Галина Ткачук, художник Наталка Пастушенко : Вечірні крамниці вулиці Волоської : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Тетяна Качак (джерело: Ключ)

Таємниці приваблюють, напевно, усіх дітей. Цікавість дізнатися про щось надзвичайне бере верх над усіма іншими бажаннями. Що ж ховається за дверима крамниць, повз які ходимо щодня? Про що говорять їх відвідувачі? Хто вони? А які таємниці приховує місто, в якому живемо? У пошуках відповідей на ці запитання варто прочитати книжку Галини Ткачук «Вечірні крамниці вулиці Волоської».

Авторка інтригує читачів. Уже з назви вони дізнаються, що йтиметься не про звичайні крамниці, а ті, які працюють увечері, в яких повно дивних речей. «…Вечірні крамниці вулиці Волоської існували зовсім не для продажу товарів. ... [ Показати всю рецензію ] Це були місця таємних вечірніх зустрічей» [6]. Зустрічались тут тварини та птахи. Наділені людськими характерами та поведінкою, вони були особливими, як і особливою була їхня місія — берегти таємниці Києва.

Ворона Васса, працювала у крамниці «Каппадокія», де щовечора збирались головні герої книжки: сірий кіт Роман, чорний та червоний півні, дворовий пес Бровослав, крокодил Валерій та інші птахи. Це вибране товариство розмовляло, співало пісень: «Наприклад, тут говорили про мудреця Геракліта, який вважав, ніби весь світ створився з вогню. І про іншого мудреця, Піфагора, який шукав Найважливішу Таємницю в числах та геометричних фігурах» [11]. Правда, найголовніше відбувалося вночі, «коли весь Поділ засинав, вулиці порожніли, великий білий Місяць світив ясно-ясно, а повітря наповнювалося свіжим вітром з Дніпра і запахом столітніх дерев з річкових островів» [12]. Саме тоді діяли чари апейрону — загадкової речовини, за допомогою якої здійснювались перетворення, уява ставала реальністю, а все недосяжне — близьким і реальним.

Білка Рататоск — берегиня таємниці червоних камінців, які передавались з покоління у покоління. Кіт Роман — власник нерозмінної монетки, яка завжди поверталась до нього. Голуб Сергієнко — художник, якому належав дивовижний тонкий пензель (його називали лисим пензлем, бо не всі могли бачити «настільки тонку річ»). І кожен з цих персонажів мав свої уподобання, риси і вади. Наприклад, ворона «надзвичайно любила Безлад і була дуже щаслива у ньому», голуб «любив перебільшувати своїх нещастя, аби їх цікавіше було розповідати». Читачі легко уявляють героїв книжки завдяки малюнкам Наталки Пастушенко.

Звичне життя головних героїв змінюється, коли у Києві з’являється кіт Баррух зі своїми поплічниками: коричневими котами та хом’яком Яремою. Вони викрали чарівні предмети, однак скористалися тільки з Романової монетки, накупивши багато їжі. Баррух ходив до київських відьом, щоб навчили його чаклувати за допомогою чарівних предметів та допомогли втекти з Києва, але ті закрили його у темній кімнаті. Підприємливим виявився хом’як, який з апейрону зробив феєрверк, а перед тим обклеїв весь Київ оголошенням і продав квитки на видовище. Цей дивовижний феєрверк Г. Ткачук описує, апелюючи до уяви читачів, деталізуючи на кожному фрагменті мозаїчного панно із іскор у нічному небі.

Після цих подій кіт Баррух утік з міста, повернувши власникам пензель і червоні камінці. Ворона Васса, гуляючи сосновими лісами у передмісті Києва, знайшла апейрон — білий пісок, який під яскравим серпневим сонячним променем «блищав, палахкотів, пускав іскри» [115].

Такий розвиток сюжету пояснюється законами чарівної казки. Не обійшлося у книзі й без традиційних казкових мотивів про перетворення та мандри у часі, викрадення чарівних предметів, протистояння злих і добрих сил, звернення злодія за допомогою до відьом, гуртування друзів заради спільних пошуків, передбачення майбутнього змієм тощо. Використала авторка і елементи детективного жанру, прийоми переліку, складання плану дій, а один із розділів навіть нагадує протокол з необхідними реквізитами.

У фіналі твору майже всі крапки над «І» розставляє кіт Аркадій, який дощового вечора зайшов у «Каппадокію» і розповів про події у Полтаві, кота-злодія та гроші хом’яка-Яреми, які «сховалися десь у скарб».

Локальний топос книжки (вулиця Волоська, Поділ, Лиса гора, Софіївська площа, вулиці Києва, якими мандрують персонажі) не звужує коло читацької аудиторії, а навпаки, примножує його. Дізнатися таємниці Києва цікаво не тільки киянам, що неодноразово ходили вулицями Подола й добре знають його візуально, а й тим читачам, які ніколи там не були. У тексті з’являються лаконічні і надзвичайно колоритні, експресивні пейзажні штрихи, зринають назви київських районів (Верхнє місто, Поділ, Рибальський острів, Лівий берег, Осокорки, Лук’янівка, Дігтярі, Кадетський гай [114]).

Історія Галини Ткачук легка і читабельна, адресована усім, хто цікавиться таємницями, хто живе «на межі зі світом чарів», вміє уявляти та вірить у казкові дива.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Валентина Вздульська, Володимир Чернишенко, Саломе Енгибарян (джерело: ЛітАкцент)

Валентина Вздульська:
З часів «Вікна до собаки» Галина Ткачук еволюціонувала стилістично і синтаксично. Манера висловлення стала ще віртуознішою, а побудова речень у тексті для дітей більше не нагадує рядки дисертації. «Вечірні крамниці…» можна похвалити за яскравий стиль, за культурологічний бекграунд та, безперечно, за те, що це Подільський текст з міфологічними реляціями. На жаль, щодо динаміки та інтриги поступ малопомітний. Навіть детективний сюжет не особливо допомагає зацікавити читача. Авторці не вдається задіяти емпатію і змусити невтримно перегортати сторінку за сторінкою у хвилюванні ... [ Показати всю рецензію ] за долю героїв. Цьому текстові, як і багатьом творам сучасних українських дитячих письменників, бракує глибини реального конфлікту. «Вечірні крамниці…» нагадують неорококо з його залюбленістю формою, але розпорошеністю смислів. Читацьку аудиторію книжки визначити важко. Найімовірніше, це «казка для дорослих», схильних насолоджуватися стилем, почуттям гумору та алюзіями й достатньо поблажливих до безконфліктного письма.

