Тетяна Щербаченко : Як не заблукати в Павутині : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Марина Дорош (джерело: MediaSapiens)

MediaSapiens неодноразово писав про проблеми безпеки дітей в інтернеті та необхідність медіапросвіти серед школярів. Такі знання потрібно давати якомога раніше, а не в підлітковому віці – адже зараз діти бавляться айпадами змалечку, а у «Вконтакті» можна знайти користувачів віком 7–8 років. Останнім часом безпеці дітей в інтернеті почали приділяти більше уваги, однак дослідження все ж таки свідчать, що більшість дітей в Україні недостатньо обізнана з онлайн-загрозами.

Песимізм довкола цієї теми дещо розвіяла позитивна подія у сфері медіаосвіти – в Києві нещодавно презентували книгу «Як не заблукати ... [ Показати всю рецензію ] у павутині» («Видавництво Старого Лева)». Це, мабуть, перша в Україні пізнавальна книжка про інтернет, що розрахована саме на дітей (середнього шкільного віку). Автор книги – письменниця Тетяна Щербаченко, серед інших її книжок для дітей – «Панночка», «Пуп Землі, або Як Даринка світ рятувала».

Як зародилась ідея написати книгу саме на таку тему? Письменниця розповідає, що вона сама мати трьох дітей (старшій доньці 16 років, молодші діти дошкільного віку) і не раз спостерігала, як її дитина користується інтернетом.

- Я бачила, як моя донька іноді безглуздо витрачає час в інтереті: скачує реферат, чи сидить “Вконтакті” – робить, те, що заведено в їхньому середовищі, – пояснює пані Щербаченко. – Але велетенську кількість інформації й можливостей мережі діти не використовують. У товаристві моїх друзів, у яких теж є діти, ми це обговорювали. Так народилась ідея створити такий собі не підручник чи посібник, а цікаву розмову про інтернет та його можливості. Тому що шкільна програма не забезпечує потреби в знаннях про цей інструмент.

Книжка справді зовсім не схожа на підручник – вона яскраво оформлена, має гарні ілюстрації (автор Дмитро Кузьменко). Складається з кількох розділів, у першому «Як вплутатися в павутину» йдеться про технічні питання. Авторка простою мовою розповідає, що таке інтернет та коли його було винайдено, що таке сервер, браузер, які є способи під’єднання до мережі, що таке провайдери, модем, bluetooth, wi-fi, QR-коди, з чого складається веб-адреса сайту тощо. Вже на початку книги стає зрозумілою важлива річ, яка лише підтверджується в наступних розділах, – таку книжку було б корисно почитати і батькам. Адже сучасні підлітки часто піддаються інтернет-загрозам через те, що їм батьки вчасно не змогли дати відповідні знання – бо самі не володіли комп’ютером. Всім знайома ситуація, коли підліток уже сайт створює, а мати й не знає, як комп’ютер вмикається. Батьки сучасних дітей молодшого віку вже відносяться до іншого покоління, однак певних базових знань їм часто теж не вистачає. Або не вистачає вміння зрозуміло пояснити, як улаштований інтернет.

У порадах «як не заплутатися» увагу приділено і вірусам (із суто практичними порадами про «догляд» за комп’ютером), спаму, рекламі та набридливим банерам. І що важливо, авторка пояснює, чому існують такі банери, тобто чому іншим сайтам вигідно, аби користувач довго шукав той «хрестик» для закриття віконця.

- Щоб запобігти багатьом загрозам, необхідне правильне інформування дитини. І ця книжка тому підтвердження, – вважає пані Щербаченко. – Дуже рідко буває, щоб дитина не піддавалась інформуванню, коли ти їй просто пояснюєш, детально, чому так, а не інакше.

