Ірина Славінська: «Життя наповнене цікавими закономірними сюрпризами».

 
Ірина Славінська: «Життя наповнене цікавими закономірними сюрпризами»
Книжки за жанрами

Всі книжки (1552)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

31.10.2011

Рецензія на книжку:
Славінська Ірина. 33 герої укрліт : збірка інтерв'ю з українськими письменниками

Ірина Славінська робить багато чудових речей – пише основну «літературку» на «Українській правді. Життя», завідує тією ж проблематикою в журналі «ШО», перекладає, робить подкасти. Не так давно викладала французьку літературу, а тепер знову вчиться – в аспірантурі. Про життя і роботу я питала Ірину її ж методом – славнозвісною абеткою, через яку вже пройшли понад три десятки українських письменників.

А. Абеткові інтерв’ю

Почавши писати рецензії для «Української правди. Життя», мені хотілось дати трошки більше літератури. Однак «УП. Життя» – це не спеціалізоване видання. Очевидно, що інтерв’ю з письменниками лише про книжки не були потрібні. Та й супервпізнаваних імен в українській літературі штук п’ять. А цікавих письменників дуже багато.

Я запропонувала зробити серію інтерв’ю, як у глянцевих журналах, які читала у Франції. Це хороший варіант для розмови з людиною, в якої або питали вже все, або навпаки – з кимось молодим та маловідомим.

Ці інтерв’ю дозволили вивести літературу за межі літератури. Так, вони мають відтінок жовтизни, але в хорошому сенсі – це популяризація. Ну а згодом вийшла моя книжка «33 герої укрліт», де всі ці інтерв’ю зібрані разом.

Чи доводилось самій придумати слова?

Іноді. В деяких розмовах – 50 на 50. Є кілька, де я повністю складала абетку зі словами, деякі з яких змінювались по ходу. В більшості інтерв’ю всі слова придумував співрозмовник, дехто приходив із заготовками.

Я попереджала письменників, що це буде розмова-абетка, і якщо ідея їм не подобалось – відмовляли. Але не відмовив майже ніхто. Всі, хто погодились погратися, незадоволеними не залишились.

В моїй практиці в будь-якому інтерв’ю виникає момент іскри, коли говориш-говориш-говориш, а потім – клац! – і ніби співрозмовник повірив тобі. От тоді починається хороша розмова. По-моєму, майже в усіх інтерв’ю, які я робила особисто, можна помітити цей «клац». Хоча були і винятки.

Б. Бехеровка

Ось перед очима рекламка бехерівки – хай це буде вона. Це чудова історія про те, як щось одне виявляється чимось іншим: бехеровка була придумана як сироп від болю в животі, а стала от таким от культовим чеським алкогольним напоєм.

Але найбільше з алкогольних штук люблю білі молоді вина, їх ще називають «зеленими» – я це прочитала в есеї Ігоря Померанцева. Я люблю дуже юне вино, напевно, тому що я сама ще дуже молода і зелена.

В. Великий роман

Рік тому вийшов перший номер журналу «ШО», до створення якого мені пощастило долучитися. Його тема була «У пошуках Великого роману». Ми міркували про можливості великого роману в українській літературі.

В очі впадали дві особливості. З одного боку, українська класична література – не романна література, натомість мала проза доволі сильна. З іншого боку – в сучукрліті романи домінують.

Мені з висловленого тоді найбільше сподобалось думка Світлани Пиркало про те, що «великий український роман» – це Сергій Жадан. Тобто і його поезії, і біографія – така собі цілісність образу митця.

Мені імпонує така ідея. Але те, чиї романи справді великі – час покаже.

Твої прогнози?

Можна бавитись у різні прогнози, але насправді це – невдячна справа. Історія літератури показує, що все це абсолютна лажа.

