Антон Кушнір : URBAN STRIKE : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Юрий ВОЛОДАРСКИЙ (джерело: Еженедельник 2000)

Автор: Антон Кушнир

Название: Urban strike

Язык: украинский

Жанр: молодежная драма

Издательство: К.: «Нора-друк», 2011

Объем: 272 с.

Оценка: 4*

Антону Кушниру уже скоро тридцать, а он до сих пор написал только один роман — ситуация для отечественной прозы довольно нетипичная. Нетипично и то, что дебют молодого писателя внушает хоть и сдержанный, но все же оптимизм. В Urban strike есть какой-то живой нерв, какая-то подкупающая подлинность, нечто, внушающее симпатию и к начинающему автору, и к его неприкаянным персонажам. Впрочем, без присущих «сучукрлиту» родимых пятен книга ... [ Показати всю рецензію ] Кушнира не обошлась. Как водится, в романе отражен личный опыт писателя, а главный герой, молодой человек по кличке Майк, по всей видимости, наделен немалым количеством авторских черт.

Майк и его друзья, у которых тоже ни имен, ни фамилий, а только клички, никнеймы и погонялова, принадлежат к молодежным группировкам, устраивающим разнообразные акции протеста. Акции эти подчеркнуто аполитичны: какие бы люди не сидели на Банковой и Грушевского, столица все равно будет запружена паркующимися на тротуарах автомобилями, в «Макдональдсе» продолжат кормить вредной для здоровья пищей, на бигбордах будет висеть тошнотворная реклама, офисные клерки останутся рабами корпоративных правил, а чиновники не перестанут петь сладкие песни о народных нуждах и одновременно дерибанить народные деньги.

Акции эти достаточно корректные. В храмах ребята не скачут, их подруги голыми сиськами перед камерами не трясут, зеленкой никто никого не обливает. Учинить дымовую атаку в том же «Макдональдсе», разрисовать бигборд детскими каляками-маляками, устроить спам-атаку госучреждений, организовать рейв в заброшенном здании — все это не бог весть какие преступления. Однако милиция все равно недовольна, и пойманных крепко бьют. Такая уж у нас милиция: она бережет своих граждан, на всякий случай ломая им ребра.

Последний абзац на стр. 165 можно считать манифестом движения. «Вандалізм — це не графіті на сірій облізлій стіні, а офісний центр на місці зруйнованого старого будинку чи скверу». «Той, кого шокує твій зовнішній вигляд, сам має цього соромитись». «Стадіон п'яних панків ніколи не зможе завдати місту такої шкоди, як один мер за тиждень роботи». «Вмикати дітям телевізор щовечора — набагато більший злочин, ніж несанкціоновано проникнути на стратегічний об'єкт». «Автомобілі заважають руху велосипедистів по місту, а не навпаки». Кто бы возражал.

Весь вопрос в том, где находится грань допустимого. Майк некоторое время умудряется быть одновременно доктором Джекилом и мистером Хайдом, то есть сочетать ипостаси отчаянного протестанта и прилежного офисного работника, но ясно, что долго так длиться не может. А вот его загадочная, вечно куда-то исчезающая подруга Ульрика настроена значительно более радикально. И книжку о методах борьбы немецких террористов она читает явно не из досужего любопытства.

Одни выпускают пар, другие намерены перевернуть мир. Если первые у многих вызовут сочувствие, то вторые мало кому симпатичны. Однако сам факт их существования напоминает о том, что с нашим миром что-то не так.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Артем Чапай (джерело: Просто неба)

Нарешті. Схоже, з’являється нове покоління вукраїнській літературі. Й ідеться не про вік автора. Антон Кушнір написав свою першу книжку UrbanStrike у 28 років – це більше, ніж нині деяким ужевизнаним представникам попереднього покоління. А. Правда, вони б назвали себе ґенерацією, а не поколінням.