Інформування, а не суб’єктивні думки – це справді характеризує книжку. Зокрема, висвітлюючи суперечливі теми, авторка наводить різні точки зору. Наприклад, у темі про торенти й файлообмінники згадується проблема авторського права, законності розміщення матеріалів у таких місцях: «Суперечки про законність таких дій точаться вже давно. Є два протилежних табори. Ті, хто вважає їх незаконними, називають поширювачів такого контенту “піратами”. “Пірати” ж – і вони мають чимало прихильників навіть у першому таборі – вважають, що чинять справедливо, адже не кожна людина має можливість не лише придбати цей “товар”, а й узагалі отримати до нього будь-який фізичний (невіртуальний) доступ. Сьогодні наше законодавство ще не цілком здатне вирішити суперечливі деталі процесу обміну файлами…». Варто сказати, що у книжці взагалі часто згадується існування авторського права, і письменниця нагадує читачам – перш ніж щось завантажувати в інтернет, наприклад, зроблену кимось фотографію, варто спитати дозволу у автора.

У розділі «Що і де є в інтернеті» йдеться про принципи роботи пошукових систем, дається інформація про «Вікіпедію» та онлайн-перекладачі. До речі, авторка наводить текст, перекладений таким чином, демонструючи, що перекладачам не завжди варто довіряти.

Також ідеться про сучасні речі – прямі онлайн-ефіри, специфіку подкастів: «…це може бути таке собі “періодичне видання” зі звуком чи зображеннями, що висвітлює певну тему: правильна французька вимова, найкращі голи чемпіонату світу, як відбувається закарпатське весілля, які вишиванки з джинсами демонструють на модному показі у Луганську… Або навіть уроки геометрії від Твого улюбленого вчителя!».

Окремий розділ присвячено онлайн-спілкуванню та його етикету – в електронних листах, на форумах та чатах, соцмережах, та, звісно, безпеці спілкування. Власне, про безпеку слід сказати окремо. Презентація книжки відбувалась у незвичній атмосфері, адже головними гостями заходу були школярі – п’ятикласники. На запитання письменниці «Що небезпечного є в інтернеті?», пролунало чимало відповідей, можливо, навіть більше, ніж дав би звичайний дорослий: «Віруси!», «Спам!», «Там крадуть гроші!», «Просять надіслати есемес на номер, а потім всі гроші зникають», «Розсилають сайти, де є віруси!»… Декілька дівчат хором вигукнули – «Там маніяки!!!». Маніяків, до речі, згадували серед загроз найчастіше. Тож загалом присутні на презентації діти продемонстрували широку обізнаність щодо загроз. Чи то їх учителі заздалегідь добре підготували? От тільки залишається питання, чи справді вони дотримуються правил безпеки, чи лише знають їх.

Як розповідає Тетяна Щербаченко, дітям постійно кажуть про погане, що є в інтернеті, тому в своїй книжці вона робить акцент на іншому: «Я не акцентую увагу на небезпеці, а навпаки, пишу, що це прекрасний і багатий інструмент. У книжці є розділ про небезпеки, а по всіх інших розділах, у підтексті, червоною ниткою проходять поради – так робимо і так робимо, а от так не варто робити».

Справді, вказуючи на переваги Skype (зокрема, недороге спілкування з родичами та друзями на відстані, можливість спілкуватися з носіями іноземної мови), авторка також зауважує, що він забирає багато часу та відволікає від важливих справ. Та й взагалі у книжці не раз можна знайти думку, що віртуальний світ ніколи не замінить реального.

Що найбільше тішить у книжці, так це її сучасність – адже підручники для дітей часто обмежуються розповідями лише про електрону пошту та Internet Explorer, ніби нічого нового не з’явилося. Тимчасом як тут знаходимо інформацію і про антирекламні додатки до браузерів, і про різницю між блогом та соцмережею, й відомості про тролінг та мережевих ботів… Окремий розділ навіть розповідає про те, як створити власний сайт та зробити його популярним («Е-гніздо власноруч»). Про такі речі розповідати найважче, зазначила пані Щербаченко, оскільки про складне треба було написати простою мовою, але й не «по-дитячому». Мова у книжці дотепна, деякі з іншомовних слів замінені українськими відповідниками – «верстак», «пошуковець», «переглядач», «вкладень».