Наприклад, Еміль Золя. Ще 150 років тому виглядало, що він пише не літературу, а порнографічні тексти та мегарепортажі на багато сторінок. Хто міг думати, що Еміль Золя в очах наших сучасників стане видатним письменником кінця ХІХ століття? І хто може гарантувати, що він таким залишатиметься і за 100, і за 200 років?

Так само Гі де Мопассан, якого вважали автором бульварних «побасенок» про проституток. Сьогодні він культовий новеліст.

Або Бальзак, який писав тексти на замовлення, тобто йому платили певну суму за кожне слово. Ще в позаминулому столітті Бальзак довго описував інтер’єри, аби заробити більше грошей. А сьогодні він – взірцевий романіст.

Нікому не відомо, хто з наших сучасників репрезентуватиме останню декаду ХХ століття та перші декади ХХІ століття. Зараз найбільше пишуть про Андруховича, Жадана, Забужко, Шкляра та Костенко. Кожен із них має шанси лишитися на скрижалях вічності. Аби лиш бодай хтось лишився, і все це не полетіло в Лету.

Г. Гра

Смішно казати, що життя – це гра. Але і до роботи, і до відпочинку часто треба ставитись з ігровим началом. Тоді часто виходить більше толку.

Я не азартна людина, не люблю навіть звичайну гру в дурня. А от в роботі – надзвичайно азартна, це просто якийсь кошмар. Коли раптом «попёрло» – я просто не можу зупинитися. Пам’ятаю, коли тільки починала брати інтерв’ю з більш-менш відомими людьми, в мені теж прокинувся азарт: оцей уже є, треба тепер почати «полювати» за кимось іншим.

Ґ. Ґулі

Ті, які люди набивають собі по ходу життя. Я вважаю набивання ґуль абсолютно необхідною складовою і дорослішання, і кар’єри. Якщо людину життя ніколи навіть по носу не стукало – значить, колись все ж таки стукне. Або стукало, але бракувало у собі самокритичності чи тверезого погляду на життя, щоб це зрозуміти.

Ґулі треба переносити конструктивно. В моєму випадку, якщо це не щось дуже глобальне, я кілька разів глибоко вдихаю та видихаю, так як це в пілатесі робиться. Потрібно вимкнути емоції і подумати раціонально, що ж це означає, чому може навчити.

Остання ґуля?

Трапилася цього літа, коли довелося поміняти місце аспірантури. Я викладала в рідному КНЛУ (прим.«Горіх»: Київський національний лінгвістичний університет), але вступити туди не вийшло. А в результаті все виявилось тільки на краще: я стала аспіранткою Інституту літератури, писатиму дисертацію з Тамарою Гундоровою. Хоча спершу була величезна спокуса махнути рукою на ідею зайнятись наукою.

Д. День

В сенсі робочий. Я вже кілька років – фрілансер. Мені подобається працювати вдома, в моєму особистому темпі. Але думки про те, що робота фрілансера – це такий собі максимально вільний графік – неправда. Людина, яка сама собі менеджер робочого дня, має бути набагато дисциплінованішою, ніж та, що працює в офісі.

Вибираючи, чи прокидатись о 7 ранку, чи таки поспати до 12, треба пам’ятати, що вибір на користь останнього забирає 5 робочих годин, які можна було використати набагато ефективніше.

Я зазвичай або весь день працюю вдома за комп’ютером, або наповнюю його роз’їздами по місту в справах. Також мені трапляється працювати в громадських місцях – у книгарнях або кафешках із Wi-Fi.

Завжди вдається слідувати своєму графіку?

Я скажу цинічно – коли це питання бабла, то хочеш-не хочеш, а пишеш… В умовах Інтернет-медіа у тебе є вибір: або ти пишеш цю статтю сьогодні, або не пишеш ніколи, тому що завтра вона вже нікому не буде потрібна.

Е. Звук «Ееее…» (замислилась)

В побутовій розмові буває, що відволікаюсь, і на запитання відповідаю отаким «Ееее…». В інтерв’ю такого собі не можна дозволяти, треба справді слухати, що говорить співрозмовник. Лише так виникає довіра, коли запитання-відповіді перетворюються на обмін репліками між двома.

