Якось так склалося, що порівняння у літературі – цілком звична річ. Зокрема, нових авторів передусім намагаються порівняти з уже відомими, знайти подібні риси, а нерідко й безпосередні запозичення, наслідування та калькування. Так, придумати щось всуціль нове нереально, можна гратися сюжетами й мотивами і подавати свою інтерпретацію. У цьому випадку новаторство та оригінальність просто так би мовити лишаються за бортом. Говорячи про „Гонихмарника” Дари Корній, до цього знаної як дитячої письменниці, звичайно, заперечувати Стефані Маєр як першоджерело було б обманом, однак порівнювати їх, чи більше того, говорити, що Дара Корній – це українська Стефані Маєр, щонайменше неповага до вітчизняної авторки. На мою думку, роман Дари Корній значно цікавіший, глибший та багатогранніший, значно краще написаний, не кажучи вже про те, що сюжети дуже відрізняються. Тому розглядати „Гонихмарника” я волію безвідносно якихось інших творів. Книжка на це заслуговує.
Тема вампірів дуже активно експлуатується, тому якщо й говорити про паралелі, то історія, що її розповіла нам Дара Корній, швидше якось невловно нагадує „Тіні забутих предків” та сумнозвісних Іванка та Марічку, аніж закордонних Белл, Едвардів та їм подібних. Підґрунтям твору „Гонихмарник” слугує українська міфологія та фольклор, звідки й взято головного персонажа. Гонихмарник (чи градобур) – то така собі людина, що носить всередині демона, який „передається у спадок” від батька до сина, дводушник, вдатний як на добро, так і на зло. Як демон він може управляти хмарами, громами і блискавками, робити погоду, а як звичайна людина мусить одружитися та продовжити рід хлопчиком. І все було б добре, жили б собі на землі ті гонихмарники, нікого особливо не чіпаючи, однак і над ними тяжіє свого роду закляття. Їх завше тягне до травниць, якщо вони тільки десь перетинаються у житті. Та за примхою долі це завжди кохання без відповіді чи ж кохання неможливе, а отже поштовх до дії для гонихмарника всупереч волі людини, що носить його в собі – знищити супротивника та будь-якою ціною отримати кохану. Аліна – студентка художньої академії, сильна й вольова, оригінальна особистість, дівчина з роду травниць. Про сумну долю матері та водночас всіх жінок свого роду вона дізнається вже після доленосного знайомства з Кажаном. І звичайно ж, відступатися перед труднощами вона не збирається.
Варто зазначити, що книжка читається надзвичайно легко. Ви й не помітите, як гортатимете сторінку за сторінкою. Цьому сприяє і гарна мова, і цікавий, захопливий сюжет, і добре пропрацьована структура твору, в якому події минулого переплітаються з сьогоденням. Досить детально прописане тло роману, його міфологічне підложжя. Якщо до цього ви не чули про гонихмарників, то тут ви знайдете вичерпну відповідь, що воно таке, коли з’явилися, як живуть і чим відрізняються від звичайних людей. Окремо хотілося б зазначити, що крім головної сюжетної лінії, добре розвинуті й другорядні, як-то драма Марти, подруги Аліни. Приємно вражає й суттєва психологічна складова. Завдяки якій персонажі – не просто маріонетки чи паперові ляльки, а повнокровні герої цілком вірогідної життєвої історії (якщо відкласти на бік фантастичну складову). А образ Львова та його ангела-охоронця? У словах, присвячених місту, відчувається не показна, а щира любов до його вузьких вуличок, старої бруківки, особливого творчого аромату, що йде в парі з пахощами кави та шепотом дощу.
Звичайно, все одно буде безліч охочих називати Дару Корній українською Стефані Майєр – так простіше й зрозуміліше. Та я б сказала, що це хороший молодіжний роман і навіть трошки більше. Він розповідає нам наші казки у сучасній формі, вчить дивитися під ноги і любити рідне місто, але головне – це бути собою і йти до мети до останнього, навіть якщо в кінці прийдеться відступити. І якби мене запитали, що би я підбирала для читання своїй дочці, я без вагань назвала би й роман Дари Корній „Гонихмарник”.

Сучасна українська казка про любов.