефки й життя Франсуази Саган із жінками, дитинство Франсуази та Ніколь у Франції, нетипові сімейні стосунки між чоловіком і жінкою, які дозволяють один одному ходити «на ліво» і нетипові стосунки, які мала Франсуаза Саган…

Тим, хто бажає більше дізнатися про Саган, раджу перед прочитанням книги «Вітражі» переглянути фільм «Франсуаза Саган».

Рукопис роману «Вітражі» відзначено дипломом «Вибір видавців» конкурсу «Коронація слова».