Володимир Чернишенко:

Галина Ткачук створила міську історію, яка водночас є незанудною казкою, містить інтригу і добрий гумор. Такий альтернативний київський фольклор у дитячій літературі є дуже важливим. На мою думку, його поява приятиме формуванню нової ідентичності мешканців столиці та зберігатиме дух Києва.

Реальність, яку пропонує нам письменниця, доволі абстрактна. Читач мусить уявити, що у Києві на Подолі існують крамнички, у яких торгують звірята. Ті ж таки звірята є і їхніми завсідниками. У крамницях зберігається і прадавня міська магія, окрема від чарів відьом, які мешкають на Лисій горі. І, звісно, магічні артефакти зникають і починається боротьба за їхнє повернення. Читати цю історію цікаво і дитині, й дорослому.

Цікаве місце у книжці займає тусівка – міська богема, завсідники крамниць і власники артефактів. Ця спільнота, здається, є алегоричним описом навкололітературних і мистецьких спільнот, знайомих письменниці. Очевидно, близькі друзі письменниці могли б назвати і прототипів. Виникає питання – що робить цю книжку дитячою? Адже якби дійовими особами були не звірята, а дорослі люди (які за ними ховаються), це не надто вплинуло б на сюжет. Авторці можна закинути і деякі нелогічні моменти, як от звільнення ворони Васси із полону відьом, прийом «Deus ex machina», який часто зустрічався у «Вікні до собаки» і трапляється у «Крамницях» тоді, коли письменниця хоче швидко розрулити сюжет.

У книжці використано неординарну верстку з вирівнюванням по лівому краю, що попервах утруднює читання, ілюстрації досить незвичні, як на дитяче видання, однак мають свій шарм.

Саломе Енгибарян:

«Вечірні крамниці вулиці Волоської» Г. Ткачук – це чудова казка про Київ та киян. І хоча головні герої книжки – звірі та птахи, кожен читач може впізнати в них трішечки себе та частинку свого ставлення до улюблених куточків на Подолі. Сюжетна лінія – детективна історія про те, як чужинці – банда коричневих котів і авантюрний сірий хом’як, зухвало привласнюють чарівні предмети, дорогі кожному киянину.

Авторка так майстерно вимальовує кожен штрих, деталь, дрібничку цієї неймовірної історії, що у читача виникає бажання …відвідати крамницю «Каппадокія», спробувати на себе чари апейрону, почаклувати з червоними камінчиками білки Рататоск, побувати у кавунарні «Баштан» на Сагайдачного, щось купити на нерозмінну монету кота Романа, сходити на виставку картин голуба Сергієнка, знайти гніздо київських відьом, і нарешті пригадати, чим він займався 30 липня – в дуже важливий для цієї заплутаної історії день.

Такі містичні пригоди можуть відбутися в будь-якому місті. Але головне зрозуміти, що міські чари належать лише місцевим мешканцям, тому що «ніхто більше не мріяв про них, ніхто більше не знав про них, ніхто більше їх не любив. Тільки ми».

PS Останнім часом пильніше придивляюсь до ворон в сосновому лісі біля мого будинку під Києвом: чи не відома крамарка Васса збирає там сонячний пісок для апейрону?!!!

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Ніна Кур'ята (джерело: BBC Україна)

Якщо ви думаєте, що знаєте про Київ все тільки тому, що живете тут три-п’ять-підставте Ваше число-… років, то Ви глибоко помиляєтеся. Навіть якщо Ви щодня ходите вулицею Волоською – не факт, що вона відкриє Вам усі свої секрети. Особливо якщо йдеться про крамницю "Каппадокія", де працює продавчинею Ворона Васса, яка снідає сиром (sic!), а на роботу часто запізнюється через те, що довго вагається, які їй сьогодні краще взути черевички.
Так от, про крамниці. Було їх на Волоській чи то сім, чи то дев'ять – навіть самі володарі крамниць достеменно не знали свого "ринку".
Що ж до "Каппадокії" - "тут ... [ Показати всю рецензію ] були чорні оливки у зелених баночках, зелені оливки у банках білих, а ще дерев’яні ґудзики всіх можливих форм та розмірів. Були також різні дуже дивні речі, як-от: таблиця Піфагора, казки Езопа, теорема Фалеса та закон Архімеда. А також, звісно, загадковий апейрон вищого ґатунку у прозорих скляних баночках. Але, якщо чесно, вечірні крамниці вулиці Волоської існували зовсім не для продажу товарів. Це були місця приємних вечірніх зустрічей".
Оце, власне, і є квінтесенція таємного життя Подолу – не всі відвідувачі ходять сюди за покупками, не всі володарі крамниць знайомі один з одним, не завжди продавчиня знає, для чого вони сюди ходять – тому що інколи вони просто ходять сюди помовчати.
Але головна таємниця Подолу - загадкова речовина апейрон.
"Те, що відбувається за допомогою загадкової речовини, зазвичай залишається між тими, хто бачив це чародійство. Бо, як уже було написано, апейрон – дивний та незбагненний. І тому – кияни бояться сполохати чари, а отже – тримають усе в таємниці".
Зокрема, таємницею є те, як одного разу під впливом апейрону "увесь Поділ огорнувся зеленим вогнем, який світив яскраво, але не пік, нічого не спалював і не будив тих, хто спав".
Сюжет набуває детективних рис, коли у завсідника крамниці Каппадокія кота Романа щезає нерозмінний п’ятак (що одразу ж відсилає нас до знаменитого твору братів Стругацьких "Понеділок починається в суботу", однак Галині Ткачук, попри таку прозору кальку, вдалося не змавпувати весь сюжет).
Жителі Києва – а, як Ви вже здогадалися, це були тварини, що уміли говорити, мали свої професії та звички – починають скаржитися, що у них теж зникли цінні речі. Підозра падає на чужинців, що приїхали на кораблі без назви.
Далі у цьому казковому детективі на читача чекають і історії викрадення, і взяття заручників, і шантаж, і обман, і підкуп – одне слово, весь арсенал дії чужинців, що хочуть взяти Київ наскоком і заволодіти його таємницями.
Зберігаючи інтригу розв’язки, скажу натомість, чим ця книга може бути цікавою її юним читачам.
По-перше – це цікавість до історичних місць – та не лише Києва, бо в кінці книги, виявляється, подібна історія сталася і в Полтаві, і там теж було що вкрасти у тих, хто беріг секрети діда-прадіда (а у випадку київської білки Рататоск – баби-прабаби).
По-друге – це, вибачте на слові, мораль: жодну тонку субстанцію, як-от сімейну таємницю чи таємне вміння, просто так наскоком не відбереш, а якщо і відбереш – то не опануєш, а якщо вже і опануєш – то добра тобі це точно не принесе.
Ну а третє – це те, що справжнє диво можна створити тільки самому. Галині Ткачук вдалося створити диво цією невеличкою книжкою, яка нас закликає ще раз пройтися старовинними київськими місцями – а раптом десь у непримітному підвальчику на Волоській таки сидить у крамничці "Каппадокія" знаменита ворона Васса?..

