Магізм і філософічність книги Наталії Дев’ятко "Казки Країни Сновидінь".

 
Магізм і філософічність книги Наталії Дев’ятко "Казки Країни Сновидінь"
Книжки за жанрами

Всі книжки (1520)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

25.12.2011

Рецензія на книжку:
Н.Дев'ятко. Казки Країни Сновидінь

Чи вірите Ви у дива, незвичайні перетворення, пригоди? А може, Ви вмієте чаклувати або маєте дар провидця від троюрідної прабаби? Чи може, навпаки, Ви належите до скептиків і невиліковних реалістів, котрі найбільшим дивом сучасності вважають нот-бук або крутий “Ролс-ройс” і що усіх мавок, домовиків та чугайстерів давно депортовано на іншу планету? У такому разі, знайомтеся: Ваша опонентка, молода письменниця, член Національної спілки письменників України Наталія Дев’ятко. Усупереч нудним судженням про цілковиту вивченість і з’ясовність нашого пісного всесвіту, заваленого сміттям, боєприпасами і ядерними відходами, Наталя переконана: “Чарівництво не розчиниться в сірості, якщо ви самі цього не допустите”. Гадаєте, вона чаклунка? Заперечувати не берусь, однак зізнаюсь, окрім казок, інших чудес від цієї дівчини я не бачила.

Власне, що таке казка? Зазвичай її визначають як “епічний, повістувальний сюжетний художній твір… В основі казки захоплююча розповідь про вигадані події та явища, які сприймаються і переживаються як реальні” [Літературознавчий словник – довідник за ред.. Гром’яка Р.Т. К.: Академія,1997. С. 330]. До речі, нова книга Н. Дев’ятко так і називається “Казки Країни Сновидінь”.

Нещодавно одна знайома письменниця поскаржилася мені: мовляв, у літературі ніде й курці клюнути – за що не вхопися, усе вже кимось сказано, описано, запатентовано. Гадаю, героїня цієї статті убезпечена від можливого плагіату, завдяки непересічній фантазії та схильності до філософських роздумів. Філософічність і магізм – ось два крила творчості Н.Дев’ятко (де вже тут прекрасне, а де корисне, вирішуйте самі). Цікаво, що твори у книзі “Казки Країни Сновидінь” розташовано поступально, у них можна чітко простежити градацію філософської та магічної думки письменниці. Складаєтся враження, ніби авторка призвичаює читачів до несподіваних поворотів своєї надзвичайної уяви.

Спочатку нам запропоновано, здавалось би, пересічну дитячу казку чи пак “Новорічну історію”. Ну хто з нас свято не вірив дцять років тому, що “под новый год всякое случается”? У казці розіграно рядову ситуацію із стандартним набором персонажів: брат і сестра, Чарівниця-Снігуронька, злий Чаклун. Але вже тут письменниця демонструє своє know how – чарівні зірочки і чарівний ріжок. Щодо філософії, то у “Новорічній історії” на перший план виступають не пропаганда дружби чи покарання за необачні пустощі (що, погодьтеся, досить-таки поприїлося), а ідея відповідальності за свої вчинки: “Нікуди я не піду, – заперечила Марічка, підхопившись. – Чарівниця правильно казала: ми винні, нам все і виправляти”.

Небагато магії й у наступній казці “Кришталева куля”. Щодо арсеналу чарівних предметів, то тут вони взагалі у дефіциті, оскільки усе чарівництво сконцентровано довкола кришталевої кулі, завдяки якій люди мають можливість бачити прекрасні кольорові сни. Проте, з’являються цікаві казкові персонажі, такі, як Хранителька кришталевої кулі з барвистими крилами, як у метелика. Однаковою мірою магічними і філософськими є образи істот, яких головна героїня твору, Інга, зустрічає у Країні Сновидінь. Спочатку шлях дівчинці заступають її чотири двійники: Злість, Ненависть, Брехня і Самозакоханість. Інга тікає від них, але згодом, за порадою подруги, намагається заговорити з двійниками, і злодійки зникають. Чи не так само ми нерідко тікаємо від власних ґанджів, втрачаючи можливість знайомства з чудесами і відкриття прекрасного у наших душах? Зробивши добру справу, повернувши чарівну кришталеву кулю її хранительці, Інга знайомиться з іншими двійниками – своїми добрими якостями. Отже, письменниця наштовхує нас на думку, що ключ до самовдосконалення і гармонії у доброчинстві, чесності, порядності, відвазі. Вона збиткується з боягузів, зображаючи їх духовно вбогими людьми, і пропонує ще одну тезу: згуртованості під силу здолати будь-яке зло.

