Міфічний хронотоп пригодницького твору.

 
Міфічний хронотоп пригодницького твору
Книжки за жанрами

Всі книжки (1520)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

06.08.2011

Рецензія на книжку:
Н.Дев'ятко. Карта і компас : Скарби Примарних островів. Книга 1

У давні часи, коли міф був засобом тлумачення й пізнання оточуючої дійсності, сформувались особливі уявлення щодо часу й простору, які згодом вплинули на літературу і мистецтво. Світ у свідомості наших предків поділявся на дві частини – звичайну, профанну, і священну, сакральну. Вони наділялися різними якостями: перша вважалася звичайнісінькою, буденною, а друга – дивовижною, казковою, фантастичною. Оскільки дії міфічних героїв містилися у їх переміщенні з одного простору-часу до іншого, з буденного до фантастичного, постільки й чекали на героїв у мандрівках різні незвичайні пригоди, бо дива можливі лише у незвичайному світі.

У такому ж незвичайному для нас, мешканців техногенного світу, місці розгортаються дії роману «Скарби Примарних островів» молодої української авторки Наталії Дев’ятко.

Під чорними вітрилами піратського корабля зібралася строката команда. Шукач пригод та незрівняний знавець морського чаклунства капітан Ярош Сокіл, звичайна родина разом із донькою Роксаною та їхній розумний кіт Сиріус, могутні давні істоти (Смерть, Харон, Матір) та шкільний вчитель Костянтин, симпатичні казкові персонажі Фея та Янголятко й колишній пірат, граф Ричард Елігерський – усіх їх покликала жага пригод та нестримне бажання знайти незлічені скарби. У капітана Яроша є зачарована карта, що вкаже шлях до Примарних островів, туди, де й знаходяться ці скарби. Але... Корабель та його команду переслідують жорстокі й підступні вороги на чолі з Химерою, вірним радником Імператора. Сам повелитель постійно мешкає у місті з очима звіра, але його вірний міністр Феофан та білокрила Химера завжди напоготові – чи то особисто взяти участь у страті ворогів безіменної Імперії, чи то в бою звеличити могутність своєї держави...

Втім, не вдаватимуся у повний переказ тексту, бо це завадить читачеві отримати справжню насолоду від несподіваних поворотів сюжету, розвитку дії та різноманітних пригод численних героїв.

Увагу насамперед звертає вир подій, що відбуваються у різні часи та у багатьох просторах. Між рядками твору минають роки, читач по волі автора переноситься в іншу частину світу: у прокляте зачароване місто (розділ 19), спогади членів екіпажу «Діаманти» (розділи 14, 15, 16) тощо. Час може текти паралельно у просторі (розділ 6, сцени ув’язнення капітана Яроша та зустріч Михайла і Рити) або прискорювати свою ходу, як то відбулося на Тортузі (розділ 15: «Секунди перетворилися на роки, але ніхто не міг нічого вдіяти. Капітан стрибнув у воду, та вир часу закрутив і його. За кілька хвилин чоловік перетворився на зігнутого хворобами старця»).

Швидкість розвитку та емоційна насиченість дійства постійно тримає читача у напрузі. Здається, що кожна фраза починається зі слова «раптом», кожна секунда може стати зламною, поміняти все місцями, змінити ставлення до героїв або минулих подій, чи взагалі закінчитися катастрофою. («Вони розстріляли нас без бою. І коли «Русалонька» пішла на дно, виловили всіх живих і стратили на палубі свого корабля», – розповідає піратка Софія у розділі 14).

Проте, час тече неоднаково для героїв роману, для автора-оповідача й для читача. На сторінках книги, як і в літописах, час дієвий, лік його ведеться від події до події. Якщо ж не відбувається нічого, необхідного для розвитку сюжету, авторка «вимикає» час, як шахіст, який, зробивши хід, вимикає свій годинник. Але іноді пані Наталія може використати й піщаний годинник, аби перевернути події, і примушує їх рухатися від розв’язки до початку або й закільцьовує їх (зрозуміло, стосовно життя героїв, як у розділі 10: «Ми хотіли, – наче за всіх відповіла Іларія, – мріяли, як повернемось. Хоча були тут щасливі. Острів великий, ми й не обійшли його повністю. Але, коли з’явився корабель, щось зламалося... – вона підшукувала слова...»).