Ні, я в дитинстві теж захоплювався властивимипопередній ґенерації грою слів, грою смислів та іншими іграми постмодернізму (як почали казати вжев студентські роки, наситившись – поц-модернізму). Але іноді хочеться прочитати щось, бо тебе цікавить тема твору – а не лише тому, що це написано гарноюукраїнською ... [ Показати всю рецензію ] мовою. І це – цікавість теми – стосується книжки Кушніра повною мірою. Якщо я не пропустив, то слово «Київ» у ній не вжито жодного разу. Думаю, не просто так і замість імен вжито прізвиська, які звучать інтернаціонально: Майк (оповідач, у зовнішності якого впізнається сам Кушнір – хоча вживу я бачив йоголише одного разу впродовж п’ятнадцяти секунд), Курт, Жес, Лі, Аніка. Навіть Уляна називає себе Ульрікою.

Ідеться, загалом, про молодь великого міста – і хоча деякі місця ти впізнаєш чи уявляєш, наче впізнаєш, із таким самим успіхом може йтися про молодь Праги,чи Берліна, чи Будапешта. Чи Москви. Чи Львова. Тому що – і це ще одна ознака нового покоління – в Urban Strike персонажів більше турбує не минуле, а нинішнє. Сучасність же молоді великого міста в різних країнах принаймні Східної Європи – доволі схожа. Це вже не «залишки совка» чи «пошук ідентичності українця» чи «не дають нам жити кляті москалі».

Так, на радянське минуле чи на бухання на дитячих майданчиках у суворі дев’яності посилання є. Проте циххлопців і дівчат більше переймає те, що вони бачать навколо себе сьогодні. Й вони протестують.Вони підкидають димовуху до фаст-фуду. Вони малюють роздушених людей під автомобілями, припаркованими на тротуарах. Вони у відповідь на офіціозні прес-релізи партій розсилають свої коментарі.Залазять у закинуті й забиті будинки, щоб довести (радше самим собі), що лише вони – а не потенційний забудовник застовпленого місця – вирішують, куди їм можна йти, а куди ні. Поклоняються на дорозі телеві-зору – а потім кувалдами розбивають ідола. Цю акцію я навіть пам’ятаю з новин, тож підозрюю, що й багатоінших – не вигадані, а тільки охудожнені. І в цьому третя відмінність нового покоління від попередньої ґенерації: зосередженість не на фантазіях і замкнених на собі переживаннях, а на справжніх подіях, реальному житті.

Не заперечую, часом «акції» персонажів виглядають як дія заради дії. Визнаю, мені здалося, що зі справді соціальних акцій у книжці вихолощено соціальний-таки зміст. Але будь-який читач, якщо він лише не дерев’яний, не може себе не запитати: «Чого вони казяться?» І в деяких місцях у книжці відповідь отримає: «Просто одного дня комусь набридає стояти взаторах через те, що столична влада економить нагромадському транспорті. Когось перестає цікавити, наскільки його відображення в дзеркалі відрізняєтьсявід моделей з рекламних кліпів та глянцевих журналів. Хтось перестає щодня підраховувати, чи варто йому брати кредит на машину чи квартиру. Когось остаточно задирає офісна шизофренія, депресивні корпоративні вечірки й технології роботи з персоналом... Хтось просто хоче вирватись із цього кола – прокидатись раніше, ніж це може винести твій організм, їхати на нецікаву роботу...».

І так далі – це цілий маніфест. Дивіться сторінки 184-186 у першому виданні книги (бо, я впевнений,будуть і подальші). Дехто зі знайомих уже називав Urban Strike субкультурною книжкою – але це хіба якщо вважати субкультурою всю міську молодь, окрім хіба мажорів.У книжки є майбутнє, бо розрахована передусім на молодих людей. Але в ній не тільки про молодь ідеться – гляньте ще раз на цитоване в попередньому абзаці. Книга Urban Strike, окрім усього, просто цікаво написана. Кушнір уміє затягнути з першої фрази кож-ного розділу, на кшталт: «Ребра ламаються на видиху». Або: «Правило номер один. Акція має бути успішною». Або: «Лежу на асфальті, порвані джинси потроху просякають кров’ю...». Дія починається одразу. На той час, коли я писав цю рецензію, Urban Strike Антона Кушніра входила до топу продажів у мережікнигарень «Є» (іншої статистики я не знайшов). Значить, вона таки б’є по больових точках.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Марія Бєляєва (джерело: Хрещатик)

"Хрещатик" продовжує знайомити читачів з минулорічними лауреатами та номінантами літературного конкурсу "Коронація слова". Пропонуємо вашій увазі дипломанта конкурсу — роман молодого київського письменника та журналіста Антона Кушніра "Urban Strike".

