Говорити про дебютну збірку Ірини Шувалової мені надзвичайно важко через близьке знайомство з авторкою. Та все ж, попри всю мою суб’єктивність, спробую поговорити про цю, як на мене, одну із найкращих поетичних книжок нашого десятиліття. Мені хочеться поміркувати про те, з чого ці тексти зроблені, і чому вони «діють». Адже вони почали впливати на слухачів і читачів іще задовго до виходу книжки; Ірині вірші були на слуху, звучали на фестивалях, цитувались і деколи навіть знались напам’ять. Урочисте «весна все одно прийде», «хлопчик зі змієм повітряним замість серця», рейки та олов’яні солдатики із «rain’n railway».

Найперше, на що звертаєш увагу в Ірининій поезії – її прекрасний ритм. Це ритмічні звукоряди, що їх, як писала у післямові до «Рану» Маріанна Кіяновська, просто приємно вимовляти, навіть якби вони нічого не означали. Язик і губи сприймають цю поезію, як вишукані ласощі. Від її рим не відгонить старосвітскістю, яка могла б відштовхнути звиклого до популярних нині верлібрів читача. Незважаючи на виважену чітку форму, ця поезія дуже експресивна, жива і сучасна. Навіть коли у віршах ідеться про міфологічних героїв, чи коли вони насичені філософською термінологією, усе ж залишається інший шар, для простішого читача, для якого все одне буде близьким і дотичним ліричний герой.

Ірина пише про полігамію і багатобожжя (міфологію). Її чоловіки, хлопчики її віршів, змальовувані із грецьких богів. У розділі «аргонавти» ми зустрічаємо витончених, ніби копії древніх статуй, змієборців, Нарциса та Фаетона. Авторка опускає їх до світу людей, ніби дає «помацати» відчуття Ікара («падати буде м’яко», «падати буде муляти»), показує чоловіком-рогоносцем Орфея («де жона твоя йолопе? чи не в портовій таверні/ чи який випадковий матрос її сльози не висушив?»).

Вірші Ірини Шувалової еротичні і тілесні. Знову ж повернусь до чудової післямови Кіяновської, яка пише, що кожен вірш – це «орган чуття». Через окремий текст, його образність і термінологію, ми дивимося на світ ніби оновленими очима. Так оживає «м’ясо дерева» і його гострі груди, так гавань приймає кораблі, як жінка – коханого, так троянди пов’язуються з троянцями у гомоеротичному вірші «Розарій»:
«хлопчики-шльондри цілують підпахви троянд
вусами пах їх лоскочуть сп’янілі троянці
день осипається – отже своє відстояв...»

Крізь тіло Іриних віршів проростає флора і фауна. Це видно із обкладинки, на якій у шипшинових заростях войовничу жінку обсідають різноманітні птахи. Також це можна помітити, порахувавши, скільки разів у поетичній збірці зустрічаються рослинні та тваринні метафори. Найчастіше олюднюються дерева, які «стоять на плотах» і «жадібно стискають у кронах зірки/ чи може зірки їх сп’янілих тримають за віття». Кров стає квітами або черовними лисицями, котрі тікають із дівочого тіла у «Травмі». Тіло людини вписується у ландшафт («заростемо ніччю», «пускати корені у полоні»), рослинність і тваринни мотиви іще більше підкреслюють плотське («у мене всередині бджоли пухнасті і теплі», «гнізда твої в мені заселити птахи інакші», «суцвіття шипшини солодкі криваві вузли/ всі пальці пов’язані щоб пам’ятати про тебе»).

Разом із тим маємо тут тему травми, рани. Зустрічаємося із Бродським, який насипає солі у підставлені ранки і з незагойною раною рота, яка декламує поезію. Болючість Іриних віршів легко приміряти на себе, вона личитиме практично усім жінкам, делікатним юнакам та мрійливим підліткам. Мінорний настрій іноді навіть межує з готичним антуражем: самотня людина на пустирі, як пентакль, повішений місяць, «зливи пожовклий кістяк», анатоми у «свої болі перебрані як у смокінги».

Та з іншого боку, це не мазохістичні плачі, не описи пасивного рослинного скніння, а скоріш вправи із осягання світобудови. Ще раз – «вірш – орган», тут уже орган автора, який шукає способу побачити більше, ніж бачив доти, і успішно знаходить. Така собі шокова арт-терапія, результати якої вигладають доволі конструктивно. Це тексти, писані мовою ран, яка підіймається понад межею тіла і роззирається довкала на людей та богів.

Це тексти-прозріння, і вони справді кажуть нам більше, ніж мають сказати.

Шипшинно-пташинна лірика.