Також у деяких темах наводяться цікаві факти: наприклад, яке походження назви «спам», коли було завантажено перший ролик на YouTube, як у різних країнах називають символ «собачку».

Звісно, у тексті можна знайти деякі недоліки, наприклад, розповідаючи про соцмережі, авторка зазначає: «Найбільш популярні у світі соцмережі – Facebook, MySpace, “Вконтакте”» (про Твітер сказано окремо). Все ж таки варто було пояснити відмінності цих соцмереж і те, що «Вконтакте» популярна лише в деяких країнах.

Однак це дрібниці, в цілому книжка ідеально підходить для дитини, яка вже почала свідомо користуватись інтернетом. Але наскільки вона буде доступною для дітей та батьків? Під час презентації приз у конкурсі на найбільшу кількість правильних відповідей здобула одна з учасниць, і судячи з реакції дітей, більшість проситиме батьків купити їм таку книжку. Як повідомила авторка, книжку можна буде знайти у книгарнях (коштує 40 грн). Однак не завадило б, аби вона була у шкільних бібліотеках чи, принаймні, щоби про неї знали вчителі та батьки.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Наталя Марченко (джерело: Ключ)

“Я з тих людей, хто цінує й дуже любить все технологічне. Поважаю машини в широкому сенсі цього слова.
Вони дарують нам час для, так би мовити, гуманітарного. Для сучасних дітей характерне природне співжиття з «машиною»,
а оскільки я пишу для них, то й взялася реалізувати ідею, яка народилася кілька років тому в середовищі близьких мені людей”.
Тетяна Щербаченко

Нова книжка Тетяни Щербаченко, чия «Панночка» стала першою адекватною часові та запитам дітей вітчизняною популярною енциклопедією для дівчаток, теж першопроходець на широких, але все ще вбогих обширах українського книговидання ... [ Показати всю рецензію ] для дітей. «Як не заблукати в павутині» — перша СУЧАСНА власне українська не лише за мовою, а й за духом і, сказати б, поглядом на світ популярна дитяча книжка про Інтернет. А ще вона — чи не перший вітчизняний посібник із «мережевого виховання» для батьків доби інформатизації та глобалізації, чимало з яких не знаються на базових поняттях Інтернету, а головне, мало спроможні навіть наявні знання викласти дитині просто і зрозуміло.

На щастя, всупереч традиції писати популярні книжки для дітей, відштовхуючись від застарілих, а почасти й безглуздих шкільних програм, авторка від початку орієнтувалася на потреби та живе буття сучасної дитячої спільноти (має, до речі, трійко власних діток!). Відтак, її текст не грішить закостенілістю, поради не віддають стійким нафталіновим духом, а мова органічна сьогоденню. Чого варті одні лише дотепно дібрані українські відповідники іншомовних слів (як-то, «верстак», «пошуковець», «переглядач», «вкладень» тощо). Та найважливіше, що письменниця розповідає не те, що дитина мусить знати, а те, що їй знати ВАРТО! І робить це легко, весело й, водночас, дуже послідовно, логічно та виважено.

Слід відразу наголосити динамічне, розкуте та вигадливе оформлення книжки Дмитром Кузьменком. Зокрема, вималюваний ним образ напрочуд симпатичного, з власним характером і звичками комп’ютерного «Равлика» зажив на сторінках видання осібним повноцінним життям і буквально проситься у власну художню історію! Та й «Видавництво Старого Лева» зробило все від нього залежне, аби книжка вийшла зручною та привабливою саме для «комп’ютерної» дитини, звиклої до певного стилю і манери подачі інформації. Скажімо, структура книжки «підтримує» формат широко знаних серед користувачів ПК видань «для чайників», шрифти, колір і розташування текстових блоків на сторінці несуть не лише формальне, а й значне смислове навантаження, а малюнок не ілюструє, а доповнює, уточнює чи й заміняє текст. Як наслідок, звикла до динамічної «екранної» картинки дитина, читаючи дане видання, не втомлюватиметься від одноманітності традиційного книжкового викладу, а, отже, — ЧИТАТИМЕ!