На радіо не можна казати «Ееее…». Чи хотіла б працювати на радіо?

Та очевидно б хотіла. Але настільки ж, наскільки мені взагалі цікаво все нове. Я великий прихильник навчання. Тому була б надзвичайно рада працювати на радіо, так само, як на ТБ або в якій-небудь пресі майбутнього, скажімо, в пресі в 4D, наприклад.

Є.

Є і є. Добре, коли є щось хороше. Погано, коли нема.Хороше в моєму житті – це родина. Ніколи б ні на що її не проміняла. І так само рада своїми найліпшим, перевіреним часом і випробовуваннями друзям. Третє хороше – це подорожі.

Я взагалі не забобонна, але мені здається, що є речі, про які краще не говорити, не вихвалятися.

Ж. Жінка.

Українські жінки часто роблять не те і не так, як могли б зробити, тільки через те, що хтось невідомий нав’язав їм якийсь стереотип, якого насправді не існує. Це як у Подерв’янського: «Шукають те, чого нема, щоб довести, що його не існує».

Адже не існує жодної інституції, яка б казала: «Жінка повинна фарбуватися і носити підбори» або «Жінка, коли виходить заміж, повинна забити болт на кар’єру». Але все одно існує купа дівчат, які починають переживати: «От, я почала заробляти більше, ніж він. Що ж тепер робити?» і так далі.

Жінка – це насамперед людина. Не тип геніталій визначає, яка людина, і чим вона має займатись. Важливо про це нагадувати і чоловікам, і жінкам. В Україні особливо, бо у нас є ця пострадянська освіта, яка травмує мозок невідворотно предметами типу «Обслуговуюча праця».

Я за те, щоб жінка повністю реалізовувалась і в родині, і в роботі, і в емоційному житті, і в освіті, і всюди-всюди… Для мене це дуже важливо.

З. Зібраність

Я маніяк планування. Для багатьох людей, з якими я працюю, це настільки дивно, що вони мені кажуть: «Ірино, ви як німкеня».

Такі фрази для мене є тривожним симптомом. Це означає, що людей, які вчасно роблять свою роботу, в українському навкололітературному середовищі не так багато. Я би воліла зібраністю нікого не дивувати. Мені було б приємніше бачити, що в українській культурі всі люди на своєму місці, всі вміють робити свою роботу вчасно і якісно.

И.

Ну, не знаю. Є якесь місто на «И», яке Андрухович описує в своєму «Лексиконі інтимних міст», але я забула, як воно називається.

І. Інтернет

Я дуже інтернетна людина, вважаю Інтернет справді класною штукою. Багато моїх хороших друзів живе за кордоном. Раніше я би втратила з ними зв’язок через повільну пошту. Але сьогодні завдяки Інтернету вони залишаються поряд, хай і тільки картинкою на екрані скайпу, але розмова є.

А як щодо ЗМІ в інтернеті?

Я не фетишист, мені все одно як читати статті: в мережі чи надрукованими. Але зараз я не маю в Україні жодного щоденного паперового ЗМІ, яке б читала. Натомість є журнал «ШО», який приємно тримати в руках.

Що думаєш про «конфлікт» електронної та паперової книжки?

Електронні книжки і паперові не протистоять – вони співіснують. Електронна не зашкодить паперовій. Практика і статистика показує, що це різні читацькі аудиторії. Тут я згодна з поширеною думкою, що електронна та паперова книжки – це різні носії та різні мови. Вибраний засіб передачі інформації – це теж інформація. З часом, і це очевидно, паперова книжка еволюціонує, займе роль мистецького матеріального об’єкта, де буде важливим папір, шрифт та інші деталі. А книжки, які зараз видаються на газетному папері з сумнівною якістю фарби, абсолютно безболісно перекочують у читалки.

