Книга Наталі Тисовської «Укус огняного змія» потрапила до мене обминувши книжкові супермаркети. Мені її дали почитати. Пробігла декілька рядків і сама не вчулась, як з головою пірнула у пригоди, що розгорнулись на сторінках книги.

Молода дівчина, героїня роману, після стажування за кордоном нарешті повертається до України. Серце співає, рідні вулиці міста милують око, дарма, що немає постійного працевлаштування, головне те, що вона вдома. Її навіть не турбує повістка до міліцейського відділку, яку вона знаходить у поштовій скриньці. Адже вважає, що викликають її у зв’язку з дорожньо-транспортною пригодою у якості свідка. Та виявляється річ не в тому, що підпитий водій з такими ж веселими пасажирами зухвало проїхав на червоне світло! Її викликали у справі вбивства молодої жінки, котре за своїм скоєнням виглядало. як ритуальне.

У нотатнику небіжчиці записана адреса героїні, але дівчина, роздивляючись фото задушеної, готова заприсягнутися, що бачить цю жінку вперше і ніяких справ з нею раніше не мала. Реакції героїні вималювані так вдало і невимушено, що часом здається, буцімто то не вона, а вже ти сидиш на стільці; насторожено відповідаєш на запитання слідчого і в свою чергу намагаєшся робити припущення − з якого ж приводу був скоєний злочин?

І коли слідчий запитує:

« Де ви знаходились у такий то день?» − сполохано вигукуєш, замість героїні:

«В мене є алібі!»

А потім, коли вже заспокійливо виходиш із нею з відділку, раптом усвідомлюєш, що за тобою, тобто за нею, хтось стежить…

Дії, розмірені на початку роману починають повільно пришвидшуватись і набирати оберти. Перші непевні почуття невідомої тривоги розростаються все більше, перед дивними випадками з деяким присмаком чортівні. І хоча наша героїня є тверезо мислячою особистістю та ще й зі здоровим почуттям гумору, вона починає відчувати страх від начебто невидимого, але невпинного стеження за собою невідомо кого.

Ось, буцімто зовсім випадково вигулькують нові знайомства, але чи й насправді вони випадкові?

Я можу довго із захватом переказувати й подальші пригоди героїні, але річ навіть не в цікавій сюжетній лінії. У романі Наталі Тисовської « Укус огняного змія» є те, чого бракує багатьом нашим авторам: власний погляд на речі. Роман написаний від першого лиця і завдячуючи цьому добре сприймається героїня, як незалежна і цілком сформована особистість із своїми індивідуальними рисами та шкалою цінностей. Її меткі характеристики оточуючим, її переживання, її бачення світу захоплюють і спонукають читача симпатизувати та вболівати за неї, як за самого себе.

Жвава й образна мова, непересічні порівняння, відсутність штампів − все це вигідно виділяє роман про між інших. Авторка, Наталя Тисовська, як вмілий лоцман проводить пригодницький сюжет між підводними рифами, ні на мить не розриваючи причинно-наслідний зв’язок. Адже, як виявляється, помилки, котрі колись були зроблені у минулому потрібно виправляти нащадкам і героїня, якій належить поставити останню крапку успішно справляється із завданням.

Читач починає розуміти, що й досі є люди, які бажають стати ляльководами суспільної думки і лише від нього і усіх небайдужих людей залежить, чи вдасться тим «Бабаям» їх роль. Вчіться мислити самостійно, слухайтесь свого серця -ось головна ідея, яка випливає з фабули роману.

Чорна книга, за якою полюють нечистоплотні члени масонської ложі і яка містить у собі десять заповідей Люцифера на повірку виявляється мало зв’язаною із містикою. Виявляється, що вона є посібником для політичних ігор і вчить цілком реальним речам − як, завдячуючи маніпуляціям із свідомістю людини, можна закабалити її і примусити підкорятися. Як посіяти розбрат і ненависть між людьми, як відучити їх мислити. І це більш небезпечніше для світу, ніж усі містичні жахи разом узяті.

«Найголовніша таємниця у справах керування людьми − оволодіння суспільною думкою. Для цього потрібно сіяти сумніви й насаджувати суперечливі ідеї, доки люди не розгубляться остаточно й не прийдуть до висновку, що краще у політичних питаннях узагалі не мати власної думки». Цією заповіддю розпочинається сатанинська книга.

Помічається, що давні технології дуже нагадують сучасні реалії. Але суспільство повинно опиратись тим згубним течіям, розвиваючи у собі творчу духовну енергію, бо тільки маючи у душі заряд справжніх духовних цінностей воно стає непідвласним ніяким політичним технологіям. Тільки так воно зможе зберегти свою здорову цілісність.

Неочікувана розв’язка, що поєднує у собі не лише детективне розкриття справи, а й зачіпає моральні та етичні проблеми надає роману додаткової глибини і робить його таким, що надовго запам’ятовується.

І, наостанок ще додам: книга користується увагою не тільки критиків, (напр. рец. у "Буквоїді")

http://www.bukvoid.com.ua/criminal//2010/01/09/134640.html

але й читачів, увага яких письменнику, на мою думку, цінніша. Про роман "Уроборос" читачі діляться думками у своїх блогах, наприклад тут:

http://www.liveinternet.ru/users/2957307/post116341290/

http://www.liveinternet.ru/users/galadriel999/post116340452/

і жваво обговорюють роман.

Так що, як то кажуть, аффтор, пиши щє!!!! Ми дуже чекатимемо на Ваші твори!

Що ховає УРОБОРОС?.