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Ірина Троскот (джерело: Інсайдер)

Галя Ткачук належить до тих українських авторок, книжки якої можна пропонувати дітям, розбалуваним якісними перекладними книжками.

Під обкладинкою "Вечірніх крамниць" маємо хорошу повість про чари міста, зокрема Києва, викрадені чужаками-лиходіями, про їх сповнене пригод повернення й про те, як поза своїм домом вони втрачають будь-яку силу.

Таким, щоправда, є поверховий пласт книги, бо якщо її візьмуться читати старші й обізнаніші в літературі читачі, то матимуть змогу за дитинним і наївним стилем письма відкрити багато глибших інтерпретацій. Проте на перший погляд маємо таки видання для ... [ Показати всю рецензію ] дітей – сповнене пригод і фантазій, мрій і зовсім трішки мудрувань.

Рекомендований вік: від 8 років.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Анастасія Турпетко (джерело: БараБука)

Коли я в дитинстві читала різні казочки, завжди найсолодшими місцями здавалися перші й останні фрази: «Були собі дід та баба, і була в них…» і «Так і живуть вони до сьогодні». Ці фрагменти закінчуються швидко, як цукерки, бо після перших «були собі» відразу щось трапляється, щось, що порушує той солодкий стан, коли вони «були собі». Головний герой намагається виправити це щось, що сталося, а закінчується все весіллям, де «і криві, й сліпі гуляли, танцювали». Тільки життя налагоджується – все, кінець. А що відбувається після весілля? Що роблять дід із бабою, коли все стає на свої місця?

«Вечірні ... [ Показати всю рецензію ] крамниці вулиці Волоської» – зовсім інша казка. В ній головне оте «були собі»: на тлі детективної інтриги солодкі миті життя-буття розтягнуті на всю книжку. Бо персонажі, дрібнички, незвичності побуту створюють і надійно підтримують казковий настрій. Особливу ж насолоду дарують деталі.

Отож, спочатку. Були собі різні звірі та птахи, що проводили вечори у крамничках із київськими чарами на вулиці Волоській у Києві. Крамнички ці слугували радше не для продажу товарів, а як «місця таємничих вечірніх зустрічей тих, хто жив на межі зі світом чарів». А таких було багато: і ворона Васса, що працювала в крамниці, де зберігалася загадкова речовина «апейрон», і кіт Роман, що платив за горнятко кави нерозмінною монетою, яка завжди поверталася до нього в кишеню, а в касі крамниць недостачі не було, й голуб Сергієнко з чарівним пензликом, і руда білка Рататоск, і навіть зелений крокодил Валерій… Та одного дня безцінні скарби зникли! Ще й незнайомі коричневі коти з великим сірим хом’яком швендяють містом… До всієї катавасії приєдналися й київські відьми – куди ж без них!

І от перед вороною Вассою, і котом Романом, і рудою білкою Рататоск, і голубом Сергієнком, і навіть крокодилом Валерієм постає завдання захистити київські чари від тих, кому вони насправді не потрібні, хто не розуміє їх, хто через жадібність здатен порушити гармонію цілого міста.

Книжку дуже приємно брати в руки: цупка обкладинка, малюнки на кожній сторінці, виконані у простій техніці, аж складається враження, що кожен здатен намалювати такі ж. Від семи років і до скількох хочете можна читати цей казковий містичний детектив. А потім уважно дивитися, чи не спостерігає за вами з дерева навпроти велика ворона? Може, в неї недалеко й гніздо з усілякими загубленими речами є? Можливо, ваша знайома ворона – теж героїня якоїсь історії? Птаха Галини Ткачук – киянка з Подолу, з вулиці Волоської, – не менш чарівною може бути історія вашої крилатої сусідки. І ще: ви точно знаєте, що продають у вечірніх крамничках вашого міста?

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Володимир Чернишенко (джерело: БараБука)

«Заглядає в шибу казка сивими очима» – отакий усім змалку відомий епіграф я поставив би до нової дитячої книжки видавництва «Темпора». Відома як авторка віршів та прози, Галина Ткачук у просторі дитячої літератури дебютувала з перемогою в конкурсі «Золотий лелека» та публікацією переможної книжки «Вікно до собаки». Ще у «Вікні» намітилися основні риси письма авторки – тяжіння до створення чарівної (або й містичної) реальності, загалом «химерне» у найкращих українських традиціях письмо, ненав’язливе викладення виразних моральних настанов. При бажанні можна згадати й сумбурність, а то й нелогічність ... [ Показати всю рецензію ] сюжету; втім, за чотири роки між «Вікном» і «Вечірніми крамницями» відбулося багато змін, і – приємно зазначити – на краще.

Сюжет оповіді зав’язано довкола однієї з київських подільських вулиць. Читач одразу мусить визнати, що на цій вулиці є вечірні крамниці, в яких торгують, приміром, білка Рататоск, ворона Васса, в які заходять мало не щодня дивні відвідувачі – кіт Роман (власник нерозмінної монети, до речі), голуб-художник… Кожна з крамниць має свою таємницю, свою магію, забезпечену магічними артефактами, – але про це анічичирк. Саме з викрадення цих артефактів і зароджується історія, хоча казка починається з першої сторінки.

Головна риса повісті, яку хочеться підкреслити, – творення особливого міського київського фольклору, а точніше, його актуалізація із прив’язкою до певної території. Вулиця Волоська на Подолі, Лиса гора – місця традиційного зосередження чарів. Додамо сюди й Михайлівську площу і стелу Незалежності. А те, наскільки органічно авторка вплітає свою казку в тканину/мереживо столичних вулиць, дає підстави сказати: цю битву за Київ ми виграємо.

Традиційно для творців сучасної української авторської казки, Галина Ткачук пише не лише (а може й просто – не) для дітей. Дорослому читачеві збори у крамничці ворони Васси чи білки Рататоск можуть нагадати посиденьки давніх друзів, які після нудної досить-таки роботи збираються в тісній компанії, де всі одне одного знають і люблять. Якщо ж читач бодай раз бував у богемній навколомистецькій тусівці, «Крамниці» набудуть для нього особливого значення та звучання.