А ти як читаєш?

Я читаю друковане, але з однієї причини – українські видавці зараз не видають новинки в електронному вигляді. Якби я мала можливість всі потрібні мені книжки брати на рецензію у вигляді електронних файлів – я була б дуже рада.

Ї. Їжа

Я фанат gastronomie – французького мистецтва їсти смачні речі смачно. Якщо вустриці – то в правильний сезон і правильним ножем, поливаючи лимонним соком. Якщо сало – то з чорним хлібом, хріном чи гірчицею. Тобто я не вірю в індійську кухню «light» з невеликою кількістю спецій – це не індійська кухня. А якщо в борщ кинути якийсь коріандр – то чи буде це борщ?

Й. Йод

Коли я в дитинстві падала і забивала колінця, мені їх змазували йодом, тому що він сходив швидше, ніж зеленка. І з тих пір я до нього ставлюся краще, ніж до зеленки – така моя не-толерантність.

В дитинстві бешкетувала?

Я була доволі пасивною дитиною. Коли жила влітку у бабусі, то рухалась тільки коли треба було сходити в магазин з мамою чи в бібліотеку по книжки. Решту часу я читала ці ж книжки, щось малювала, гралася в пісочниці чи з ляльками. А всі ці активні, рухливі ігри були не для мене. І досі так, я погано граю в командні ігри. Це, мабуть, якось свідчить про мій психологічний портрет.

Я була нормальною чемною відмінницею. Пишатися тут нічим, бо ніколи не докладала зусиль до навчання. От якби батрачила, то було б чим пишатися. До школи ставилася ніяк, було кілька улюблених викладачів, з якими працювалося добре. Ну це як суспільний договір: сідаючи в тролейбус – купуй квиток. Якщо ти в школі – треба вчитися.

В той час я була дуже інтровертною. В мене ніколи не було багато друзів. Коли почала пробувати займатись журналістикою, мені деякий час було доволі важко призвичаїтись до спілкування з більшою кількістю людей. І я-теперішня доволі відрізняюсь від себе-дитини чи студентки перших курсів. Це закономірний процес.

К. Кулінарія

Куховарити – моя слабкість. Це мій улюблений вид дозвілля. Більше за приготування їжі люблю тільки піші прогулянки. У вихідні я це поєдную – спочатку довгі гуляння ногами, потім смачна вечеря. Коли я весь день працюю вдома, то завжди залишаю час приготувати смачну вечерю собі та чоловіку.

Найбільше люблю робити різні штуки із риби та м’яса, плюс всілякі супи. Улюблена кухня – середземноморська з варіаціями на тему. А ще люблю поєднувати кухні. Наприклад, головна страва з середземноморським акцентом, а гарнір – із китайським.

Л. Любов

У сенсі passion. У житті кожного повинно бути щось, що любиш – це може бути кохана людина, родина, друг, справа, книжка, музична група…

Мені здається, коли у людини всередині є любов – життя іде нормально, коли нічого і нікого любити – значить, щось не в порядку.

Будь-яка людина повинна любити себе. Не знаю, звідки в головах багатьох людей взялася дурна думка про те, що себе любити – це погано. Навпаки, полюби себе першим, зрозумій, що ти насправді любиш, оточи себе любов’ю і затишком.

Знайди в собі достатньо любові зрозуміти: «Я не хочу бути бухгалтером, я хочу займатися живописом». Полюби себе достатньо, щоб кинути бухгалтерію і стати художником.

Щойно трапляється цей момент злагоди з собою – життя змінюється. З’являються приємні люди і події. Людина виходить за межі цього жахливого скніння «будинок-дорога-робота-дорога-будинок».

М. М’ясо

Я – м’ясоїд. М’ясо має бути молоде, свіже, правильно розділене. Улюблена страва – стейк із кров’ю.

А як ставишся до вегетаріанців?

