Про мишей і дітей.

15.06.2011

Про мишей і дітей

Галина Вдовиченко. Мишкові миші. – К.: Грані-Т, 2011. – 64 с.

Межа між світом дорослих та дітей – досить умовна, а почасти її і зовсім не існує. Або, як писала Астрід Ліндгрен: «Я пишу, щоб розважити саму себе, тобто дитину, яка все ще живе у моїй душі».

З історією про незвичайне товариство, що оселилося в одній із львівських квартир, маленькі та дорослі читачі зможуть познайомитися у повісті Галини Вдовиченко «Мишкові миші» (це перша книга пані Галини у жанрі літератури для дітей, адже письменниця відома як авторка кількох жіночих романів). Уже із самої назви твору читач може здогадатися про кого йтиметься у творі. Сказати, що головними персонажами твору є миші – це майже нічого не сказати, адже вони – когорта творчих особистостей, серед яких є композитори, музиканти, поети, співаки і навіть аранжувальники! Знайомтеся: Мишкова (домашня Миша), Джойстик (комп’ютерна Мишка), Баська (Лабораторна Мишка), Гібсон (Смітниковий Щур), Олько (представник польової мишви), Глаша (Гламурна Миша), Лилик (Кажан). Усі ці незвичайні персонажі працюють над створенням власної рок-групи, а допомагає їм хлопчик Мишко. Саме його кімната стала надійним прихистком для музикантів. За допомогою хлопчика креативні мишки здійснюють свою мрію – успішно виступають зі своїм першим концертом.

Образ миші чи не найуживаніший в історії мистецтва та літератури. Скажімо, мишеня Міккі-Маус є не лише улюбленим мультиплікаційним персонажем кількох поколінь малюків, але й символом корпорації «Уолт Дісней». У мережі можна відшукати чимало видань, що спеціалізуються на дитячій літературі, застосовуючи цей символ. Наприклад, один із провідних дитячих журналів Швейцарії має назву «Buch und Maus» (книга й миша). А пестливо-зменшувальне звертання до дитини «мишеня» в традиції німецької мовної культури має значення «любий, маленький». Історія даного образу яскраво представлена у античній міфології. Мотив перевтілення жінки на мишу – це один із провідних сюжетних елементів багатьох казок. Сучасні казки не є винятком у наслідуванні давніх мотивів, адже одна із мишок у повісті Галини Вдовиченко з’являється за допомогою жінки, тобто мами хлопчика: «А мама Михайлика працювала у лабораторії. Звідти вона й принесла додому білу мишку». Мамі стало жаль мишеняти, адже на ньому мали проводити досліди.

У персонажів книги «Мишкові миші» є своя життєва історія. І кожна з них є і повчальною, і смішною, а подекуди – навіть філософською. До речі, авторка навіть зуміла передати мишачий апетит у книзі за допомогою напрочуд оригінальних звукосполучень, які звучать доволі музично:

– Хр-рум! – апетитно відкусила Баська пів-зернятка.

– Хрич-хрич! – озвався Гібсон.

– Хруч-хруч-хруч! – підтримала їх Мишкова.

– Хр-рум!

– Хр-рич!

– Хруч-хруч-хруч!

Дорослі, діти та миші у книзі живуть мирно, допомагаючи одне одному. Красномовною є фінальна сцена книжки: адже на мишачий концерт прийшли і старенькі бабусі, і молоді мами з візочками, і коти, і кажани: «Закінчився концерт бурхливими оваціями. Глядачі довго не відпускали зі сцени «Мишкових Мишей». А ті й самі не прагнули йти – повторили на біс кілька пісень, і лише тоді, махаючи лапками, оглядаючись та наштовхуючись одне на одного, зійшли зі сцени».

Не існує світу дитинства без дітей так само, як дому без мишей. А, може, вони, сірі, і є отією своєрідною пам’яттю дитинства, що нагадує нам про цінність усього живого довкола нас?



Тетяна Мельник