За формою «Як не заблукати в павутині» — науково-популярний путівник-довідник, у шести розділах якого йдеться як про технічні питання існування Інтернет (сервер, браузер, провайдер, модем, bluetooth, wi-fi, QR-код тощо) та його змістове наповнення (пошуковці, торенти, обмінники, мережеві бібліотеки тощо), так і про засади «здорового способу існування» в мережі (тролі, боти, спам тощо) та морально-етичні та правові сторони її буття (авторське право, конфіденційність, веб-заробіток тощо). Від подібних дорослих видань книжку вирізняє прозорість і лаконічність викладу, зрозуміла алгоритмізована подача практичних рекомендацій і, найважливіше, — чіткий відбір і структуризація матеріалу, що дає змогу дитині крізь просту систему знань про суть, сенс і способи взаємодії певних мережевих явищ осягнути весь безмір уявлень про Інтернет як систему структурованих інформаційних взаємодій людської спільноти.

Авторка дає лише насправді слушні поради і лише щодо того, з чим дитина реально стикається у щоденній практиці роботи з Інтернетом. Скажімо, коли йдеться про віруси, то це цілком прикладні рекомендації щодо «догляду» за персональним комп’ютером, а коли розповідається про спам і банери, то не лише пояснюється, хто і навіщо намагається за їх допомогою заволодіти увагою користувача, а й даються поради, як уникати «інформаційного шуму». Водночас, Т. Щербаченко делікатно підводить юного (а почасти й дорослого!) читача до розуміння складних правових і морально-етичних проблем, пов’язаних із функціонуванням Інтернету. Так, вона неодноразово наголошує на важливості дотримання правил конфіденційності та авторських прав, розкриває причини появи та способи уникнення «надлишкової інформації» тощо.

Власне, досвід «Як не заблукати…» доводить, що ми спроможні адекватно реагувати на виклики часу, не зраджуючи засад традиційного духовного та морального виховання дитини. Йдеться зокрема про те, що авторка природно поєднує в книзі розповідь про суто технічні питання користування Мережею та питання етики і навіть духовності буття з нею. Це стосується не лише правил спілкування в Інтернеті чи його наповнення тощо, а й внутрішніх спонук до відбору інформації, потреби інформаційної чистоти мізків і компів як новітньої екології духовного.

Водночас, Т. Щербаченко вдалося знайти напрочуд правильний тон у розмові зі своїми сучасниками-дітьми. Вона — не ментор і не «старший товариш», який із висот власного віку й досвіду «спустився» до «малих світу цього», а звичайна розумна людина, у якої є час і бажання поговорити з іншою, нехай і трішки молодшою, але рівноцінною особистістю про цікаві для обох речі — сайти, торенти й обмінники, чати і браузери… Поряд із таким співрозмовником досвідченій у справі мережевого блукання дитині легко зосередитися на ще незнаному й цікавому, а дорослому та поважному читачеві — зізнатися у власній некомпетентності та з’ясувати незрозуміле .

А ще, «Як не заблукати в павутині» — спокійна книжка. В сенсі того, що її авторці (як і більшості сучасної молоді та дітей) Мережа жодним чином не шкодить… Це — не «ворог читання» й не «підступний світ», а лише ще один шматочок реальності, який має власну історію, географію, права та обов’язки, систему підтримання порядку і перспективи розвитку. Тому, ніяких страхопудних історій про «наслідки зависання в Мережі» тут не знайдете, хоча чимало корисного й мудрого щодо вірусів, спаму, конфіденційності, правил поведінки у соціальних мережах і користування віртуальними коштами тощо у книжці сказано.