До вегетаріанців, як і до всіх людей на землі, я ставлюся добре. Як і до алкоголіків і тверезників, до гетеросексуалів і гомосексуалів, до філологів і фізиків, слюсарів і вчителів. Я особисто ніколи не пробувала їсти лише рослинну їжу. Якщо мені не хочеться м’яса, то мені хочеться риби.

Н. Натхнення

Є дні, коли сідаєш за комп’ютер і розумієш – статтю написати неможливо. Тоді у мене є два варіанти: або переключитись на щось інше – сісти поперекладати, або надихнутися чиєюсь хорошою роботою.

Коли не маю натхнення готуватися до інтерв’ю – заходжу на сайт Володимира Познера, дивлюся його роботи. Він для мене взірець того, як можна цікаво вести розмову. Коли не пишеться рецензія, просто ходжу по всяких літературних сайтах, читаю чиїсь роботи, надихаюся дотепним стилем.

О. Образ

У житті, у читанні, у спілкуванні треба пам’ятати про слово «образ». Купа речей, які ми бачимо, є лише образом.

До цього ж згадаю Платона і неоплатоніків, які говорили, що людині дуже рідко дано бачити справжню суть. Платон описав дядька, який сидить у печері і бачить тільки тіні на стіні, а от справжнього – не бачить. Насправді «справжнє» чи «реальне» – це теж образ. Реальності не існує. Це все лише проекція нашої свідомості.

Які літературні образи засіли тобі в голові?

Коли я думаю про буденне, то часто повертаюся до образів Кафки, особливо до його роману «Процес» і оповідання «Перетворення». Перше про абсурдність побудови суспільства і всяких інституцій. Друге – про абсурдність людини, яка живе не так, як хоче, і стає жуком, з яким не вжитися. Із жіночих образів це Пат Хольман – кохана Роббі із роману Ремарка «Три товариші». Вона такий «свой парень», і за це я її люблю.

Які образи в українській літературі – реалістичні?

Я не шукаю в літературі реалістичності. Для мене це не критерій літератури.

П. Подорожі

Обожнюю подорожувати. У відпустку ми з чоловіком завжди намагаємось кудись поїхати. Моя улюблена країна для мандрів – це Франція. Мені хронічно хочеться в Париж. Хоча мені взагалі хронічно хочеться мандрувати.

Направду мене однаково радують подорожі Україною і за кордоном. Для цього є прекрасний діагноз, який ми з чоловіком між собою називаємо «дромоманія». Я дромоман, мені подобається сам факт подорожі. Тобто нам просто хочеться кудись піти або поїхати.

Поїздки завжди планую наперед. Розумію європейців, які займаються цим за півроку до самої подорожі. Сама роблю так само, якщо їду за кордон. Але плани на кожен день не розписую, бо тут одна моя пристрасть до подорожей збігається з любов’ю до ходіння пішки. Йдеш вулицею і не знаєш, що може тобі на ній трапитися.

Р. Робота

Я – трудоголік. На цей діагноз найчастіше хворіють жінки і вони ж найрідше зізнаються в цьому. Так от, я жінка-трудоголік, яка сміливо в цьому зізнається.

Інколи це трохи заважає. Тому потрібно навчитися цей трудоголізм приборкувати. Я борюся з ним рамками робочого дня, хоча іноді він все одно за них вилазить. Без роботи себе уявити не можу. Коли у мене є можливість або зустрітись з цікавим співрозмовником для інтерв’ю, про яке я мріяла все життя, або залишитись вдома з родиною, я виберу інтерв’ю.

С. Серце

Я не людина серця, я людина розуму. Звісно, коли я з близькими, то віддаюся емоціям. Та коли йдеться про якусь більш публічну складову життя, намагаюсь, щоб домінував мозок. Хоча траплялись випадки, коли сидиш і думаєш: «Навіщо я це зробила? Яка ду-у-у-ра!».

