"Яблуко - це тільки інструмент" (про роман Галини Вдовиченко "Пів'яблука") l
Написав Марина Новікова
Понеділок, 31 жовтня 2011, 17:46

Спершу здається, що у романі “Пів'яблука” йдеться про чарівне дерев'яне яблучко, яке здійснює будь-які людські бажання. Насправді ж яблуко - це тільки інструмент, котрий у розгалуженому життєвому тунелі буднів освітлює один-єдиний шлях. Ним маєш крокувати, не оглядаючись.

Якщо досі блукаєш від мети до мети, то неодмінно потрапляєш у пастку “Мало! Хочу більше!” або як казав Флобер у романі “Пані Боварі”: “…Великі артисти люблять жити на всю губу” (з фразеолог. словн. А. П. Ярещенка). Є ще інша, не менша проблема реалізації особистості - до чийого берега пристати? Саме цю філософію авторка вдало розвиває та ілюструє на сторінках твору мудрими словами: “…Тому треба час від часу зупинитися для ревізії життєвих пріоритетів, давати собі відповіді на запитання: чи там я, де хочу? Хто зі мною? Що для мене важливо? Від чого варто відмовитися? І зробити нарешті те, на що часу нібито не можеш знайти”. На жаль, людина може лишень помріяти про річ, яка позбавить її болісних поривань до надуманої цілі. Однак хочеться-таки, щоб яблуко Вдовиченко зробило все самостійно, замість тебе. До того ж “твоя віра в можливості яблука не має значення, воно має спрацювати і без твоєї віри. Можеш навіть і бажання не формулювати. Яблуко саме визначить те, чого тобі бракує для повного щастя”. І все одно тільки ті, хто пройшов випробування долі, врешті-решт отримують нагороду або той спокій, якого потребував Майстер Булгакова.

Через Авгієві стайні проходять головні героїні “Пів'яблука”. Їх - чотири; кожна з них вже здобула щось Велике. Але це - пів'яблука, а іншу половину належить відшукати.

Луїза цілеспрямована, творча, жіночна, елегантна, легка і трохи скандальна леді. Має усі риси, типові для професіонального журналіста і ведучої телевізійних програм викривального характеру, окрім двох: “курить верескову люльку, яка має хамський запах і королівський шлейф”; має невелику фізичну ваду - горб на спині. Не перебільшу, якщо назву цей недолік зовнішності однією з найсильніших професійних мотивацій. Повірте, Луїза довела на своїй першій співбесіді, що це не горб, а більмо на оці того, хто помітив цей недоречний нюанс.

Луїзина кар'єра - це пів'яблука. Решта “пів”, не важко здогадатися - коханий чоловік, зі смішним прізвиськом “Кінь”. Кінь конем - але й за нього треба поборотись. У фіналі письменниця все ж таки зробить коханого “ЦІЛИМ” яблуком, до того ж - не з королівського саду, а з сорту недорогого, але - дуже смачного.

Галина цілком щаслива самодостатня жінка. Засновує власний журнал, має синів і чоловіка. Галина - найбільш досвідчений гравець у сімейних стосунках. Але і це гніздечко все ж не ідилія порозуміння. Її Віктор ніяк не може затямити просте правило, яке, до речі, радить йому Магдин чоловік Ігор: “Дай жінці на копійку, вона гривню віддасть”. Я, у свою чергу, не могла процитувати цю народну мудрість своєму домашньому регулярному споживачу ресурсів Інтернету та ТБ. Переважно героїня долає дві проблеми: надокучає побут і завжди катастрофічно не вистачає часу. Остання є поширеним симптомом кар'єристки: “…Великі і дрібні справи чіплялися, як реп'яхи у собачий хвіст. Організм слабо подавав сигнали SOS”. Але цю нескладну павутину Галина розмотає на свою користь і неодмінно почує: “Я посудомийну машину купив”.

Магда має “віллу з характером яскравої особистості”. На таке стабільне сімейне, хоча й бездітне, життя годі й натрапити. Авторка проводить героїню-коректора через казковий авантюрний сюжет, подарувавши їм діток. Одне маля благородно врятували від смітника у кульку, а в нагороду за такий вчинок вона вагітніє другим дитям після десятирічного безплідного мовчання. І взагалі “…кар'єра її не цікавила. Найважливіше відбувалося вдома. Вона забувала про роботу, заледве переступаючи поріг свого помешкання… Результат творчих старань Магди призначався лише для своїх”.

Ірина - дизайнер, яка познайомилась із Вів'єн Вествуд на прийомі англійської королеви. Її улюблена гра - роздягати і переодягати людей на вулиці. Одного разу в її маленьку сім'ю проник інший “дизайнер” і вона втратила чоловіка. Але то виявилась також чиясь невдала і брехлива гра, випадковість, випробування. Як належить, яблуко одначе прикотилось до яблуні.

Скептичну прихильність у романі викликає образ жіночої дружби. “Вона звикла, що саме жінки, а не чоловіки надійніше тримають своє слово”. Зі стереотипом не випало нагоди сперечатися. Аргумент ходіння на стриптиз та “фіалкові дні” не переконливий. Але це моя думка, “принаймні у моєму оточенні”.

Письменниця в одному своєму творі продемонструвала усі свої захоплення і навіть проілюструвала ідеї та концепції щодо заснування культурного часопису, колекцій одягу, телевізійних програм. У своєму записничку я занотувала фрази, що тепер, можливо, належатимуть до архіву історії редакторської та коректорської галузей: “Процес вдосконалення чужих текстів нагадував їй генеральне прибирання у помешканні… Немов заходила у вишукану оселю чи у просту хату, прикидаючи: доведеться добряче попрацювати чи достатньо тільки стерти порохи? І починала наводити лад”. Після “Пів'яблука” мій “мудромов” поповнився багатьма простими, але влучними повчаннями: “Завтра йдемо в народ вичавлювати з себе рабів”; “вільна людина відрізняється передусім бурхливою енергією. Квола людина не може бути вільною”; “Тож не бійся пропустити маршрутку! Не переслідуй її так панічно і приречено! Твоя маршрутка наступна”; “людина керує побутом, а не побут людиною”…

Звісно у романі впізнаємо романтичний Львів - чи не найкраще місце для написанні романів і просто читання вранішньої газети у привітній кав'ярні будь-якої вулиці. “…Місто, оповите таємницею, зі своїм ритмом, місто, яким хочеться гуляти неспішно, бо воно розраховане на крок”.

Я хочу пів'яблука, а краще - ціле!
Tags:

* галина вдовиченко

"Яблуко - це тільки інструмент" (про роман Галини Вдовиченко "Пів'яблука").