З Інгою ми зустрічаємося і в наступному творі “Казкова Пуща”, але тут вона вже не маленька і беззахисна любителька пісочниці, а розумний і незалежний підліток. Саме у цій казці починаються круті віражі письменницької фантазії Н. Дев’ятко, які не мають жодних перепон. Авторка не розмінюється на вже звичні переміщення у часі, а моделює свій особливий світ, де знаходяться Казкова Пуща з різнобарв’ям осіннього листя, говіркими деревами і чудернацькими істотами, страшні стрімкі гори і Покаране Місто, населене вампірами, світ, який зветься Країною Сновидінь. Взагалі-то, моделюванням іншого, паралельного з реальним, світу сьогодні здивуєш мало кого з любителів фантастики. Власне, знахідкою є не сам художній прийом гри з хронотопом, а його простота – Наталчині персонажі ведуть яскраве, сповнене цікавими пригодами, життя у своїх снах. У фантастичній Країні Сновидінь маленький хлопчик може перетворюватися на лицаря, старий дідусь стає прекрасним юнаком, а патлатий байкер звабливою білявкою. Там можна зустріти, кого захочеш, вигадувати собі забави, друзів, пригоди. Володарі снів (так називають мешканців чарівної країни) у реальності живуть як звичайнісінькі люди, але за бажанням вони можуть приходити до Казкової Пущі, де розмовляють з деревами і тваринами, закохуються і навіть помирають. Така біда сталася з учителем Петра, який запросив хлопчика до Країни Сновидінь. Загинувши як володар снів, він не зміг жити у реальності:

“Мій вчитель загинув три роки тому… як володар сновидінь… Так страшно було стрічати його в коридорі школи, чути, як він викладає молодшим класам, та не відшукувати вогню в його очах.

Та все ж у ньому щось залишилося, бо через двадцять три дні він викинувся з восьмого поверху і розбився, а замість записки залишив аркуш, де любовно був вимальований знак, яким він користувався у сновидіннях замість підпису”, - розповідає Петро. Казковий світ від звичайного відділяє Чорне джерело забуття, випивши води з якого, людина втрачає віру у сновидіння, забуває про свої непересічні можливості. Але не все так просто, забуття для володарів снів стає смертю, яку, як видно, під силу пережити не кожній людині. Мандруючи Країною Сновидінь, Наталчині герої ризикують життям, вони стикаються з цілою вервечкою складних питань, відповіді на які вимагають терпіння і сміливості: “Кожна відповідь має бути попередньо оплачена стражданнями, тому життя володарів сновидінь – це танок над прірвою, і танок цей часто обривається. Реальність не дасть тобі стільки яскравих барв, хоча небезпекою обдарує так само, та з обраного шляху ти не зможеш звернути”, – пояснює Дух Пущі. Крім того, сни бувають облудними, вони викривляють слова, імена і знаки, і те, що очевидне наяву, загадкове і не передбачуване уві сні. Проте є і спільне між примхливим, вигаданим юною казкаркою, світом і реальністю: “Тут, як і у тому, що ви кличете реальністю, нагороду (щастя) треба заслужити”, – говорить Олені, яка скаржиться на нещасливу долю, мудрий Дух Пущі.

Абсолютним розвоєм авторської філософської та магічної думки є “Легенда про юну весну”, остання у книзі “Казки Країни Сновидінь”. Тут ми теж спостерігаємо паралельне співіснування двох світів: звичного нам реального і містичного, змодельованого авторкою, світу лицарів та фей. На перший погляд, два ці світи разюче відмінні. Химерний світ провидиць, чаклунок і відважних воїнів живе за власними законами і традиціями, що формувалися його мешканцями упродовж багатьох поколінь:

“Палац королеви Тінтірлат, що у місті Дайран, – один з найгарніших палаців, які коли-небудь було побудовано людьми. Тонкі вежі з такими гострими шпилями, що над ними не пролітають птахи.