Своєрідність сприйняття роману у багатьох випадках обумовлюється феноменом міфічного хронотопу, властивого пригодницькій і казковій літературі, співвідношенням часових потоків: часу, коли відбувається подія, і часу, коли ми про це дізнаємося від авторки. Час, коли ми про щось дізнаємося – той же самий час, у якому живе оповідач. Час, коли відбуваються події – це час героїв. І все це ми, читачі, сприймаємо зі свого сьогодення, долучаючись до сакрального простору і часу.

Просторово-часові характеристики роману значно відрізняються від тих знайомих нам якостей, з якими ми стикаємося у повсякденному житті або про які можемо дізнатися на уроках фізики, оскільки мають сакральне забарвлення. Простір твору викривлюється і замикається на собі, може бути обмеженим, мати кінець, а окремі частини, з яких він складається, мають різні якості. Три виміри – довжину, глибину і ширину – авторка ламає самим непередбаченим чином і поєднує те, що в реальному світі поєднати неможливо (так, у розділі 20: «– А як мені потрапити в той... паралельний світ? Що для того треба? // – Що для того треба? – перепитала жінка... – Вийди в ніч, пройди через місто, покинувши все своє життя. ... За містом старий цвинтар є, пройди крізь нього...» або так: «– Потяг зупиниться між станціями. Двері відчиняться, та того, окрім тебе, ніхто не відчує, – рублено говорила жінка. – У тебе буде хвилина. Сам зрозумієш, яка з цих доріг – твоя»).

Простір світу Примарних островів несподівано перевертається у відношенні до дійсності або змінює свої якості – розтягується, стискається, викривлює пропорції окремих частин, оскільки орієнтується насамперед на змістовне наповнення подій, а не на класичне сприйняття звичайного часу. Це стосується і часу, в якому відбуваються пригоди героїв, розлуки й зустрічі, боротьба із ворогами, пошуки скарбів. (До речі, слово це не можна розуміти так, як, здається, декларує його автор. Для кожного з героїв воно несе інший сенс. Для когось – втрачене й знову знайдене кохання, для когось – свобода думки, а для когось – свобода жити і втрачати життя за своїм бажанням). Але це стосується й особистого часу читача, який занурюється у текст роману, а через нього у сакральний міфічний світ героїв і героїчних вчинків, властивих давнім міфам.
Якості художнього часу роману непередбачувані. Іноді здається, що він, як у казці Л.Керолла «Аліса у країні див», «неповний розуму». Роман легко переносить нас у інші часи («Це було давно...» – починає згадувати один з героїв роману, Ричард Елігерський, розповідаючи про своє минуле, знання про яке дуже сильно вплине на сприйняття всіх персонажів твору, піратських капітанів (цікавий початок, зовсім за законами казкового жанру) та інші світи («І де ця щаслива земля, де я зможу зустріти своє кохання? – не повірив їй Макс. // – У мріях чи в сновидінні, у паралельному світі, як зараз кажуть...» – розказує хлопцю, нашому сучаснику, як потрапити на узбережжя, чарівниця Аля).

Те ж стосується і часу-віку героїв. На сторінках роману діють міфічні істоти, що існують необмежено довго – той же Харон, Смерть, Матір, Химера. Але, за якихось надзвичайних обставин, вони можуть зникнути на якийсь певний час («– Підеш? – не зрозуміла Смерть. – Як підеш? Помреш? Ти ж є життя? Ти не можеш померти» – звертається давня до Матері, яка відчуває близький бій між піратським та імперським кораблем). Казкові Фея та Янголятко в романі – це живі символи краси, добра та любові.

Герої – люди і чарівники, теж живуть кожен у своєму часі, і вік кожного залежить від якихось певних обставин: у піратів він довший, бо їх «любить і захищає море», мешканці суші живуть у звичайному, людському, часі, швидкому і суєтному, такому звичному для читача. Але всі ці часові потоки і герої, зведені волею авторки у ТЕПЕР і ЗАРАЗ, діють разом, щоб незабаром знову розійтися у часі та просторі, формуючи міфічний хронотопний простір пригодницького твору.

Наостанок треба зазначити, що межу вигадки Наталії Дев’ятко визначити практично неможливо, бо в ідеалі він дорівнює самій дійсності і розуміти його треба як ланку між дійсністю та її відбитком, бо ланка ця і неминуча, і єдина.

Літературні критики вважають, що життя твору можливе лише за існування гармонії між автором та читачем. Здається, молодій авторці вдалося досягнути цієї самої гармонії, і тому на її твір чекає довге й щасливе життя.

Еліна Заржицька

(Джерело: Ключ)

Реклама
Rambler's Top100