Що ж до дитини, то в цій книжці вона врешті отримує повноцінну казкову історію. Таку як треба – із загадками й таємницями, викраденнями та розслідуваннями, магічними предметами й потайними місцями.

Ілюстрування книжки оригінальне: чи не на кожній сторінці маємо чорно-білі малюнки, виконані в дещо своєрідному стилі. Наскільки вони приваблять молодшого читача, не знаю. Палітурка надзвичайно приємна і м’яка на дотик; щоправда, винесені на неї ілюстрації можуть здатися недоречними.

І наостанок – стежте за своєю книжкою, коли візьметеся читати. Не факт, що вона не пролізе у шпарину під дверима кудись надвір або не вистрибне у вас із кишені чи сумочки дорогою на роботу, як це сталося зі мною.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Вікторія Кобиляцька (джерело: Читомо)

«Мене можна перетворювати на білку або на ворону. На кішку – не хочу, можливо – пізніше», – пише авторка «Вечірніх крамниць…», і цим чудернацьким одкровенням, виділеним капслоком, одразу залучає всіх до процесу незбагненної читацької магії, водночас зараховуючи себе не просто до оповідачів, а до персонажів книги. Тим часом, усі вони – кольорові птахи та звірі.

Чорна ворона Васса, сірий кіт Роман, зелений крокодил Валерій, червоний півень Пантелеймон та багато інших химерних і яскравих істот, які дуже тішаться з того, що володіють чарами, і страшенно засмучуються, коли ці чари в них нахабно краде ... [ Показати всю рецензію ] зграйка котів разом із Хом’яком. Останнього для плекання зародків дитячого нонконформізму дозволяється час від часу називати Хомняком. Мабуть, наперекір ворду, котрий знай виправляє це слово і поспішає поставити в ньому апостроф замість букви н.

Початок «Вечірніх крамниць…» мозкові, захаращеному всячиною, може нагадати «Архе» Любка Дереша. Щоправда, тут ідеться про такий собі мало не таємний «клан любителів апейрону», а замість студентів-хіміків – птахи разом із тваринками, які збираються і тішаться, коли збувається чиясь мрія, і півень перетворюється на лебедя. Ось так просто Галина Ткачук спромоглася натякнути дітлахам, що існує нескінченність у просторі та часі. Кажу «натякнути», бо мій десятирічний син, прочитавши нове слово, завжди шукає його значення у гуглі. Тож було б дуже цікаво провести дослідження на тему «Скільки школярів почнуть гуглити слово «апейрон» після прочитання «Вечірніх крамниць…». На жаль, неможливо буде з’ясувати відсоток тих, хто все ж таки докопається до істини і зрозуміє, «що воно таке, і з чим його їдять», але ж часом головне процес, а не результат, чи не так?

Якщо внести корективи у відоме гасло не менш відомого видавництва, то я б сказала, що це книга «для малят від 7 до 107 років». Бо все ж таки зовсім маленьким читайликам не завжди буде зрозуміло, про що йдеться на сторінках «Крамниць…». Власне, дорослим місцями теж доведеться напружити мізки. Бо особливість прози Галини Ткачук якраз полягає у тому, що авторка вміє непомітно вплітати якісь надскладні, заплутані філософські штуки в пригодницьку прозу для дітей. Причому, відбувається це доволі органічно і «споживається» не без особливого задоволення. Як от старезна скандинавська легенда про міфічну тваринку Рататоск, що мешкає на світовому дереві життя і сновигає вгору-вниз – від дракона до орла, переказуючи їхні послання і віщуючи таким чином майбутнє. От тільки біда в тому, що за всією цією біганиною частина передбачень забуваються, щось Рататоск доводиться вигадувати і лише дещицю вона пам’ятає достеменно. Галині Ткачук вдалося зробити вишукану адаптацію цієї легенди до українських (чи то пак – навіть до київських) реалій.

Для того, щоб про людське око таки «побурчати» про недоліки, зауважу, що заголовок видається мені не дуже вдалим. Про крамниці у книжці згадується мимохіть у манюньому шостому розділі. Вони ніби є – «Острів Інішфрі», «Мигдаль», «Свіжий хліб»… Авторка перераховує їх, дає зрозуміти, що там відбуваються якісь чарівні речі, однак читачеві по-справжньому вдається «побувати» тільки у крамницях «Рататоск» та «Каппадокія». І вони чомусь більше нагадують кав’ярні, ресторанчики чи такі собі затишні місцини для відпочинку з домашньою атмосферою, де достатньо заплатити за час перебування, а все інше отримуєш безкоштовно. Словом, що завгодно, але аж ніяк не звичайнісінькі крамниці.

Ще одне «бурч-бурч» – зло в тексті якесь надто вже недолуге, пришелепкувате і просто таки ніяке. Тобто, традиційно сюжети дитячих казок будуються на тому, що добро перемагає зло. І певною мірою «Вечірні крамниці…» не є винятком у цьому плані. Однак, коли зло таке безпорадне, то його якось навіть незручно перемагати. Тобто, може й зручно, але особливе задоволення від такої перемоги навряд чи відчуєш, та й пишатися не буде чим. Чого вартує тільки епізод про ворону Вассу і кота Барруха, яких відьми забули зачинити у кімнаті-клітці! Тобто, для того, щоб вибратися з полону, не знадобилося жодних зусиль, бо відьмочки були настільки безголовими, що забули про елементарні речі.

І ще раз про апейрон. Чарівна речовина, за допомогою якої ворона Васса втілювала в життя потаємні мрії завсідників «Каппадокії», безумовно, стала найяскравішою авторською знахідкою. Я свідомо мовчу про опис «апейронівського» феєрверку а-ля «освідчення в любові до Києва» і навіть не згадую про чудові ілюстрації Наталки Пастушенко якраз для того, щоб більше кортіло взяти книжку до рук і побачити це все на власні очі.

Натомість зауважу – якщо наприкінці ворона дізнається, що апейрон – це не що інше, як білий сонячний пісок під «розплавленими» від спеки соснами, то чогось мені так здається, що це виклик для кожного читача – шукати і знаходити свою загадкову речовину, здатну творити дива.