Птахи знають: шпилі зачаровано, вони тремтять в такт сонячному світлу, в такт серцю і в такт мрії. Й усякий, хто опиниться біля вістря, з радістю віддасть йому своє серце, яке шпиль простромить, обернувши дарувальника на сонячний пил.

Здавна, коли ще не народилася королева Тінтірлат, так місто захищалося від драконів. Але ті часи давно минули, драконів не бачили вже з пару віків, і зараз палац зазвичай славився балами королеви, схожої на хижого птаха. Навіть коротке світле волосся скуйовджене, наче пір’я, і чарівливий сміх схожий на клекіт.

Бали королеви Тінтірлат… Хто не був на них запрошений, ніколи не зрозуміє, що я намагаюся змалювати. Бо не в перемінах страв, дорогих винах і блискові найбагатших панночок королівства їхня привабливість. Не в дуелях, які так часто трапляються в безмісячні ночі, їхня слава. І навіть не в тому, що всі ті двобої тривають до першої крові, їхня шляхетність.

Королева Тінтірлат сувора з порушниками законів.

Ні, щось чарівне, давніше за скали в морі, залишилося в святах, що вибухали гамором у найтемніші ночі. В ті ночі, коли народжується місяць, цнотливий, незаплямований, коли наново народжується саме життя”.

Тільки у тому світі звичайнісінька стеблинка легко перетворюється на міцний сталевий меч, квітка несе закляття і осінь може панувати вічно. Відмінність між реальністю і казкою підкреслюється навіть мовою персонажів легенди, різною манерою подачі художньої інформації. Так, діти, наші сучасники спілкуються просто і невимушено, у дусі сьогодення:

– Розкажіть, – Митько засяяв. – Розкажіть нам казку, як ви розповідали молодшим загонам!

– Казку? – протягнув Влад. – Казки для малечі.

– Не тріщи, про що не знаєш!

Натомість мова вожатого, який розповідає про таємничу країну королеви Тінтірлат, яскрава і поетична, насичена філософськими міркуваннями та містичними репліками:

“Лаолант і Вея оселилися в маленькому будиночку в тихих володіннях чоловіка. Вони весь час проводили разом, здавалося, не розстаючись ні на хвилину.

Ставши світлом один для одного, вони освітлювали світ спокоєм і благодаттю, наповнюючи його чарами.

Квіти, що їх посадили закохані, не в’яли тижнями і пахли так, наче щойно зрізані. Хмари, обтяжені градом, не закривали небеса, а дощі, сильні і недовгі, дзвінко били по листю.

Диво йшло разом із закоханими, залишаючи непомітні легкі сліди. Варто тільки прислухатися, замовчати, відволіктися від буденних думок, і світ звучав дзвіночками в лугових травах, сопілкою в світлих дібровах, барабанами в пухканні спілих грибів-дощовиків.

Чари жили в пір’ї птахів й осипалися з хутра звірів, залишаючи на землі золотавий пил. Та зібрати це золото ніхто не намагався. Не викувати перстень з такого золота, та ступаючи по ньому, не пам’ятаєш зла, і навіть зло не вірить у власне існування”.

Вожатий з “Легенди про юну весну” – це найромантичніший і найбільш філософськи навантажений персонаж книги Н. Дев’ятко “Казки Країни Сновидінь”. Можливо, це тому, що він сам є вихідцем з химерного поетичного світу письменницької фантазії, а його ім’я – лицар Лаолант, який волею авторки потрапляє до реального світу. Проте, філософічність і магізм твору не у перехрещенні реального та ірреального.

Цікавим для нас є суто казковий конфлікт, зав’язаний на зіткненні реалістичного і магічного начал, коли Дочка Місяця, королева Грейж, починає боротьбу за трон із смертною жінкою королевою Тінтірлат і за серце Лаоланта із звичайною дівчиною Веєю. Колізія “Легенди про юну Весну” заплутана і складна, побудована на пристрастях людських і чаклунських душ.

Скориставшись ненавистю свавільного графа Явконда до Лаоланта, котрого покохала уподобана Явкондом Вея, королева Грейж направляє сили молодого лицаря на підготовку до державного перевороту. Темні пристрасті Явкондової від природи відважної і волелюбної душі стають її слабинкою, внаслідок чого лиха чаклунка накладає на чоловіка свої страшні чари розбрату і жорстокості.

