О.Захарченко "Сім воріт".

20.07.2011

Трапилась нечаста нагода покритикувати нову українську фантастику - О.Захарченко, "Сім воріт".

Чесно кажучи, якби вибір був більшим, то не певен, що відніс би її до фантастики. Фантасмагорія, фарс, постмодернізм - всього намішано. Переповідати не буду, хіба дуже коротко - щановна автора намалювала начебто й наш світ, практично реальний Київ, реальний Львів, але вештаються нашою країною не хто-небудь, а боги. Шумерські. Знесилені (маю на увазі, позбавлені божественої сили). Змарнілі. Емігранти, так би мовити.

Чого вештаються? Важко сказати. Якась мета у них є, і авторка про неї навіть розповідає, але все одно лишається враження, ніби вони самі не знають, чого хочуть, а роблять щось за інерцією.
Чому так? Тому що все, що вони роблять, на світ аж ніяк не впливає. Нема, не показана, або ж неясно показана божествена надзадача. Мало не написав "метушаться" - але не напишу.
Тому що дуже неметушлива мова. Навмисне розтягнута, часом навіть надто багатослівна (але певен, що саме такий ефект й було заплановано), перенасичена епітетами (знову ж таки, навмисно). В результаті створено важку та похмуру атмосферу, де діють ці персонажі, і з багатьох їхніх дій сміятись не хочеться, а навпаки - сприймаєш їх близько до серця.

Дуже, дуже своєрідна книжка. З першого разу навіть не скажеш, сподобалася чи ні.
Не без недоліків, аякже, особливо мовних. Трапляються русизми - як навмисні, у мові персонажів, так і явно ненавмисні, у тексті від автора. З персонажів, до речі, є базарна баба, вибачте, підприємець-реалізатор - ця ботає на такому суржику, що й реальні дівки так не ботають. Як на мене, то шановна авторка трохи перестаралася з цим персонажем. Деякі русизми можуть викликати кумедні непорозуміння, наприклал, "кинули" - цебто покинули, чи обдурили? "Заблудилася" - заблукала, чи трохи той... розважитись вирішила, та захопилась? "Стаканчик" та "ларьочок", та ще й поруч - ганьба! Так само як "хруснув", "прискрипує", "букви", "кості". І "стидно". Ну, може комусь і стидно, а мені було б соромно.

"мам з малими дітьми на руках, яким тре' було поступитися місцем" - не знав, що рукам треба поступатися місцем. Ніс, як писав Гоголь, візником їздив, а руки, бач, вже у метро їздять.
Дрібниці, скажете? Погоджусь. Якби повість було написано звичайним стилем, то може й не звернув би уваги. Але така цікава, емоційна, соковита мова і раптом такі ляпи - це вже трохи інакша ситуація.

Втім, недолік цей справді невеличкий,і я певен, що вже у наступній книжці ляпів буде менше.