Жодного разу Т. Щербаченко не «лякає» свого читача «потойбічними» мережевими загрозами і не намагається застерегти будь-кого від «поринання у віртуальний світ» (як і не заохочує марнувати у ньому час). Бо для неї Інтернет — така сама буденна реальність сьогодення, як вулиця, дитячий майданчик чи шкільне подвір’я, де теж, погодьтеся, таїться чимало неприємного чи й небезпечного! Але ж ніхто не намагається «спасати» дитину від потреби самостійно пересуватися містом, хоча цей процес стовідсотково «таїть загрозу»! Бо таке «спасіння» невідворотно обмежує розвиток дитини і призводить до зубожіння її навичок і спромог. Із мережею — те саме.

На сьогодні Інтернет — таке ж буденне середовище існування дитини, як і звичний нам дім, вулиця, школа чи магазин. На Мережу вже припадає певна частина нашого життя. І дорослі мають не остерігати, а ВЧИТИ дітей правилам поведінки в Мережі так само, як вчать поведінці на вулиці, в транспорті, в театрі чи в горах.

Переконана, що нова книжка Тетяни Щербаченко допоможе їм у цьому. Не лише підказавши, що і як саме розповісти дітям, а й задавши тон цієї розмови та, зрештою, визначивши найбільш перспективний кут зору на проблему та її вирішення.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Тарас Фасоля (джерело: ЛітАкцент)

Люди середнього віку переконані, що їхні діти знають про Інтернет майже все. Насправді ж — просто більше, ніж батьки, а сума фактичних знань про Мережу обмежується акаунтом у ВКонтакті та якійсь онлайн-грі. Натомість пояснити відмінність між HTTP та HTML можуть хіба що майбутні айтішники. Тому Тетяна Щербаченко в книзі «Як не заблукати в павутині» доречно взялася розповісти дітям про Мережу, й це їй вдалося весело, барвисто — і водночас точно.

Авторці вдалося обійти пастку наукпопу — «або нецікаво, або неглибоко». В книзі розповідається майже про всі явища та поняття Інтернету, аж до торентів, ... [ Показати всю рецензію ] тролів, релевантності та індексу цитування. Порадник глибше викладає факти, аніж шкільна програма з інформатики для середньої школи, і явно краще, ніж більшість учителів. «Видавництво Старого Лева» не поскупилося — видання приємно тримати в руках, воно на гарному папері, з симпатичними ілюстраціями Дмитра Кузьменка, і водночас, доступне за ціною.

За стилем викладу книга нагадує журнал «Однокласник» — схоже українокультурне кокетування з молодшими підлітками. Але за глибиною фактажу її можна сміливо давати не лише дітям від 7 до 17, а й дорослим. Сподобатися юним читачам автору вдалося — маю кілька історій із захопленими дітьми, які ковтали «путівник Інтернетом» за вихідні та відмовлялися повертати книгу (вже подарував 4 примірники!).

Читача порадує широта охоплення теми. Книга чітко структурована, після оповіді про будову та логіку Мережі, вона показує корисні текстові та медіаресурси, пояснює, як працюють інтернет-магазини та електронні гроші. Потім діти дізнаються про особливості та етику спілкування в Павутині й можливості створення власного «гнізда» в соцмережах чи на домашній сторінці. Завершує путівник Мережею добірка порад із сайтобудування та настанови з безпеки. Зібрано корисні для практики дані, аж до пояснення відмінності між файлами txt та rtf, pdf і djvu (напевне, найактуальніші для любителів електронних книг). Упевнений, що прочитавши правила користування форумами, «школоло» в Мережі стане куди менше. Розчулило: «[на форумі] треба бути терплячим, тобто ніколи не казати, що хтось з учасників дурень (навіть якщо це свята правда)».

За малими винятками книга встигає за темпом Мережі. Анахронізмів епохи MS-DOS, яких чимало в шкільному курсі комп’ютерної науки, в книзі немає. Втім, за окремими описами — ICQ та GTalk як популярних меседжерів, meta.ua як корисного пошуковика, MySpace як соцмережі — можна вгадати, що коріння порадника тягнеться приблизно до 2008 року.