Т. Тупість

Тупістю вважаю закритий до всього нового світогляд. Коли я стикаюся з людиною, яка стверджує себе як ксенофоба, гомофоба, чи іншого якого-небудь «фоба», розумію: з нею близьких приятельських взаємин я підтримувати не буду. Якщо людина просто «недалекий человек» – це вада освіти, це нічого не говорить про персоналію. А от коли маємо справу з твердолобим, неможливим для пробивання індивідуумом, то це видно швидко. Варто лише заговорити на якусь гостру тему.

Ти можеш викреслити таку людину з життя?

Я б ніколи не сіла їсти за один стіл з Гітлером чи Сталіним. Так само в житті є люди, з якими я перестала спілкуватися. Їх мало, але вони є. Але коли йдеться про роботу, то я нікого не викреслюю з життя. Трапляється мати справу з менш чи більш приємними типами, але це не привід псувати професійну карму. Про це слід пам’ятати, особливо тим, хто на мене ображається за статті і каже: написала щось погане, бо не любить. Неправда.

А письменницька тупість існує?

Тупість у письменника у моєму баченні нічим не відрізняється від тупості будь-якої іншої людини. Можна почитати публічні висловлювання письменника і зрозуміти, наскільки він підходить під критерії тупості. Ну а літературні тексти не бувають тупими – вони бувають гарно написаними і погано написаними.

У. Україна

Країна, яка колись, напевно, себе покаже.

Ти патріот?

Мій патріотизм і моя громадянська позиція проявляється в тому, щоб не кидати папір на асфальт, щоб прибрати сміття після пікніка, щоб викладати.

Я дуже погано ставлюся до ура-патріотизму та радикально правої риторики. Не люблю, коли починають мірятися, хто більший українець, хто менший. Такі речі викликають у мене відторгнення.

Я прихильник патріотизму громадянського. Тобто українцем може бути будь-хто. Наприклад, чорношкірий мусульманин – українець, якщо він громадянин України.

В житті користуєшся якою мовою?

Я з родини білінгвів, тому з дитинства говорила і російською, і українською.

Останнім часом я більш українськомовна через навчання та роботу. Мені російською важко писати. Але тільки тому, що я ніколи не мала практики написання великих масивів тексту російською мовою. Напевно, якби було потрібно завтра почати працювати кореспондентом якогось адекватного російського ЗМІ, то вдалося б. Та ж історія з французькою і англійською.

У мене є рефлекс: я відповідаю людині мовою, якою до мене звертаються. Я не дотримуюся позиції принципово з усіма говорити українською. Вона не витримує жодної критики: я ж з французами не буду говорити українською.

Є одна повчальна історія. В мене є друзі-французи, які володіють російською і трошки розуміють українську. Якось вони опинились в товаристві, де з моїми бідолашними французами вся родина розмовляла українською. Тобто вони ніби прирівняли українську до російської, забувши, що це таки дві дуже різні мови, особливо для іноземців. Та родина була правих поглядів, але в найкращих традиціях вийшло, що «сам себе перехитрив».

Ф. Фарби

Я 3 роки вчилася в художній школі, і мені дуже подобалося малювати. Був період, коли я думала, що стану художником, як моя тітка і двоюрідний брат. Зараз малюю всякі калякі-малякі, близькі до текстур, візерунків. Просто ручкою.

Х. Не «ха», а ікс

Мені подобається, коли в житті залишається щось невідоме. Бо все навколо – ікси. Від того, що станеться наступної хвилини, до того, кого цікавого я ще зустріну. Мені здається, що життя наповнене цікавими закономірними сюрпризами. Щоб щось трапилось, достатньо лиш змінити звичний маршрут і піти в потрібне місце новою дорогою. Кожна людина з кола мого постійного спілкування вміє дивувати. Але не тому, що він чи вона корчить з себе «загадошного», а тому, що людська особистість дуже багатовимірна.