ЧИТАТИ:

Цікавим до всього малятам;
Дорослим, які вміють і люблять дитиніти;
Пошукачам апейрону;
Усім, хто любить Київ, а надто – Поділ;
Літераторам-початківцям, які не ймуть віри, що можна писати короткими реченнями, а не копіювати Забужко;

НЕ ЧИТАТИ:

Шанувальникам детективів;
Дорослим, які стали безнадійно дорослими й нудними;
Прискіпливим реалістам;
Фанатам котів;
Людям із хронічно вимкнутою фантазією.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Ірина Славінська (джерело: Журнал "ШО")

На вулиці Волоській, що на Подолі, є таємні крамнички-бари. Вони відкриваються щовечора, часто не мають вивісок. Ходять туди постійні відвідувачі. І вечорами там відбуваються дива, про які не можна нікому розповідати. Одна з таких крамничок належить вороні Вассі. Її диво - це загадкова субстанція апейрон, яка може здійснювати мрії. Але одного разу в Києві з’явилася банда з трьох котів і одного хом’яка-хомняка, котрі викрали з вечірніх крамничок усі дива. І звірі почали розслідування з порятунку і пошуку зниклих речей. В цій книжці є все. І погоня, і злі відьми, і ув’язнення, і навіть відчуття того, ... [ Показати всю рецензію ] що "хороші" з "поганими" в одному човні.
Світ "Вечірніх крамниць" - дуже знайомий і навіть затишний. Дуже київський. Знайомі топоніми та будинки, роги вулиць і форми хмар - можливо, діти так добре всього не відчитають, але дорослим киянам уяву та любов до міста це полоскоче. Хоча, звісно, в цьому і трюк - казкове уявне місто Київ, де абсолютно немає значення, чи бачили ви Батиєву гору, бо її можна уявити собі, нафантазувати, як вона виглядає.
Я не знаю, що про цю книжку ще сказати. Вона чудова. Її добре читати вголос на ніч. Або читати тихцем під ковдрою чи під партою. Або вибрати ще якийсь спосіб читання - разом чи насамоті. По-моєму, це одна з тих книжок, на появу яких я чекала - цікава, добре написана, недидактична, без виразної межі між "чорним" і "білим". Книжка про дива та пригоди - різнокольорові та неоднозначні.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Антон Санченко (джерело: журнал "Країна")

Казки Галі Ткачук начебто створені спеціально для того, щоб читати їх вголос дітям. Звісно, якщо ви хочете, щоб діти ваші виросли дотепними й балакучими, й уміли небанально побудувати фразу і додумати несподівану думку. Не мова, а мед з дікалоном, на якому рівні не розбирай на атоми - від морфології до синтакси, замовлянь і дрібки чаклунства. Ці тексти можна гордо співати, а не соромливо бубоніти під ніс. Шкода, що дуже часто доводиться переривати читання й лізти в Гугль, щоб відповідати на запитання малечі. Ось ви заєте, що таке "апейрон"? Погугліть і здивуйтеся й собі. А ще освіжіть свої знання ... [ Показати всю рецензію ] про таблицю Піфагора, байки Езопа, закон Архімеда й теорему Фалеса. Пригодиться. Теоремами Фалеса в Галі торгують у крамниці разом із чорними оливками у зелених банках, зеленими оливками у білих банках та дерев'яними ґудзиками. Це я оголосив вам увесь асортимент крамниці "Каппадокія", в якій торгує ворона Васса, в тому числі за нерозмінні монети (це такі, які після купівлі якимось чином самі повертаються до кишені покупця).
Взагалі, варто, звичайно, прочитати й погуглити перед лекцією, і слава всезнайка серед дітей (мої вже виросли, я знаю) вам гарантована на довгі роки. І все лише завдяки дитячій казочці "Вечірні крамниці вулиці Волоської", назва якої натякає, що йдеться все ж не про Грецію, а про Київ. А точніше - про київські чари. Галині чудеса цілком природно локалізуються на Подолі, Софійській площі чи Лисій горі тощо, хай цей Київ чомусь і населений не прозаїчними гомосапієнсами, а казковими воронами-модницями, говіркими білками, котами-хуліганами і котами-журналістами, голубом Сергієнком, відьмою Юлею (жодної політики), червоним півнем Пантелеймоном тощо. Хоча сама по собі Галя, безперечно, подільська дитина і вулицю Волоську в титул винесла цілком виправдано. І в попередніх її книжках, починаючи з першої прозової книжки "Славка" (2006), без Подолу, особливо без Поштової площі, Річкового вокзалу та фунікулеру, обійтися було ніяк не можливо. Вагаюся щодо природи цього феномену, але він безперечно має місце.
Як і те, що тотемною (для аватарок) тваринкою рудої авторки традиційно вважається білка, і саме тому казкова білка Рататоск з цієї книжки іноді разюче на авторку схожа. Може це й не входило у авторський замисел, але деякі задерикуваті коти-злодюжки мені після цього стали нагадувати певних молодих поетів.
(Сподіваюся, що про Рататоск і скандинавський міф творення ви вже теж нагуглили, ой не проста Галя авторка, дисертацію з казок пише, да).
Оце наповнення "дитячих" казочок якимись дуже ерудитськими або й езотеричними детальками примушує згадати часи молодості філології й фольклористики, коли казка стала дорослим жанром, і їй віддавали належне цілком собі дорослі читачі Е.Т.А. Гофмана (який теж щось там писав про таємничий флогістон), Гаусса, братів Грімм тощо. А вкоріненість "Вечірніх крамниць..." в київську топоніміку примушує згадати Андерсена, казки якого міцно тримаються реальної Данії його часу. Мене з дитинства муляло: "Ну що це таке? Собака з очима, як кругла башта. Як це уявити? Це великі? Наскільки?" Аж поки мені не показали ту круглу башту в Копенгагені і не пояснили, що в часи великого казкаря це була найбільша будівля столиці Данії. Сподіваюся, через певний час, київські екскурсоводи так само водитимуть витріщак вулицею Волоською, розповідатимуть про чарівні вечірні крамниці за текстом Галини Ткачук, а для наочності показуватимуть указками на Гете-інститут і кав'ярню "Кафа" за рогом.
Сама ж історія проста й невимушена. Про вкрадені гастролерами київські чари, і як без них неможливо жити в Києві, і про їх щасливе повернення групою зацікавлених товаришів. І що злодії не такі вже й чудовиська, просто життя в них не склалося, а відьмам де ж іще й жити, як не в Києві.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Ірина Славінська (джерело: УП Життя)

Нова книжка для дітей від Галини Ткачук – ідеальна для мрійників. У ній все так, як навіть мріяти не моглося. Уявіть: на вулиці Волоській, що на Подолі, є таємні крамнички-бари, що відкриваються ввечері. Бармени там – звірі, а з розваг – дива в асортименті.

