Тимур Литовченко. Помститися імператору (серія «Історія України в романах», Харків: Фоліо, 2011

У фантастиці криптоісторія - жанр вельми розповсюджений, відверто задекларований та розтиражований. А от серед авторів історичних романів хіба що Дюма зізнавався, що історія - лише цвях, на який він прилаштовував вигадані події.

Проте навіть до офіційної нібито наукової історії довіри немає, адже насправді знання відносно минулого найчастіше є неповними й перекрученими. Тобто будь-який історичний роман можна записати до криптоісторії. Але іноді автори починають занадто ретельно копирсатися в поросі минулого, зіставляти, порівнювати - і являють світу якусь таку дивовижну версію нібито відомих подій, та так яскраво описану, що вже й не знаєш: вірити чи не вірити?

Отже, «Помстится імператору». Ця річ народилась із журналістського розслідування. Редактор відділу відомого часопису, шукаючи матеріал для рубрики «Історичний детектив», побудував дуже цікаву гіпотезу про одного з найвідоміших авантюристів всіх часів і народів. Але цей редактор, Тимур Литовченко, був ще й письменником, тому згодом на світ з´явився художній твір, захопливий і логічний. З підзаголовком «авантюрно-історичний роман». Воно ніби й зухвало з боку автора - знати більше, ніж історики, але... сміливим допомагає доля. А читачеві й поготів цікаво - хто ж секретно стояв за відомими подіями насправді, хто є істинним творцем історії. Що там? Оповите туманом XVIII століття? Великий Магістр таємного ордена? Граф-чарівник Сен-Жермен?

І зашелестіли сторінки!

Дія стрімко переноситься з Дармштадта до Прилук, з українських степів до замку Орлі, з Версаля до Батурина, з князівства Анхальт-Цербстського до Санкт-Петербурга.

Чому це так цікаво читати? Здавалося б, відповідь - на поверхні, адже трохи не в кожному розділі на нас чатують несподіванки: магістр всеєвропейського таємного ордену виявляється українським вигнанцем, щирий запорожець - зрадником, упосліджений єврей Мошка - могутнім адептом таємного знання кабали, принцесса - шльондрою.

Авторові вдалося оживити специфічний дух епохи. Приваблюють і неспішні діалоги, характерні для традиційного історичного роману, який включає навіть ретельно складену хронологічну таблицю дат з життя персонажів на тлі головних тогочасних подій. І розлогі ліричні відступи на кшталт:

«Ой, пане сотнику, пане сотнику! Зважували ви, зважували, рахували, рахували - і насамкінець прорахувалися!.. Бо минулого тижня вас тишком-нишком заарештували, а зараз без зайвого шуму везуть подалі від рідних Прилук. Ні, мабуть, уже привезли куди слід, і в напівтемному підвалі кат вже витягає з вас увесь підспідок.
Разом із жилами».

І кінематографічний опис Полтавської битви, коли ми нібито слідкуємо лише за діями героїв-ворогів, що шукають двобою, а стаємо свідками величної трагедії народів.

І про спалююче душі героїв кохання написано просто й достовірно.

Проте роман Литовченка - це не лише історія двобою людини й імперії, це роздум про вплив руйнівної пристрасті на саму людину, нею опановану, на непередбачений (і непередбачуваний у принципі) результат підступів та інтриг. Можна життя покласти, щоб помститися не лише відвертому ворогові, але й тим, хто за ним стояв. Але чи принесе це щастя хоч одній людині? Чи, знищуючи ворога, знищуєш насамперед себе? Так, династію усунено, але імперія зміцнюється. Чи вдасться нарешті героєві зрозуміти, що «найбільшим виявом земної величі, найтитанічнішим подвигом людського духу стає момент, коли людина розуміє, що мусить поступитися своїми мізерними інтересами Божій волі»? Наголошуючи на універсальному, на позачасовому, автор витончено натякає на сучасність. Без зайвого дидактизму, бо «Помститися імператору» загалом сприймається насамперед як розумний розважальний роман.

Звісно, читати цю книгу необов´язково, але тоді ми не дізнаємося, що встигла сказати бідолашна Гелена перед смертю, після якого питання учня Великий Магістр перестав називати його хробачком, а звернувся: «юний мій друже», хто нараяв імператриці підняти гвардію на Петра ІІІ і що можна побачити «поза часом і простором», як можна помститися самому імператорові та хто сказав гіркі слова:

«Помилка гетьмана Орлика в тому, що він вирішив бездумно воювати зброєю, тоді як імперію спочатку потрібно перемогти духовно».

Помститися імператору чи перемогти імперію?.