Ікс – це ще й поняття математики. Як у тебе з математикою?

В школі математика мені до певного часу давалася, потім почала даватися менше. Але коли я почала викладати літературу в університеті, то виявилось, що купу літературних речей я можу пояснити лише через якісь геометричні фігури та формули.

Математика як наука гарно структурує мислення. Впевнена, математичний бекґраунд необхідний. В нашій системі освіти з математикою все було б набагато краще, якби її подавати як мистецтво, яким вона і є. Оця краса стрункого рівняння, або краса елегантно доведеної теореми…

Ц. Цікавість

Мені здається, що найважливішою рисою характеру людини, яка працює в ЗМІ, є цікавість.

Я відчуваю цікавість до літературного процесу. До всього – алхімії тексту і алхімії читання, до особливостей соціальної ролі письменника…

Мене цікавить, наприклад, Володимир Маяковський. Я прочитала 3 його біографії, і він все одно лишається для мене «міцним горішком». Джуліан Барнс, який нещодавно отримав Букерівську премію, в романі «Папуга Флобера» писав (цитую з пам’яті), що немає гарантій, що письменник, дивлячись на свого майбутнього біографа, не захоче його обманути. Маяковський якось примудрився «намахать» своїх нинішніх, минулих і майбутніх біографів.

Ще один мій кумир – Шарль Бодлер. От його біографія вже розписана просто по дням, адже він писав щоденники і листи до матері, де дуже детально все описував. Тому у фактажі загадок ніби не залишилось. І все одно Бодлер цікавить як поет, який вислизає та не вміщається в свою біографію. Він десь над нею.

Ч. Чесність із собою

Найгірший варіант поведінки зі своїм власним життям – це бути з собою нечесним.

А письменник повинен бути чесним у своїх творах?

В літературі чесності не шукаю, як не шукаю тієї ж реалістичності та автобіографічності.

Ш. Шафа

І анекдот про неї: «У дівчини чи то нема чого одягнути, чи то шафа для одягу замала». Це мені по-своєму близько. Мені подобається шопінг, але я не шопоголік.

Коли нам з чоловіком треба купити, скажімо, пару взуття, светр та куртку – ми із задоволенням ідемо в цей квест. Позиціонуємо це як своєрідну гру, майже як пошуки скарбів.

А от книжки я рідко купую, лише на подарунок, або ті, які мене зацікавили, і я хочу на них написати рецензії, а видавці мені їх не надіслали.

Щ. Щастя

Хто б сказав, що таке щастя? В моїй версії – це злагода з собою. Коли людина робить те, що вона хоче, і любить те, що вона робить. Та ще отримує певний результат від своєї діяльності.

Я кожного дня почуваю себе переважно добре, тому, напевно, я щаслива людина. В цьому я прихильник задоволення малим: всі живі, всі здорові – добре, чому ж це не щастя?

Ю. Юність

Мені часто говорять, що я ще дуже молода. Іноді мене це дратує. Кайф у тому, що людина може почуватися юною все життя. Я б дуже хотіла дожити до вісімдесяти років і почуватися так, як зараз.

Зараз в Україні купа молодих людей, які роблять багато дуже різних добрих справ. Вони ніби так рано стають журналістами або письменниками. Я думаю, це закономірно. Бо в Україні зараз з’явилася нова культура, яка потребує нових актантів. Якщо старше покоління не може впоратися з потребами, то доводиться рано мобілізовуватися молодшим.

Моє покоління відчуває надзвичайний біг часу. Все стало таким швидким, постійно страшно кудись не встигнути.

Я

Як казали мені в інтерв’ю багато письменників, зараз зробимо вигляд, що ось тут говорили не про мене.

Всі вище сказані штуки – це і є я. Але плюс до цього – ще щось.

Бідолашні письменники, складно їм було мені відповідати! :)

Катерина Толокольнікова

(Джерело: Горіх)

Реклама
Rambler's Top100