Одна з таких крамничок належить вороні Вассі, що мешкає на Батиєвій горі та щодня літає на Поділ. Диво з крамнички Васси – загадкова субстанція апейрон, яка може здійснювати мрії. Але одного разу в Києві з’явилася банда крадіїв – і з крамничок зникли всі дива.

Ну а далі – розслідування, погоня, злі відьми, феєрверки та ще багато цікавого. ... [ Показати всю рецензію ] Звісно, добро перемагає… але не без досвіду перебування "в одному" човні зі злом.

"Вечірні крамниці вулиці Волоської" - книжка про дива та пригоди. І я навіть не впевнена, чи дорослі справді мають лишити її винятково для дитячого читання.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Марія Семенченко (джерело: "День")

Ця книжка для тих, хто любить Київ. І для тих, хто хоче його полюбити. Або просто ще не знає про свою любов. Або любить не Київ, а інше – своє –місто. Бо кожне місто має свої власні чари. І, здається, небагато хто може написати про чари Києва так, як це зробила Галя Ткачук. Книжка розрахована на юних читачів. Читати її можна починати десь з 1 класу і до глибокої пенсії. Це історія про таємничі затишні крамнички на вулиці Волоській, що на Подолі, про їхніх завсідників — білок, птахів, собак та інших громадян… А ще — про безсоромних злодіїв, що надумали позбавити Поділ його найдорожчих реліквій… ... [ Показати всю рецензію ] Герої – ворона Васса, руда білка Рататоск, кіт-письменник Романа, голуб Сидоренко… Ви знаєте, що таке апейрон і чому його викрали? Тоді читайте книжку обов’язково!

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Анастасія Левкова (джерело: УЖ)

Волоська – це одна з вулиць київського Подолу. „Вечірні крамниці вулиці Волоської“ – це книжка поетки, прозаїка й дослідниці образу Києва в дитячій літературі Галини Ткачук. Повість можна було б вважати дитячою (для молодшого шкільного віку), адже тутешні герої – тварини з дивовижними іменами (ворона Васса, білка Рататоск, голуб Сергієнко тощо), а крім того, тут є таємниця, тож діти, затамувавши подих, чекатимуть на розв’язку. Тут немає довгих складних філософських роздумів, які могли б обтяжувати маленького читача.

Втім, персоніфіковані тварини – зовсім не підстава для того, аби вважати ... [ Показати всю рецензію ] книжку тільки дитячою. Та і взагалі, літературознавцям, які мають справу з текстами для дітей, відомо: добра дитяча література завжди несе поживу також для дорослого.

Нова книжка Галини Ткачук, на мій погляд, дорослим дає більше матеріалу для роздумів. Адже для читача, який має певний життєвий досвід, інтрига не лише в тому, як мешканці Києва – ворона Васса, білка Рататоск, голуб Сергієнко, кіт Роман, півень Павло, півень Пантелеймон, крокодил Валерій – переможуть приїжджих кота Барруха та інших котів і хом’яка Ярему, які викрали київські чари, а і в тому, що ховається за цими героями й за такою ситуацією. Надто просто було б асоціювати позитивних героїв із корінними киянами, а негативних – із „понаєхавшими“ – тут усе значно складніше, і годі шукати прямих паралелей – потрібно мислити цілісно, читати історію як міф.

Так, власне міф. Київ представлений у повісті не тільки чотирма літерами своєї назви, не стільки окремими топонімами, пейзажами (здебільшого тут зображено Поділ, один раз згадано майдан Незалежності й один раз – Софійську площу), а радше духом, особливостями у сприйнятті світу, самим світом, витвореним певним містом (бо не тільки місто існує в світі, а і світ існує в певному місті – просто в меншому масштабі). Звичайно, в цій книжці присутній і Київ містичний – тут є відьми, є „білий київський Місяць“, тут Поділ здатний огорнутися зеленим вогнем, який світить яскраво, але не пече, нічого не спалює... Та „містичний“ – це лише одна з іпостасей Києва у книжці Галини Ткачук. Київ багатоликий, але при тому цілісний і наповнений.

Книжка також про те, що є речі, які дістаються випадковим і незбагненним чином, не за заслуги. Але врешті-решт виявляється, що саме там, де ці речі є, їм єдино належне місце, бо тільки там вони можуть прислужитись якнайкраще. Викрадені чари саме тому київські, що тільки в Києві вони можливі. Напри- кінці виявляється, що тільки в Києві їх можна створити...

Інтерпретуючи, можна будувати чимало версій. Зараз, коли у всьому бачиш політику, можна подумати, що ця книжка – про чужу за духом владу, яка прийшла накрасти і втекти, але їй не вдасться забрати щось питомо київське – вона все одно не здатна буде користуватися цим як належно. Можна трактувати героїв як інтелігенцію, яку було покарано за гординю. Можна побачити, як ласі до чужої наживи заробляють, а наївні кияни можуть навіть виправдовувати дії шахраїв. Є також спокуса подумати, що роль пришельців (навіть якщо вони самі бачать її по-іншому) – внести свіжість, подолати застій у закритому середовищі, навчити інших цінувати те, чим вони володіють, осмислювати те, що їм даровано.

Але це всього лиш нинішні інтерпретації, які можуть змінюватися залежно від часу, в який читаєш цю книжку. Я впевнена, що через десять років ми будемо відчитувати в ній щось інше. А це тільки підтверджує те, що книжка робить власний внесок у творення міфу. Київського міфу.

Анастасія Левкова, Львів – Київ

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Алексей Гвоздик (джерело: Репортер)

На днях в продаже появилось произведение Галины Ткачук «Вечірні крамниці вулиці Волоської». Книга была анонсирована еще пару месяцев назад, но из-за не совсем понятной маркетинговой политики издательства «Темпора» попала на прилавки, когда о ней уже забыли писать все специализированные СМИ. Тем не менее об этой книге стоит упомянуть.

Скажу сразу, она вроде бы для детей. Это сказка, действие которой разворачивается на одной из улиц киевского Подола. Тут живут очень необычные ворона, белка, петух и другие животные. По вечерам они собираются в магазинчиках на улице Волошской, чтобы поговорить о ... [ Показати всю рецензію ] трудах Гераклита и последних новостях. После наступления темноты достают свои магические предметы и начинают творить волшебство. Превращаются в других существ, изменяют материю и делают остальные вещи, которые понятны только местным жителям.

Интрига появляется, когда в действие вступает целый отряд приезжих — коты и хомяки, которые подвизаются в кражах и грабеже. Сказочные гопники похищают все магические предметы киевлян. И Киев становится не такой, как прежде. Задача наших героев — восстановить равновесие.

