Олесь Ульяненко – про себе, творчість, Бога і життя загалом. Без цензури....

 
Олесь Ульяненко – про себе, творчість, Бога і життя загалом. Без цензури...
Книжки за жанрами

Всі книжки (1552)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

07.10.2011

Рецензія на книжку:
Ульяненко Олесь. Без цензури : Інтерв’ю. Упорядник Мирослав Слабошпицький.

От візьми і скажи щось про нього однозначно! Не вийде, як би не старався, як би не хотів. Бо – ось його рве на шматки від несправедливості, нужди і безвиході, а за мить він уже «є втіленням оптимізму», охоче мудрує про письменство, філософію буття, ділиться сюжетом учергове виданого роману... То він називає сучасних письменників випадковими у літературі «людьми моди», як от Сергія Жадана, що «описує на двадцяти сторінках, як розкурюють косяк», а Юрія Андруховича посилає "до церкви висповідатися", то долучає їх імена до числа талановитих літераторів…

Олесь Ульяненко – таки «невловимий», як помічає його друг, відомий журналіст і письменник Михайло Бриних. «На одні і ті ж запитання він щоразу відповідав по-іншому, суперечив сам собі, легко змінював переконання, бо розумів їх відносність. Він мав у собі щось таке, що вирізняло його з-поміж нас, звичайних людей».

До книжки «Олесь Ульяненко. Без цензури» увійшло понад тридцять інтерв’ю, вона вийшла у світ у видавництві «Махаон-Україна» напередодні роковин смерті письменника. Прочитавши збірку й уже роздумуючи над творчою, непересічною натурою Ульяна (як його любили називати друзі), можна з упевненістю заявити про її прямолінійність, невдоволеність, цинізм, прискіпливість, зарозумілість і недолюбленість. Але водночас усьому цьому знаходиш заперечення! Адже поміж рядків його "прямолінійні" висловлювання віддають помітною потайливістю й недоговореністю, "невдоволеність" розбавлена відчутною радістю від того, що Бог нагородив великим талантом, за "цинізмом" стоять простота, з якою сприймає світ, а ще, з його слів, – «цинізм – це форма захисту: м’якотілих розривають». За "прискіпливістю" приховане вболівання і небайдужість, "зарозумілість" – це лише реакція на неосвіченість, тупість, невихованість, нетактовність. А щодо "недолюбленості"… У нього була своя любов – творчість. А «бути письменником – це як на війні, треба не мати ні дружини, ні дітей». До того ж, як сам сказав, «геній – це протиріччя». Певно, розумів, чому – такий…

Хоч це книжка інтерв’ю, втім кожен бажаючий тут зможе відшукати багато цікаво про життя Олеся Ульяненка, про його «не таке, як у всіх» дитинство, мандрівну юність, небезпечну молодість, відтак створити власну біографію, що її з кожним наступним текстом повідує нам сам письменник. Відтак почерпнути багато несподіваного про його особисте життя, про «заняття боксом» і перебування «у дурці, де на власній шкурі випробував методи тамтешнього лікування», про дружину-єврейку, схожу на собаку коллі, і прогулянки «з останньою подругою до аеропорту, де любили дивитися, як літаки літають», про те, як «працював вантажником», але з «пацанського віку знав, що стане письменником»...

Ця книжка зібрала у собі багато неповторних висловлень Ульяна, його роздумів, переживань і навіть вподобань. Він називає «фігнею» творчість молодого Гребещикова, не до вподоби йому Цой, але відзначає Бутусова з «Наутілусом», Шевчука і Єгора Лєтова. «І якби Олег Скрипка перестав виступати – я би засмутився, задумався, бо то мистецтво, його втрачати образливо», – додає. «Приємними» йому були Лесь Подерев’янський і Оксана Забужко. Шанував Тараса Шевченка, мовляв, «осмислювати Шевченкову творчість, його трагічну долю – то передусім осмислювати український народ». Залюбки читав Тютюнника і Єсеніна… Журналісти-автори старалися передати специфічну мову письменника, (хоча дехто аж занадто «повичісував» статті від Ульянівського сленгу), передати атмосферу спілкування. Деякі відповіді Ульяна скупі й різкі, деякі – розгорнуті й душевні. Але завше – самобутні.

Ось те, що, гадаю, неможливо оминути.

Олесь УЛЬЯНЕНКО…

…про себе: «САТИРИК СЕРЕД КЛОУНІВ»

«У 90-му (мене) виперли з медучилища за язик без кісток…

Облазив пів колишнього СРСР, потім потрапив до миколаївської мореходки, очевидно, під впливом Джека Лондона…

Газети возив у Прибалтику кур’єром.

Телевізор – ото у мене друг сім’ї.

