Напевно, одна з найбільших нагород для автора журнальної статті (окрім, ясна річ, гонорару) – побачити, як за кілька номерів описана тобою проблема раптом починає „виправлятися“. Тільки нещодавно писав я в „Українському журналі“ про те, що в нас дивовижно мало мистецьких творів морської тематики, аж ось треба рецензувати нову талановиту книгу про моряків – „Баркароли“ Антона Санченка.

„Баркароли“ – це збірка оповідань, історій, які трапилися на кораблях чи з кораблями у різних океанах, морях і річках, видана в серії „Exceptis excipiendis“ видавництва „Факт“. Невипадково назва перекладається з італійської як „пісня на воді“ або „пісня гондольєрів“, про що повідомляє нас епіграф. Головний ліричний герой усіх оповідань – молодий радист, якому випало почати корабельну кар’єру в добу розпаду СРСР та його потужного флоту і завершити в часи спроб розбудувати чи радше розпродати флот український.

З таким часом і місцем дії сюжети цих творів просто не могли не бути цікавими та пізнавальними. Наприклад, історії з диких дев’яностих, особливо диких у чорноморській акваторії. Оповідання „Мандариновий шлях“ розповідає про „подорож“ херсонського судна „пенсійного віку“ по мандарини до Грузії, де щойно згасла війна: тут і прорив блокпостів мандаринними КАМАЗами, й арм-реслінг „нового українця“ та грузинського бійця, й історії морських „чов-ників“, які возять із Туреччини до Росії... цибулю. В інших оповіданнях читач знайде романтичне зображення портових страйків, риболовлі в тумані, роздуми про різницю між морським та річковим флотом, різні виміри розлуки під час плавання. Та про що б не йшлось, Антон Санченко регулярно повертається до розважань над карколомним останнім десятиріччям ХХ століття. І ліричний герой неодмінно доходить висновку: як би там не було, ми ще вельми непогано пережили той „шторм“ – йому як моряку є з чим порівняти.

З такого матеріалу запросто можна було зробити суто пригодницькі, повністю сконцентровані на власній гостросюжетності тексти. Але, на щастя для одних читачів і на жаль для других, Санченко пішов іншим шляхом. Шляхом затишної оповіді, яка коливається між авантюрами та ліричними описами, метафорами, краєвидами, анекдотами, інтертекстом (кожне оповідання має свою пісню, яка регулярно виринає з тексту повністю та цитатами), ритмічною грою, пародією та іронією, то простою, як дві копійки, то такою, що десь навіть апелює до традицій Джерома К. Джерома. Іншими словами, не відмовився й трохи поестетствувати, і, здається, недаремно, бо вийшла книжка того жанру, котрийзветься „приємно почитати довгими зимовими вечорами“. Чи бодай осінніми(перевірено).

Які ж „пісні на воді“ без характерної морської романтики та екзотики? Звісно, все це тут є – і специфічна мова, котра потребує приміток, і колорит портових „кабаків“, і безмежна професійна гордість, і напускна недбалість у спілкуванні зі світом. Знаходиться в „Баркаролах“ місце й для мускулястого долання перешкод з останніх сил (що в сучасному красному письменстві – далеко не найпоширеніший мотив). Ретельно та цікаво виписано географічну складову. До речі, географічна, чи точніше „геопоетична“ картина світу з його морського кута зору в „Баркаролах“ приємно здорова і самодостатня, позбавлена будь-яких постколоніальних фантомів, як „південно-західного“, так і „центрально-східного“ розливу.

Окрема цікава історія – мова Антона Санченка. На перший погляд вона вражає невідповідністю тісним і занудним українським літературним нормам. А саме – русизмами, „нестандартними“ зворотами і граматичними ходами на межі індивідуального стилю й старої доброї неграмотності. Деякі епізоди виглядають не дуже зграбно перекладеними з російської. Та поміркувавши, приходиш до думки, що може воно й добре, що всі ці речі не було виправлено. Адже красивої правильної мови з цього все одно б не вийшло, а ламана мова „Баркарол“ таки в чомусь природна та красива і вже точно дотепно й талановито використовується. Ну, й може бути своєрідною метафорою мінливої водної стихії та звикання до неї української літератури.

Що ж, мабуть, саме вдале поєднання простої веселої схематичності з відтінком незграбності та певної орнаментальності й парадоксальної вишуканості спричинилося до того, що „Баркароли“ без особливих рекламних надзусиль стали однією з тих книг, які найчастіше „радять почитати“.

Морська книга для довгих зимових вечорів.