Сказка Ткачук — далеко не главное литературное событие прошедших недель. Но именно ее хочется прочесть сегодня — сюжет очень напоминает нынешнюю реальность. Как и другие книги этого автора, «Вечірні крамниці вулиці Волоської» написаны в милом и наивном стиле. Это сильнодействующее лекарство, чтобы отвлечься от кошмарных событий последних дней.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Ольга Купріян (джерело: ЛітАкцент)

Добре приїжджати до незнайомих міст – усе в них так і манить, причаровує, усе спокушає, обіцяючи відкрити безліч міських легенд і таємниць. Приїжджаючи до нового міста, ми зазвичай ходимо його вулицями пішки, вивчаємо околиці, купуємо квитки в музеї, цікавимося історією та міфами. Усього цього часто вдосталь і в наших рідних містах, однак за кілька років життя й рутинних маршрутів «дім – робота» ми звикаємо до місцевих принад і перестаємо їх помічати. Мандрівці, шукачі міських чарів, чимось схожі на дітей: і ті й інші вміють щиро, по-дитячому захоплюватися, дивуватися, побачивши щось незвичайне, ... [ Показати всю рецензію ] долучившись до таємниці. І ті й інші шукають дивовижного в повсякденному, а значить, усі вони – потенційні читачі нової повісті Галини Ткачук «Вечірні крамниці вулиці Волоської».

Тут слід почати здалеку, з того, що Поділ із його вуличками не вперше з’являється у творах Галі Ткачук. Як і загалом міський простір, що його письменниця позбавляє буденності, робить чарівним мало не в кожній своїй книжці. Або ж навпаки: в буденний простір вміщує незвичайного персонажа, того, хто має магічні здібності. Так було у «Славці» (місто Боярка, де магічними дитячі ігри, річка, імена), «Вікні до собаки» (місто на межі з лісом, де жив мандрівний пес Ласло Здобич і звірі, які вміли чаклувати), «Найкращих часах» (де можна було зустріти балакучу золоту кішку, яка знає відповіді на всі запитання, просто на приміському вокзалі), так є і в найновішій книжці, де вечорами відчиняються дивовижні крамниці невідомого нікому Києва, в якому є місце справжнім чарам і славнозвісним київським відьмам, а також місцевим звірам, у яких нескладно впізнати реальних прототипів. Тут також можна побіжно завважити, що й сама авторка так чи інакше присутня у книжці – то в поточних зауваженнях щодо сюжету чи композиції, чи будови тіла ворони, прямих апеляціях до читача, а чи в образі білки, про яку Галя Ткачук раніше розповідала в інтерв’ю «ЛітАкценту». (Про всяк випадок нагадуємо для тих, хто не читав або читав неуважно, що авторку «Вечірніх крамниць…» не можна перетворювати на кота чи кішку, бо вона боїться темряви, нічого в ній не бачить і дуже любить її боятися, натомість її «МОЖНА ПЕРЕТВОРЮВАТИ НА БІЛКУ АБО НА ВОРОНУ».)

«Вечірні крамниці вулиці Волоської» – дитяча пригодницька повість із елементами детективу, з наскрізною інтригою, хитрими злочинцями й простодушними добродіями. Рушієм сюжету є зникнення магічних предметів, котрими володіють кияни, персонажі повісті: апейрону ворони Васси, нерозмінної монети кота Романа, лисого пензля голуба Сергієнка та червоних камінців рудої білки Рататоск. Викрадачі відомі – це таємничі незнайомці, троє коричневих котів і великий сірий хом’як, які припливають до Києва на кораблі без назви і, як виявляється згодом, мандрують від міста до міста в пошуках місцевих чарів. Інтригою є не особи викрадачів, а те, як працюють чарівні предмети, у чому полягає суть і призначення цих речей, а отже – в чому чари й приваба кожного окремо взятого міста. Відповідь на це запитання, ймовірно, знає червоний півень Пантелеймон: «…Про київські чари я завжди думав так: вони належать нам саме тому, що не можуть належати нікому іншому. Ніхто більше не мріяв про них, ніхто більше не знав про них, ніхто більше їх не любив. Тільки ми». Отож, чари міста відкриваються тим, хто їх шукає, кому вони насамперед потрібні, хто любить своє місто, блукає вечірніми вулицями в пошуках нікому невідомих крамниць і дивується тому, що бачить. Для решти це все – непотріб, звичайні предмети, позбавлені будь-якого глибинного сенсу, – пісок, камінці, старий пензель і стара монета. Саме тому злодії не можуть скористатися з матеріальних вигод, які приносить міська магія: гроші неможливо вивезти за межі міста, вони перетворюються на скарби, які у свою чергу також стають частиною міських чарів та легенд.

Галина Ткачук – майстерний стиліст, стиль її оповіді водночас химерний і простий – короткі розповідні речення, що чергуються з авторськими репліками, ідеальні для читання вголос. Саме так споконвіку розповідаються прадавні історії. До однієї з таких історій – скандинавського міфу про білку, світове дерево, орла і змія – письменниця звертається у цій книжці. Призначення білки – бути посередницею між підземним і небесним світами, переказувати почуте від змія (символ світу підземного, живе при корінні ясеня, світового дерева) орлові, а від орла (символ світу небесного, живе у кроні дерева) – змієві. Бігаючи вгору-вниз, білка забуває частину почутого, тому всі учасники розмови мусять здогадуватися, що ж насправді сказав інший. «У цьому й біда змія та орла: вони ніколи точно не знатимуть, що саме їм передавали. Тому все життя мусять здогадуватися. Зрештою, як і ми», – начебто про нас із вами говорить голуб Сергієнко. Бо й літератори по суті, як ця білка (на яку, між іншим, не проти перетворитися окремі письменниці), повсякчас намагаються розповісти нам нерідко важливі речі, щось плутаючи у процесі писання, а щось, читаючи, переплутуємо ми. Так і виходить: ми ніколи не знаємо і не можемо знати, що хотів сказати автор, але можемо здогадуватися. Як, до слова, й авторка цієї рецензії.

Лишилося сказати кілька слів про оформлення книжки. Лаконічні чорно-білі ілюстрації Наталки Пастушенко дуже пасують стилю Галини Ткачук. Не переобтяжують малюнок деталями, лишають простір для уяви. Художниця зобразила персонажів книжки простими, кумедними і милими диваками – таких удосталь на вулицях Києва, та й на вулицях інших міст їх нерідко можна зустріти, якщо мати звичку розглядати перехожих.

