Влад Наслунга : гестбук.

Влад Наслунга - запитання, коментарі і відповіді на сайті сучасної української літератури Avtura.com.ua.
 
Влад Наслунга : гестбук
Автори за жанрами

Всі автори (312)

Автори за першою літерою прізвища
Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Автор
Наслунга Влад (фото 2)
Влад Наслунга

м.Київ, Київська обл.

Епіграф:
То, что спрятал, то пропало, то, что отдал, то твое
Шота Руставели


Лінк на сторінку автора:

  Біографія Книжки (1) Гестбук (5)

Результат: 1-5 (всього 5) Сторінка: 1
Коментар

09.02.2014, 21:27 В.Наслунга

Альманах "Скіфія 2013. Осінь" виявився досить дебелим - 475 сторінок. Мабуть осінь надихає поетів і прозаїків. Дійсно, багато цікавих творів з'явилось на Світ. На жаль, на усі відгукнутися неможливо. Тому напишу про деякі, які залишили найбільше враження.
Література, особливо українська, вже багато років має громадянську і соціальну спрямованість. Таким є і твір Валії Киян "Пройти підземний перехід". Усі знають про захаращений підземний перехід, яким ходити страшніше, ніж через дорогу, де можна загинути під колесами автівок. І люди йдуть через дорогу, ніхто не звертається до влади, яка відповідає за цей перехід, бо не вірять, що вона щось зробить для людей.
Сюди можна віднести і твір Світлани Андрієнко "Швачка", який свідчить про те, що в нашому суспільстві непотрібні освідчені люди, що вчились в університетах, вижити допомагає ремесло, виграє той, хто практичний, кого називають "прості" люди.
Твір Олександра Апалькова "Пішли ми якось по гриби..." зачіпає проблеми екології, але не тільки. Це прблеми ставлення людини до свого життя, своєї країни.
Поряд з цим є цікаві твори, які охоплюють різноманітні теми і жанри. Наприклад, якісний сатиричний твір Болеслава Маляжа "Зігзаги білої смуги". Твір Аркадія Поважного "Голінка. Actadiurna" виглядає як уривок з історичного роману або повісті. Написаний дуже добре і читається з цікавістю, як усі історичні твори, засновані на фактичному матеріалі. Автор свідчить: громадянська війна - це розлам суспільства по душах людей.
Деякі твори мають відверто повчальний характер. Наприклад, твір Петра Гайворонського "Щеплення від аборту". Історія трохи сентиментальна і з "хепі енд", але написана цікаво. Також повчальною історією є твір Миколи Кульбовського "Не судилось". Героїнею історії є дівчина, яка не опиралась, коли її били і грабували в дитинстві, потім нею скористався "татусь", потім хлопець, якого вона не кохала, побоялась зізнатися у вагітності, заплуталась і, нарешті, втопилась від безвиході.
До повчальних можна віднести і радіоп'єси Валентини Паращич, в яких зачіпається важке життя вчительки.
Ніка Причара представила досить велику новелу "Честь мундира". Ноаела детективно - фантастична, написана трохи складно для читання, але, в цілому, цікаво.
Дуже шляхетно і грунтовно написане ессе Алли Мегель "Сходинки жіночого щастя. Цнота".
Ігор Старенький надав для альманаха маленькі повчальні психологічні етюди: "Прощання", "Світлячок", "Схід сонця".
В жанрі нарису написано твір Валентина Говоруна "Леонтій" про життя людини до Революції і після неї.
Твір Оксани Хорошевської "У добрі - життя вічне" написаний поетично. Це гімн життю, дуже позитивний.
Світлана Заря в творі "Бабье лето" з підкупаючою відвертістю написала про тонкі і непевні почуття кохання.
Бажаю усім авторам альманаху і його редакторові творчої наснаги!

29.10.2013, 22:40 В.Наслунга

"Склянка Часу" №67.
Марек Торецький. Десять существительных на -мя.
Невелика повість -40 сторінок.Дуже схожа на ессе, в якому багато особистого, авторського.Історія невиразного життя, місцями нуднувата.Повість прикрашають психологічні спостереження автора, влучні вирази, майже афоризми.Взагалі ж повість не захоплює. Висновок один: так жити не треба.

29.10.2013, 22:30 В.Наслунга

Відгук на СКІФІЯ 2013. Літо.