Заходи безпеки в Інтернеті цікавлять насамперед батьків, які куплять «Як не заблукати в павутинні» дітям. Тетяна Щербаченко зібрала найкорисніше: віруси, крадіжки даних, фінансову безпеку та фауну Мережі. Хотілося би бачити більше порад про безпеку в соціальних мережах (фрод, небезпечні додатки, шантаж отриманими даними чи фотографіями, відновлення сторінки після злому — вкрай поширені серед підлітків). Крім того, в книзі цнотливо промовчано про сайти знайомств, популярне в підростаючого покоління джерело проблем на свою голову.

Утім, не обійшлося й без дьогтю. Авторка взяла на себе сміливість створити окремі слова для молодіжного сленгу, і така імітація виглядає кумедно. Книга переконує, що українські підлітки називають мобілку «стільничкою» (хоча за словником це поверхня столу, рідко можна зустріти його на означення «робочого столу»). Або “«верстак» — «персональний комп’ютер» (в Інтернеті в таких випадках вживається фраза «ЛОЛШТО?!»). Також наївно виглядають спроби ввести власні скорочення до тих, що прижилися. «ггг», «дяки», «НМД» — це з реальності, але навіщо додавати туди свій новояз «грзд» (замість гаразд, хоча це громіздке скорочення не замінить «ок») або «бл» замість «будь ласка» (а не замість «яка прикрість!»).

Помрію: найкращою парою до книги була би версія для тих, хто відкриває Мережу в літньому віці, бо дитині куди простіше, аніж татові чи мамі, пояснити, чим FAQ відрізняється від FTP. Незначні зміни в стилі («Однокласник» — на «Порадницю»), трохи додати матеріалу — й телефонних дзвінків «у мене щось вилізло, як його сховати» стане менше. Навряд чи пропозиція зацікавить Тетяну Щербаченко, яка спеціалізується на дитячій літературі, але ніша вільна, а зразок — вартий наслідування.

Джерело: <a href="http://litakcent.com/2013/07/25/vidkryvajemo-merezhu-tetjana-shherbachenko-jak-ne-zablukaty-v-pavutyni/">ЛітАкцент</a>

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Буквоїд (джерело: http://bukvoid.com.ua)

У «Видавництві Старого Лева» побачила світ книжка Тетяни Щербаченко «Як не заблукати в Павутині». Про новий проект авторка розповіла в інтерв’ю «Буквоїду».


Є багато книжок «для чайників» про те, що робити з Інтернетом. Чим твоя книга відрізняється від них?
- Три суттєві відмінності. По-перше, мовою. Вивчаючи джерела, мені не трапилося жодного видання українською. Хіба що під час пошуку специфічної інформації, від якої друковані видання відстають, я натрапляла на українськомовні форуми.
По-друге, ця книга написана спеціально для дітей, а не для дорослих «чайників». Це зовсім не означає, ... [ Показати всю рецензію ] що вона примітивна для дорослого читача. Її в рукописі читали близькі мені старші люди, в тому числі ті, хто «завітав» до інтернету в пенсійному віці, і їхня реакція була дуже позитивною. Від тата, колишнього вчителя точних наук, який читав прискіпливо й критично, кілька разів чула: «о, а я цього не знав»... У тексті хоч і є специфічні моменти суто для дитячого сприйняття (підколи, жарти), немає зайвої інформації, вона чітко структурована з функціональної точки зору.
Ну, і, звісно, візуальне оформлення, яке не дасть втомитися від досить насиченого пізнавального тексту. Ним займалися талановитий ілюстратор Дмитро Кузьменко та дизайнер Денис Кузьменко, і вони змогли розвинути й збагатити специфічну стилістику тесту.