І якщо ще зовсім насамкінець, то варто додати наступне. Галина Ткачук – авторка щонайменше шести книжок для дорослих та дітей. Лауреатка кількох літературних конкурсів, а також володарка «Золотої пір’їнки». Але найголовніша її заслуга – це стиль письма, який не сплутаєш із жодним іншим. Без недолугих мовленнєвих структур і сюжетних ходів, без надмірної серйозності у ставленні до свого письма і зневаги до читача. Авторка постійно вступає з нами в діалог, іронізує з себе, зі своїх персонажів, із мови загалом і того, що пише. Звісно, в історії літератури це не новина, але в сучасній українській літературі для дітей – неабияка рідкість і справжня розкіш.

Джерело: ЛітАкцент

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Ольга Купріян (джерело: Україна молода)

Любов до свого міста не дається разом із пропискою, її треба відчути плекати в собі так, як і звичку щоранку вставати й робити зарядку. Допоможе в цьому свіжа пригодницька книжка Галини Ткачук «Вечірні крамниці вулиці Волоської» («Темпора», 2014), яку радимо читати молодшим школярам. Виявляється, в центрі Києва є таємничі крамниці, що відчиняються лише ввечері й лише для тих, кому вони потрібні. Творяться в цих крамницях незвичайні речі: червоні півні перетворюються на лебедів, та й загалом ідеться про справжні дива. Спокійне життя київських звірів завершується тоді, коли ці чари, а точніше — чарівні ... [ Показати всю рецензію ] предмети — викрадають чужинці, четверо коричневих котів і хом’як. Не проти отримати накрадене добро й знамениті київські відьми. Попри те, що викрадачів читачі знають уже з перших сторінок, книжка тримає в напрузі до останньої сторінки. Адже найцікавіше не те, хто викрав чари міста, а те, як вони працюють — усі чари всіх міст світу. Але про це ви дізнаєтеся самі, прочитавши цю мудру й по–своєму філософську дитячу книжку.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Христя Нечитайко (джерело: Читацькі нотатки Христі Нечитайко)

Уже ніч, просто тепер вирішується доля країни, але я все одно напишу про нову книжку Галі Ткачук. Усе просто: ця книжка про Київ, який я знаю. Київ чарівний. Київ вечірній (не плутати з «Вечірнім Києвом», хоча його я теж люблю). Київ із його неймовірними давніми вуличками, назви яких щось означають, ведуть за собою якісь історії. Вуличками, на яких стоять таємничі крамнички, що відкриваються вечорами, для обраних. Де можна зустріти диваків – ворону Вассу, руду білку Рататоск, кота-письменника Романа (який ох-ох нагадує Романа Скибу :), голуба Сидоренка та інших. Є там ще київські відьми, які не ... [ Показати всю рецензію ] проти отримати одну чарівну субстанцію, названу апейрон. Є там купа всього, якщо коротко, але суть не в цьому.

Суть у тому, як це все написано. Як це все складено докупи, як авторка будує діалоги і взаємодіє з читачем. Постійні апеляції до нас, короткі речення, які зручно читати вголос. Інтрига, в якій є щось від детективної, хоча книжка все-таки не детектив (читач із самого початку знає, хто вкрав чарівні речі), а пригодницька і трошки філософська. (У Галі Ткачук, між іншим, завжди книжки філософські.)

Філософія ця стосується міста і його феномену. Конкретно йдеться про столицю України, але пізніше читач здогадується, що правило поширюється на всі-всі міста. У кожного міста – не секрет – є свої чари. Чари ці, як вірять звірі-персонажі книжки, прив’язані до чарівних речей, що ними володіють Васса, Рататоск, кіт Роман і голуб Сергієнко (і, певно, інші звірі, але йдеться насамперед про них). Утім, це не зовсім так. А отак, як припускає червоний півень Пантелеймон: «…Про київські чари я завжди думав так: вони належать нам саме тому, що не можуть належати нікому іншому. Ніхто більше не мріяв про них, ніхто більше не знав про них, ніхто більше їх не любив. Тільки ми». Себто, тлумачу я, чари міста відкриваються тим, кому вони потрібні. Хто не сидить удома на теплому і м’якому стільці, а змушує себе виходити з зони комфорту й мандрує вуличками різних міст світу.

Інша грань філософії «Вечірніх крамниць…» відкривається тому, хто придивиться ближче до образу білки Рататоск і старої скандинавської легенди зі словника символів, яку я прочитала оце нещодавно, і яку ще раз прочитала в Галиній книжці. Легенда каже: є світове дерево (ясен), в корінні якого живе змій (представник підземного світу), а в кроні якого живе орел (представник надземного світу). Стовбуром цього дерева бігає білка – зв’язкова, посередниця, медіатор. Суть і призначення білки в тому, щоб переказувати слова змія орлові, а орла – змієві. Так вона може віщувати майбутнє. Бо змій та орел щось там собі кажуть, очевидно, мудре. Але біда в тім, що дорогою білка половину повідомлення забуває, передає слова хибно і весь час додумує. Як оце і я, коли переказую і тлумачу вам цю книжку. Як і кожен читач, який читає будь-яку книжку. Суть у тому, що всі ми завжди мусимо здогадуватися. І нема на це ради.

Ось так. Раджу. Книжка добра, я щиро тішуся, що вона така є. Я люблю й інші книжки Галі Ткачук, особливо – «Вікно до собаки» (можна прочитати рецензію) і «Найкращі часи». Але ця фіолетова і з малюнками Наталки Пастушенко. Голуб там смішнючий. І ворона, і білка. Думаю, малюнки дуже личать персонажам, якщо так узагалі можна казати. А ще можна прочитати інтерв'ю з письменницею, от.

У ФБ просили писати, для якого віку книжки. Думаю, 7+ років цілком.

О, мало не забула. Авторка просила передати, цитую: «МЕНЕ МОЖНА ПЕРЕТВОРЮВАТИ НА БІЛКУ АБО НА ВОРОНУ». Не знаю, що б це означало, але мені що – жаль? :)

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Олег Коцарев (джерело: "День")

7. Галина Ткачук.

Вечірні крамниці вулиці Волоської. — Київ: Темпора, 2014.

Письменниця вирішила звернутися до такого атмосферного й історичного куточка української столиці, як Поділ. І написала історію в характерному для неї трохи казковому дусі про дивовижні пригоди завсідників подільських крамничок — білок, птахів, собак та інших — і про те, як вони захищали від злодіїв найдорожчі реліквії Подолу...