Хочу висловити свою думку про прозову частину альманаху «Скіфія 2013. Літо». Приємно бачити, що багато людей різного віку, хоч і, переважно, молоді, беруть участь в творчому процесі. Поряд з визнаними письменниками, лауреатами різних літературних премій, є аматори: вчителі, юристи, інші фахівці, оповідання яких теж викликані найкращими почуттями: гуманізмом, любов’ю до природи, правдою про нашу недавню історію. Я не фаховий критик, можу тільки перелічити тих авторів, твори яких сподобались мені, як читачеві, найбільше. Це, вибачте, моя суб’єктивна точка зору, насправді ж іншим читачам можуть подобатись інші оповідання, і це вірно, бо кожний має свій досвід. На мій погляд, найкращими є твори Носова Олександра, Говорун Валентина, Коваленко Андрія, Плотникової Раїси, а також Карачун Оксани, Снаговського Миколи, Забуги-Ларіної Тетяни, Волошиної Галини, Найфонова Давида, Кравчук Наталії, Федоренко Сергія, Григор’євої Олесі, Апалькова Олександра.
Зупиню свою увагу на творах перших чотирьох авторів.
Носов Олександр, «Душа моя». На мій погляд, дуже якісна новела, яку міг би написати О.І.Купрін. Щось подібне є у сприйнятті дійсності між письменниками, хоч тема твору зовсім не звичайна. Написано реалістично, із співчуттям до героя твору, та не без легкої іронії.
Говорун Валентин, «Доля родини». Досить великий нарис про долю сільської родини під час Жовтневої революції, колгоспного будівництва, Великої Вітчизняної війни… Головне в цьому нарисі – неприхована правда, навіть деяка кострубатість твору додає правдивості.
Коваленко Андрій, «Пора». Невелике оповідання, яке, на мій погляд, належить до справжньої літератури, що примушує думати, заглянути в самого себе. Відносини батька і сина в переламний момент їх життя описані настільки майстерно, що відчуваєш більше, ніж написано.
Плотникова Раїса, «Тоді було вчора». Професійно, але з великим почуттям написаний твір. Ніби простий за темою, а психологія справжня, поряд з тугою, тут є і щастя, і радість життя.

29.10.2013, 22:28 В.Наслунга

Альманах «Скіфія 2013. Весна», яким недавно порадувало видавництво «Склянка часу», я прочитав досить швидко. Може тому, що вірші читав «по діагоналі» або взагалі дещо пропустив, тому що мені, як старій людині, проза цікавіша. Зате у прозі деякі твори прочитав двічі. Взагалі-то я вважаю, що поганих творів не буває, кожний читач знаходить щось цікаве для себе. Тим більше, я не фаховий критик. Але, як читач, можу висловити свою особисту думку.
Відразу відокремлю три твори:
Рибачук Анатолій. «Вибори – вибір (супергерой)». Твір виглядає як частина роману. Написаний професійно, сучасно, на актуальну тему. Хочеться побажати авторові нових успіхів у літературній праці.
Гаєвський Валерій. «Ода десятому бе». Впадає в око сучасна манера літературного писання, типова для європейських і американських авторів. Недарма вчився в Літературному інституті в Москві. Так і хочеться назвати автора «майстром слова». Твір – це спогади про друзів, овіяні легкою тугою, з почуттям фатальності подій.
Диб’як Неоніла. «Реінкарнація». Гарна, професійна проза, близька до творів французького екзистенціалізму.
Поруч з ними стоять твори, написані в кращих традиціях гуманізму:
Снаговський Микола. «Проліски». Автора можна віднести до послідовників української класичної літератури. Таке міг би написати Степан Васильченко або Панас Мирний. Гуманістичне, гарне оповідання, яке спонукає до роздумів.
Цай Любов. «Размышления таксы». Авторка повністю відповідає своєму імені. Так і хочеться сказати: гуманізм не тільки для людей, але і до тварин, в цьому випадку – до собаки.
Кравчук Ольга. «Для тебе». Добре написане гуманістичне оповідання, хоч виглядає як банальна історія з «хеппі енд».
Окунєва Тетяна. «Фруктовое мороженое». Якісна правдива проза, яка викликає гуманні почуття.
Апальков Олександр. «Аді та Василь». Коли читаєш цей твір, серце щемить. Мабуть воно боліло і у автора, коли він писав. Після оповідання схотілось прочитати книжку автора «Колючі дерева».
Теми оповідань в альманасі різноманітні. До історичної тематики належить цікавий твір Волошиної Галини «Славні сини землі черкаської» про дружбу Тараса Шевченка і Семена Гулака-Артемовського.
Другим є твір Влада Наслунги «Легіонер», який являє собою історичну розвідку про відомого у Польщі, але мало знаного у нас українського шляхтича Юзефа Шумлянського, польського патріота, учасника повстань проти Росії та героя наполеонівських війн.
Цікавими є твори Нестеренка Бориса «Любов по-американськи», де автор порівнює менталітет американських та українських військових;
Стогової Тетяни «Таєчка» та інші короткі оповідання, правдиві, як фотографії. Автор ніби каже: «Ось вам те, що є. Висновки робіть самі». І як добрі фото, вони передають настрій автора.
Льоськи (Слюніної Ольги), твори із циклу нарисів «Сліпі люди». Якісна проза, шкода, що мало помістила до альманаху. Усе просто, але вірно, як життя.
Боклача Олександра, «Раньше». Приємно, що в альманасі є і гумор, до того ж якісний. Щось є від Зощенка, але хіба Зощенко – це погано?
Наприкінці усе ж хочу згадати трьох поеток. І чому це у жінок вірші цікавіші, ніж у чоловіків? Чи це мені тільки здається?
Данілюк Наталія. Вірші про красу природи, в яких проглядає краса душі авторки.
Денисенко Христина. Якісні вірші,свіжі, як її почуття. Віриться, що вона, як поетка, має добре майбутнє.
Божко Наталія. Дівчині шістнадцять років, але вірші її зрілі, бездоганні. Треба сказати ще: молоді, енергійні і патріотичні. Не можу утриматись, щоб не навести хоч один куплет:
Збудуємо державу, сестри й браття,
Таку, як треба, поки маєм час,
Допоки маєм віру і завзяття,
Допоки Бог дав молодість для нас.

