31.12.2011
Рецензія на книжку:
Джошуа Слокам. Навколосвітня подорож вітрильником наодинці : Роман
(Переклад:
А.Санченко, Чернишенко Володимир, Струнін Дмитро, Бережний Олесь, ван дер Бюйтен Захар, Мисько Сергій, Михайловська Галина, Семигаленко Ірина, Чумак Василь)
Книга Джошуа Слокама «Навколосвітня подорож вітрильником наодинці», як хороший коньяк, тільки додає смакових якостей з віком. Цю книгу краще не читати швидко (хоч хочеться кидати за себе сторінка за сторінкою), а неквапливо, маленькими ковтками, полоскати у роті, дивитися в атласах та вікіпедії, про згадані у ній острови, порти, кораблі, події. Я особисто читав саме так і це рідкісне задоволення. Почати хоча б з оповідача, старого моряка Джошуа Слокама, людину просту і цікаву. Це перша зірка книги, якщо вже триматися коньячної аналогії. Таких впевнених і спокійних оповідачем зараз не зустрінеш. Щоб не траплялося, він не панікує, не вигадує і не прибріхує, задля зайвого трагізму чи комічного ефекту. Він наче присягся говорити правду і говорить лише її. Як можна було б подати історію з піратами! А пригоди з дикунами-вогнеземельцями! Чи всі ті незчисленні шторми та рифи, що траплялися на шляху «Спрея», скромного корабля достославного Слокама. Але автор говорить спокійно, хоч на прийомі у чергового консула чи губернатора, хоч на межі смерті серед відчайдушної бурі. Цей спокій, принципове небажання щось прикрашати і розцяцьковувати, підкупає. До автора одразу відчуваєш і вдячність і довіру. Навіть, коли він розповідає про стернового з колумбової «Пінти», що допомагав у шторм, це не сприймається, як перебільшення.
Зірка друга, це смак часу. При читанні в око впадають деталі, які зараз виглядають кричуще неполіткоректними. За розповідь про те, як він вполював і з’їв сплячу на хвилях черепаху, чи як заробляв гроші виставлянням спійманої акули аж з 11 акулятами у череві, зараз би «зелені» називали Слокама вбивцею. А за «дикун» в бік індіанців, чи за опис дурного негра, керівника одного з карибських портів, він би міг легко таврований, як расист. Хоча, Слокам ані кривавий м’ясник, ані расист. Наприкінці книги він зізнається, що тижні самотнього плавання призвели до того, що він не може вбити живу істоту, щоби з’їсти її. А щодо рас, Слокам чесно визнає чесноти їх представників і ганьбить недоліки, не дивлячись на колір шкіри.
Він взагалі дуже правильний, цей Слокам і це третя зірка книги. Джентльмен старого штибу, який цінує в людях не відвертість, а вміння гідно триматися. У цій книзі ви не знайдете «мєтаній духа». Автор завжди чемний та застебнутий на всі ґудзики мундира. Ми не знаємо про його фобії чи бажання, бо про таке джентльмени не кажуть. Тілесний низ тут цілком підкорений і схований за духовним верхом. В описі Слокама навколишній світ схожий на світ до гріхопадіння і цією інтонацією американський моряк дуже схожий на сучасного класика української марінистики Антона Санченка. Не знаю, це випадковість, чи впливає моряцькій досвід. Але світ у «Навколосвітній подорожі» влаштований ідеально, а якщо які недоречності і є, то вони випадкова прикрість, виключення з правил. Так само і люди, більшість їх справжні леді та джентльмени, а покидьки якщо і трапляються, то автор описує їх з таким щирим здивуванням, наче не вірить в їх існування.
Четверта зірка – тодішній світ, ще дитячий, ще не спаплюжений жахами світових війн та тоталітарних режимів. Світ прозорий настільки, що одна людина може долати тисячі кілометрів і десятки кордонів майже без бюрократичних перешкод. Світ відкритий та доброзичливий. Майже усюди Слокама зустрічають, як рідного, десятки незнайомих людей радо допомагають йому, цінуючи його подвиг: відправитися навколо планети наодинці.
П’ята зірка цієї книги – морська стихія. Як людина суходільна, я навіть на замислювався, як важко було владнатися з океаном у часи вітрил. Морська подорож мені видавалася суцільним відпочинком, аж тут виявилося, що це важка та виснажлива робота, небезпека і… краса. Краса відкритого океану, краса островів на обрії. Про красу моря навіть стриманий Слокам радий висловлюватися поетично, вона для нього такий сам дар Божий, як і люди.
Не знаю, чи бувають коньяки у шість зірок, але тут буде. Шоста зірка цієї книги – команда українських перекладачів, що об’єднали зусилля і зробили те, що до них в Україні це не робили. І той колективний переклад чимось схожий на саме плавання Слокама – акт доброї волі, який слугуватиме прикладом для всіх.
Пи.Си. Вибачте за надто високий стиль, думаю, що Слокам мене б не схвалив, але книга мене дійсно розчулила.
Владислав Івченко
(Джерело:
Данкор)
|