Отож, знову повторюється (і цього разу ще з більшим розголоссям) думка про те, що темні сторони людської душі можуть спричинитися до її загибелі. Однак людське начало усе-таки перемагає магічне.

Коли украдена Явкондом прекрасна Вея, що у творі репрезентує весну, впадає у важкий смертельний сон, розгублений граф іде за порадою до королеви Тінтірлат, і жінка, вилікувавши дівчину, забирає її до свого палацу. Таким чином, відбито першу атаку підступної чаклунки. Але Грейж встигає причарувати Лаоланта і передає йому командування своїми військами замість відважного Явконда, який тепер очолює армію Тінтірлат. Так розпочинається страшна війна, що під час неї “наче пісня, лилася кров”.

Королева-чаклунка, зрештою, перемагає королеву-жінку, та магії не під силу здолати життєдайне людське кохання. Вея виходить на герць із лихою Грейж і ціною життя дарує прозріння коханому Лаолантові:

“Кажуть, що людина не може здолати чаклунку, але весна перемагає зиму, і, якою міцною не була б крига, сонячні промені розколюють її броню, як не важко паростку, але він пробивається до світла, які б випробування не випали б на долю кохання, але кохання залишається чистим до загину”, – читаємо в автора.

Погодьтеся, паралель між двобоєм зими та весни і людського та магічного світів – це теж своєрідна філософія. Та боротьба магії з реальністю і досі триває, бо ж і дотепер вигнанець Лаолант шукає по світах свою дочку, подаровану коханою Веєю, а перетворена на сову Грейж усіляко перешкоджає йому. Тільки коли знайдеться маленька Вея, добро остаточно переможе зло. Прикметно, що головну роль у цій перемозі письменниця відводить любові, у цьому, гадаю, криється особливість даного твору, його магізм і філософічність.

Важливим художнім прийомом розвитку магізму та філософічності книги “Казки Країни Сновидінь” є символічні художні деталі. Так, різнобарвне листя Казкової Пущі підкреслює фантастичність Країни Сновидінь, адже у снах колір є надзвичайно важливим. Листяна Оленчина маска символізує усе казкове, добру магію сновидіння, довкола якої збираються чисті, відкриті душі, спраглі надзвичайного і неповторного. Проте, коли герої Н. Дев’ятко знаходять одне одного на яву і між ними зароджуються справжні дружба та любов, маска розсипається, адже дійсні людські почуття сильніші за будь-яку магію. Чорне джерело забуття – це теж символ, під яким авторкою закодовано духовну смерть людини. Дух Пущі застерігає Інгу, що той, хто вип’є води з Чорного джерела, назавжди забуде про Казкову Пущу і свої незвичайні мандри. Відмовляючись від віри у сни і чудеса, чи не втрачає людина своє творче начало і довір’я до всесвіту?

До речі, у пошуках магічного казкарка Н. Дев’ятко нерідко звертається до водойм. Кристал з чарівною силою Снігуроньки заховано у срібному озері, на березі дзвінкого потічка, що символізує чистоту і дитинність, Інга зустрічає Петра, море як символ величі та потужності є покровителем королеви Тінтірват. Казковість моря як художньої деталі підкреслюється і тим, що саме з нього з’являється провидиця з “Легенди про юну Весну”. Містифікацію моря чи наділення його магічними властивостями можна пояснити незглибимістю і таємничістю його просторів, що з давніх-давен збурюють людську фантазію. Кожна із вказаних художніх деталей, окрім магічного, має ще й філософський зміст, і це ще одна особливість творчості Н. Дев’ятко.

Взагалі, філософські меседжі, що посилає своїм читачам молода письменниця, дають підстави вважати її книгу “Казки Країни Сновидінь” зорієнтованою більше на дорослих людей, здатних мислити непересічно і готових до гри “Кодування-розкодування”, яку так вправно веде авторка шляхом градації магічного і філософського у своїх творах, спираючись на арсенал художніх деталей.

Переконана: нова книга Н. Дев’ятко “Казки Країни Сновидінь” – це приємний сюрприз для Сіндбадів, що з насолодою мандрують морями письменницької фантазії, а її магізм і філософічність зроблять Вашу подорож цікавою і захоплюючою.

Марія Дружко

(Джерело: Літературна Дніпропетровщина)

Реклама
Rambler's Top100