Говорячи про «специфічну» стилістику тексту, Ти маєш на увазі «загравання з читачем»?
- Щось приблизно таке ... Тільки давай назвемо це, наприклад, «урахуванням індивідуальних особливостей сприйняття дітей середнього шкільного віку». (Сміється) З дітьми взагалі, а з молодшими й старшими підлітками поготів, не можна говорити повчально-педагогічно, напутньо, зверхньо чи ще якось так, дуже по-дорослому... Ну от я й «заграю», себто підсмішковую й жартую. Як на мене, це найкращий підхід до спілкування з дітьми, тим паче, що він мені властивий, так що навмисне напружуватися й не доводилося.

То для якого віку книжка (не рахуючи згаданих уже пенсіонерів)?
- Для читачів 9-15 років, плюс-мінус два роки, адже діти самі по собі «неоднорідні», а ще й соціальні умови в дещо різний час підводять їх до знайомства з Мережею. Крім того, текст викладений «на виріст», бо інформація, яка стосується, приміром, чатів, е-пошти буде корисною і в вісім років, а от випробувати свої сили в розробці власного сайту чи допомогти мамі зробити замовлення в мережевій крамниці - це вже дещо пізніше...


Вся ця інформація, яку Ти трансформуєш у текст для дітей, вона є в Інтернеті, і діти, які туди вже зайшли, спокійно можуть з нею знайомитися? Навіщо книжка?
- Ті шляхи, які діти шукають інтуїтивно, не завжди ефективні, а тим паче - правильні й безпечні. А крім того, цієї інформації сила-силенна, і в ній можна легко заблукати, навіть не почавши систематизувати. Щоб написати ці сто сторінок книги, мені й моїй редакторці-помічниці Марійці Мар´єнко довелося перелопатити пару тисяч веб та паперових сторінок.
Книгу можна читати в міру необхідності (за розділами чи керуючись алфавітним покажчиком термінів), можна тримати відкритою й водночас дивитися в монітор... Дитяча книга взагалі ще довго буде потрібна паперовою...
До речі, нещодавно дізналася , що «Павутину» вже замовляють у видавництві вчителі на цілі класи!

Вона може бути чимось на кшталт шкільного підручника десь у розділі «Інформатика»?
- Коли я вже закінчила книжку й її почали ілюструвати, мені до рук потрапив доньчин підручник з «Інформатики» для 9 класу. Там виявився розділ про Інтернет і я впіймала себе на думці, що мала б ще до роботи над текстом перевірити, що там учням у школі пояснюють. Та на щастя для мене як автора (проте з прикрістю для мене як мами), виявилося, що підручник мало перетинається з моєю роботою. Програма з курсу «Інформатики», яку я згодом знайшла, загалом хоч і досить системна, однак можливості, засоби й форми її реалізації видаються мені непослідовними й дещо відірваними від життя, насиченими «канцелярськістю». Такі програми відстають від дітей. А підручники відстають від програм.
Загалом тема шкільних підручників - дуже болісна. Я вважаю, що в ідеалі їх мають писати не професори, вчителі чи методисти, а дитячі письменники на основі методичок та календарних планів. Чесно кажучи, я не уявляю, як проходять «кастинґи» на авторів шкільних підручників... Судячи з якості й інтересу до їхнього змісту дітей - ніяк...

Ти взялася б писати якийсь підручник?
- Цілком можливо, якби це вписувалося в мої творчі плани. Наприклад, книгу для дітей із «Валеології», якраз цю тему зараз творчо «опрацьовую».

Повернімося до «Павутини». Не боїшся, що це видання дуже, так би мовити, «скороминуще», адже й сама кажеш, що за розвитком технологій книжки не встигають?
- Не боюся, адже перший наклад не дуже великий, а всі наступні ми з видавництвом домовилися за потреби доповнювати й виправляти. Потреба виникне, безперечно, приміром, зважаючи на шалений розвиток мобільного інтернету, мережевий банкінґ. Також остаточно відійдуть у минуле деякі типи підключень.

