Лариса Денисенко, Юрій Андрухович, Софія Андрухович, Андрій Бондар, Юрій Винничук, Володимир Єшкілєв, Сергій Жадан, Богдан Жолдак, Оксана Забужко, Іздрик, Ірена Карпа, Андрій Курков, Лада Лузіна, Таня Малярчук, Марія Матіос, Костянтин Москалець, Галина Пагутяк, Світлана Пиркало, Світлана Поваляєва, Юрко Покальчук, Ігор Померанцев, Тарас Прохасько, Наталка Сняданко, Олесь Ульяненко, Володимир Цибулько : 100 тисяч слів про любов, включаючи вигуки : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Тетяна Трофименко (джерело: АптВертеп)

Скільки слів ви можете сказати про любов? Не просто «зайка», чи «рибка», чи «так-так, і я тебе теж…», а повноцінного тексту, включаючи вигуки? Видавництво «Фоліо» презентувало новий оригінальний проект, де міститься 100 тисяч слів про любов. Наговорили, точніше, написали їх 25 сучасних українських письменників. Кожен на свій лад :).

Якраз у цій різнорідності текстів і полягає «родзинка» проекту, адже у збірці можна знайти оповідання на будь-який смак. Водночас цілісного образу «любові» ці розрізненні тексти, безумовно, не витворюють. Напевно, це й неможливо :) .

Основні «вектори», за якими ... [ Показати всю рецензію ] розгортають оповідь автори: любов і політика, любов і секс, любов і… любов. Новелами про «любов і політику» збірка розпочинається і закінчується. Розповідь Юрія Андруховича про фатальне кохання вбивці Степана Бандери – Богдана Сташинського – задає загальний тон. Любов – ірраціональна та не пояснюється здоровим глуздом: «Любов – це людське. Любов – це той щем, без якого нас немає» («Чувирла і чудовисько», с. 15). «Коли ти в політиці – крім політики, для тебе нічого немає. Коли ти після політики – виявляється, трапляється любов», – декларує Володимир Цибулько («Любов після політики», с. 244).

Декілька авторів інтерпретують тему «любов і політика» в інакший спосіб: намагаються запропонувати специфічно український варіант кохання. Ці спроби традиційно позначені гіркуватою самоіронією: «Українська любов – сентиментальна і невесела. Вона рідко перемагає, бо фактично не бореться. …В любові українець цілком віддається пестливим суфіксам і своїй пристрасті до здрібніння. Українець-чоловік у любові сюсюкає», – самокритично зізнається Андрій Бондар («Любов – риторика. Мій буквар», с. 33).

Фактично те саме, але з іншою оцінкою говорить Богдан Жолдак: на його думку, українців у світі зневажають за те, що вони нероби, флегматики, непрактичні і сентиментальні, а також самозаглиблені у високі почуття. Однак зневажливе «хохол» насправді є компліментом, адже «видатний поліглот і перекладач Микола Лукаш якось дослідив це нехороше слово і дійшов висновку, що в індоєвропейських та азійських мовах хох-ол означає: все-верховний, син неба» («Любити по-українському», с. 97). «Не хохли ми, а кохли!» – гордо резюмує Жолдак, підкреслюючи сексуальну потенційність українців. В унісон звучать практичні поради Юрія Винничука «Мистецтво споювання панни», де наскрізними образами є тріада «вино-кохання-секс», і з яких уважний читач може дізнатись, чому не варто вживати пиво перед сексом чи рецепт любовного коктейлю...

Несподівано ліричним постає у збірці великий і жахливий Олесь Ульяненко, чиї одкровення про зрадливих сучасних жінок, котрі віддають перевагу «лендроверам» перед справжнім щирим коханням, завершуються проникливим: «В молодості думаєш, що кохання – це мить пристрасті, зараз і відразу, це терпкий, наждачний біль тіла. Насправді ж – це щемкий подих надії на те, що твоя молитва буде почута» («Жертви кохання», с. 243).

До речі, про жінок. Жінки у збірці значно менше поетизують любов. І чоловіків :). Від печальних історій Софії Андрухович («Батько гамселить усю сім’ю, … синці, плями крові, потрощені меблі… У мами вибиті зуби, поламані руки, підбите око» («Яйце про любов», с. 25) до іронічних зауважень гламурної Лади Лузіної: «Мы, женщины, ни в чем не виноваты. Мудрый Господь Бог собственноручно втиснул в наш мозг парадоксальный алгоритм «любовь – жертва». Иначе как бы он заставил нас жертвовать фигурой, здоровьем, работой, временем ради продолжения человеческого рода?» («Любовь по-женски», с. 150). Гласом здорового глузду намагається виступити… Оксана Забужко, котра твердить, що «любов – то зовсім не реакція, не «відповідь» на те, що нам подобається. Не «спершу будь таким, як я хочу», а тоді я тебе полюблю. Ні, спершу, будь ласкав, – люби сам» («What makes you smile when you are tired», с. 109). Як то кажуть, добре говорити, але важко здійснювати…

За резюме до збірки могли б правити слова Тані Малярчук: «Якби я була законодавцем любові, то залишила б у ній все, як є. Нехай любов і далі буде такою: несподіваною, невзаємною, нещасною, підлою, мучителькою злою. …Нічого не бійтеся. Любов безсмертна. Вам буде добре, коли полюбите. Тільки любіть» («Love is…», с. 157-159).

[ Згорнути рецензію ]