Хочеться подякувати видавництву «Склянка часу» за те, що своїм альманахом «Скіфія 2013. Весна» сприяє розбудові саме такої держави

29.10.2013, 22:26 В.Наслунга

Про «Колючі дерева».

Нещодавно мені пощастило прочитати книжку Олександра Апалькова «Колючі дерева», видану «Склянкою часу» у місті Каневі в 2012 році. Це європейська література, сучасна за світоглядом, за художньою виразністю, хоч і має риси, притаманні тільки автору, так би мовити письменницьку харизму.
Книжка містить переважно короткі, наповнені гуманністю, оповідання. Довшими є тільки три твори – «Не Боварі», «Тітка Ернестина» і «Похмілля на чужий учті», які можна назвати короткими повістями.
Назва книги – «Колючі дерева – походить від одного з оповідань, не дуже типового за змістом, але такого, що, мабуть, відбиває філософію книжки в цілому. Воно, як і вся книжка, присвячене почуттям до жінки – коханню, любові, суму, відчаю, сподіванню. «Ах, ці жінки, які залишили мене! – каже герой твору. – Ви перетворилися на колючі дерева».
Десь я прочитав, що автор пише психологічні твори. Це визначення мені здається сухим. Насправді оповідання Олександра Апалькова нагадують картини імпресіоністів, від них залишається дивне почуття, враження, що тримається довго.
Бувало, годинами стоїш біля картини Мане, Сьора або Ван Гога і не можеш відірватися. Так і твори Олександра Апалькова хочеться читати довше. Приходять думки, що непогано б було почитати роман, написаний автором так, як він написав цю книжку, «Колючі дерева», щоб читати неспішно, декілька днів, згадуючи і обдумуючи написане.
А поки що погляньмо на «короткі повісті».
Оповідання «Не Боварі». Випадкова зустріч з дівчиною. Та щось промайнуло між двома. Без планів, без мрії. Але життя має свої примхи, і шляхи чоловіка і жінки знов перетинаються, тепер вже з волі обох. Коротке кохання, недовге щастя. Що нам до тих людей – українця та німкені, невдоволеної своїм забезпеченим і спокійним життям? Але чого ж так важко на серці?
«Тітка Ернестина». Це маленька повість про дружбу, але не тільки між двома, а між усіма героями повісті, дружби такої, що вище за любовне тяжіння між чоловіком і жінкою. При чому тут тітка Ернестина, австріячка і хазяйка кпайпи? Славна немолода жінка, добрі друзі-німці. Але останні слова повісті: «Завтра а буду вдома».
«Похмілля на чужій учті». Найдовша «маленька повість», обсягом сорок сторінок. Дія відбувається в Німеччині. Герой повісті, Антон, разом з іншими гастарбайтерами – поляками, українцями, збирає черешні у німця-хазяїна. Антон – прихильник «слов’янського братерства», та, насправді, відчуває себе самотнім і серед «братів-слов’ян», і серед німців. Тільки взаємне кохання з німкенею дарує йому щастя. Та щастя усе ж не повне, Антон невільно порівнює життя в Німеччині з життям в Україні, розмірковує про Батьківщину, про еміграцію, про життя колишніх переможців і німців-переможених. Такою ж самотньою почуває себе німкеня, яка хоче справжнього кохання, а не життя з багатим чоловіком-поневолювачем. А навкруги тече німецьке життя, сите, лагідне, доброзичливе.



Приходить час, Антон повертається додому, але і тут його душі нема спокою. Порівняння з Німеччиною не на користь Україні. Повість закінчується побиттям п’яних Антона і його товариша. Та читач розуміє, що це не фінал, що цьому не буде кінця…
Повість «Похмілля на чужій учті» особливо ясно показує, що автор, Олександр Апальков, є прихильником літератури екзестенціалізму, але нашого, українського ґатунку. Це вам не екзистенціалізм А.Камю і Ж.-П. Сартра, А Кобо Абе і Є.Іонеско, Ф. Дюренматта, нарешті. Наші інтелектуали пахнуть горілкою і вживають ненормовану лексику. Головне, що Олександр Апальков ніде не збрехав, кохання і життя в його творах справжні, а почуття загострені до сліз.
Результат: 1-5 (всього 5) Сторінка: 1
Реклама
Rambler's Top100