Таню, Ти все-таки гуманітарій, колись була вчителькою, книжковим критиком, чому взялася за «технології»?
- Я з тих людей, хто цінує й дуже любить все технологічне. Поважаю машини в широкому сенсі цього слова. Вони дарують нам час для, так би мовити, гуманітарного. Для сучасних дітей характерне природне співжиття з «машиною», а оскільки я пишу для них, то й взялася реалізувати ідею, яка народилася кілька років тому в середовищі близьких мені людей.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Наталка Малетич (джерело: mama.ua)

Якщо Вам вкотре доводиться відвойовувати місце біля сімейного комп’ютера, зганяючи звідти любих чад, одного разу може виявитися, що ніякі ваші аргументи не діють.

Кажете доні вчитися, а вона Вам – що саме в чаті вирішує з подругою задачу з геометрії. А син заперечить, що також готує реферат, а не шукає собі якусь гігамегафлешку (хоч паралельно таки шукає, а донька – обговорює з подругою кривоногу конкурентку на шкільному конкурсі краси, прикриваючись задачею).

Словом, хоч бери і купуй ще один комп. Однак, не все втрачено. Влаштуйте своїм малим розумникам невеличкий іспит із серфінгування ... [ Показати всю рецензію ] в інтернетрях ))

Скажімо, чи знають ваші діти, чим відрізняється бот від троля? Чи ваша доця шаріється від компліментів якогось бота, який сипле ними автоматично? А може, син затіяв безконечну суперечку з тролем, якому байдуже, кого зневажати, йому цікавий сам «процес».

А знає ваше чадо, чому спам називають саме таким словом? Вміє його розпізнати в своїй електронній скриньці і позбутися, не перечитуючи все підряд? Вміє зробити свій браузер вільним від реклами? Загалом знає, що таке браузер?

І якщо виявиться, що діти знають все це краще від Вас, то книжку, про яку сьогодні хочу розповісти, доведеться читати насамперед Вам))) Якщо ж ні – "ненавмисне" покладіть її на видноті.

«Як не заблукати в павутині» – назва інтригує, еге ж? Написала книжку Тетяна Щербаченко, а проілюстрував Дмитро Кузьменко.

Авторка лаконічно і дотепно розповідає читачам середнього шкільного віку про історію виникнення Інтернету (а ви, наприклад, знаєте, коли вперше переслали електронного листа?), радить, як правильно і швидко знаходити в пошуковиках потрібну інформацію, і нагадує, що в соцмережах слід поводитись обачно.

Також не зайвими будуть знання про мережеві бібліотеки і спосіб закинути собі потрібну книжку на «читалку», а також про те, в яких форматах збережений бажаний фільм чи музика і як його розкодувати, якщо на вашому програвачі він «не йде».

Авторка книжки легко утримує рівновагу між теоретичною базою, потрібною користувачеві, та її практичним застосуванням. Наприклад, наполегливо відраджує перекладати через автоматичний перекладач текст з англійської, щоб не отримати справжнісіньку абракадабру.

А крім того, вкраплює у текст безліч цікавинок, наприклад про те, яким було перше відео на Youtube і чим зараз є цей ресурс для творчих людей. Адже щохвилини до нього додають понад 30 годин відеозаписів з усього світу!

Особисто мені у книжці дуже сподобалося, що Тетяна Щербаченко вказала розмаїті українські відповідники до термінів, які прийшли з англійської. Дуже потішили верстак і хихочка)))

І що, Ваші діти знову за компом – досить Вам було відволіктись на приготування піци? Не страшно. Цілком імовірно, що вони вже вчаться, як зробити сайт для продажу Вашої біжутерії ручної роботи, бо прочитали про це в книзі. І, як це властиво дітям, відразу захопилися мовою HTML!

Ви ж за? Продасте хендмейд – купите собі нотбук.
Ні? Тільки не зараз? Вам дуже-предуже треба за комп? Вже і негайно?

Ну що ж. Відправте своїх чад на вечір до бабусі. І нехай нарешті налаштують їй Skype ))))

[ Згорнути рецензію ]