Моє основне правило – не заважати жити.

Натура у мене така ідіотська, що все життя, що би не робив, оточуючим це не подобалося.

В школі в класі сьомому-восьмомі відрізнявся тим, що в ленінській кімнаті свастику лайном намалював.

Написав я кілька розповідей, приніс у журнал «Київ», не сподобалося… Поперся у «Дніпро», теж не сподобалося... Коротше, дрочили мене довго і нудно…

Я ж вічно пахав, пам’ятаю себе виключно за друкарською машинкою…

Жив у покинутому готелі, разом з крисами був хазяїном чотирьох поверхів».

В буквальному смислі сидів на хлібі та воді.

Від долі не втечеш. Я випадаю з усіх суспільств відразу. А людина, що випадає з суспільства, цим суспільством визнається ненормальною. Потім через якийсь час її возносять.

Я в стилі Ульяненка пишу.

Да, я – раритет... Адже більше ні в кого нема такої премії (Малої Шевченківської).

Я одинокий вовк, у якого ворогів більше ніж товаришів… Краще лапу собі відкушу, ніж на мотузці мене триматимуть.

Я судитимуся (із Комісією з питань захисту суспільної моралі), хоча давно вже всім цим дурням пробачив. На дурня ж ображатися тяжко, і тяжко жити з тим, що ти дурня образив.

Мені кажуть, що я від того бруду «кайфую», а я навпаки від нього очищаю.

Господь Бог – моя освіта.

Я сатирик. Серед клоунів…»

…про творчість: «ЛЮДИНА, ЩО ПИШЕ, – ЗГОРАЄ. АЛЕ ТО БЛАГОСЛОВЕННИЙ ВОГОНЬ»

«Письменник – просто оповідач, його мета – відтворювати пережите тією силою, котра не від людей, але від Бога.

Я беру намальовану картинку і пришпилюю її до стіни: ось вона є, дивіться, і нехай спробують колись сказати, що цього не було.

Мене в моїх текстах немає, матеріал пропускається через мене, але трансформується в художній твір через вищі сили.

Людина, що пише – згорає, але то благословенний вогонь.

Письменник працює головою і серцем.

Книжка – це теж інструмент впливу.

В ідеалі література це магістраль у майбутнє, певною мірою пророцтво…»

…про Бога: «ВІН – У МОЇХ ТВОРАХ ТАК ТОНКО, ЯК ПОВІТРЯ НАВКОЛО НАС»

«Сходить сонце Християнства. Воно зійде.

Шукати за істиною – шлях відверто хибний: людині покладено інше, людське, – шукати за Богом.

Криза християнства ніколи не настане, натомість триває криза людська.

Не страх утримує людей від вбивства, а утробне, фізичне відчуття гріха – це вже є християнство.

Бог присутній у моїх творах, але так тонко, як повітря навколо нас.

Перша книжка, головна – це Біблія, Євангеліє. І не те, що там написано, а дух, який звідти йде».

…про українських літераторів: «ЩО МОЖЕ СТАДО?»

«Чого поети – найбільші киряльщики? Бо написання віршів – це короткочасна, непосильна напруга, це мить, яка знесилює.

Наше суспільство збудоване за подобою прямої кишки: злочинний світ – Верховна Рада.

Що може стадо? Лише руйнувати. (Про всілякі об’єднання літераторів).

Багато нинішніх прозаїків беруть ту ноту, яку не в силі витягнути.

Якщо ситуація ахова, то хто повинен говорити про це? Письменник».

…про життя в Україні: «У ГОЛОВАХ ХVІІ СТОРІЧЧЯ ГУЛЯЄ»

«За п’ять літ виросло ціле покоління патологічних убивць і проституток. Але Бог навіщось тримає це кишло? Хоча б для того, щоб змусити смоли попити, коли настане час.

Ти можеш не знати, як творити добро, та мусиш хоча б навчитися не робити зла.

Наша історія – наше каліцтво.

Коли кажеш правду – це вже епатаж.

Людина не хоче бачити правди, бо правда жорстока, а брехня завжди солодка.

Я зрозумів: що більше любиш свою країну, тим сильніше вона б’є тебе нижче пояса.

В Америці культури, як такої, немає, а любов до цієї культури існує.

Просто у наших громадян у головах ХVІІ сторіччя гуляє.

Якщо твоє всупереч комусь іде, то краще відійди просто. А там уже Бог розбереться, хто був правий.

Весь колгосп перейшов у депутати і носить костюми від Армані.

Найгірша риса українців – кожен учить жити.

Про кожну з націй судили за жінкою: як вона поводиться, такою є і нація..."

Жанна Куява

(Джерело: Сумно)

Реклама
Rambler's Top100