Автор пропонує поринути в життя молодих людей, які винайшли спосіб боротися з нездоровими явищами в суспільстві. Головні герої книжки — члени угрупування Urban Strike — з одного боку, екстремали, що грають у футбол у підземній річці чи залазять на дахи, опори електропередач. З іншого — це небайдужі громадяни, які намагаються своїми акціями протесту ... [ Показати всю рецензію ] привернути увагу до тих чи інших міських проблем: розмальовують рекламні білборди, приносять димовуху у МакДональдс або малюють силуети розчавлених пішоходів під припаркованими на тротуарі автомобілями.

Подібні акції проводилися і проводяться досі в різних містах світу, починаючи від звичних флеш-мобів, адже молоді люди завжди є найактивнішою та найрадикальнішою частиною суспільства, схильною до максималізму та боротьби. "Усі персонажі вигадані або ж "скомпільовані" з багатьох людей, — розповів "Хрещатику" Антон Кушнір. — Натомість деякі сюжетні події дійсно мають прототипи, хоча в тексті подаються дещо інакше, ніж було насправді. А от місця, де відбуваються події, майже всі цілком реальні. Особистий досвід діґґерства, графіті тощо, звісно, надихнув та дав цікавий матеріал. Однак "Urban Strike" — це однозначно "фікшн". Втім, в образі головного героя — журналіста Майка, все ж вгадується сам автор. І певно, що найдивнішим персонажем є Ульріка — дівчина, яка з’являється у житті Майка невідомо звідки, а потім поселяється у його квартирі, маючи при собі лише книгу про німецьку терористичну групу. Вона періодично зникає та повертається, не розповідаючи про себе нічого. Власне, саме через цю дівчину без імені та пам’яті і виник задум роману.

Книжка написана гарною українською мовою і буде цікава не лише молоді, а й усім, хто бажає ближче познайомитися з ідеалами та життям покоління, яке виросло у буремні 1990-ті.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Тетяна Дігай (джерело: Бі-Бі-Сі Україна)

Київський письменник Антон Кушнір є дипломантом літературного конкурсу "Коронація слова - 2011". Цитата з видавничої анотації: "історія про молодих людей, які дорослішали в буремні 90-ті, а тепер відвойовують для себе життєвий простір у рідному місті". Яким чином відвойовує? Саме про це йдеться у романі. Це розповідь про покоління, котре живе в соціумі, але не бажає дотримуватись загальних правил.

Це розповідь про пошуки себе у собі, пошуки контактів у середовищі, де ідея вчинити недозволене знаходить розуміння й підтримку. Герої твору - молоді люди без минулого, їхнє майбутнє теж не промальовується. ... [ Показати всю рецензію ] Має значення тільки тут і тепер. Кілька штрихів до портрету головного героя - журналіста Майка: "Коли я в навушниках, світ навколо схожий на відеокліп. Мені так легше сприймати цю реальність і персонажів, які її населяють. Мені так легше їх розуміти. Мені так легше їх любити - героїв мого відокліпу. Мені так легше у них вірити (...) Коли незнайома дівчина так лежить у твоєму ліжку, у неї майже неможливо не закохатися. Правда, я не вірю в кохання з першого погляду. І навіть з першого сексу". Скептичне ставлення, а головне - небажання сприймати зужіті істини, не заважає готовності до жарту: ""Загальнонаціональне свято - вечір пятниці - буде тільки завтра, але цей один вже почав до нього гідно готуватися (...) Туалети - єдина теріторія приватності, яка залишилася".

Механізм анонімного та всюдисущого насилля, алогізм буденності міста, як простору спільного існування, не влаштовує молодих, їм відчутно бракує гострих відчуттів, романтики. Герої роману через неприйняття і заперечення соціальних реалій, стають на шлях екстремальних розваг, знаходячи, як для себе, цікаве рішення - створення угрупування urban strike. Це - бунт, але не як дрібне хуліганство, а з творчим підходом перформансу, що безпосередньо пов'язано з фантазіями, мріями, виявом недозволених із точки зору пересічного суспільства, емоцій.

Перформанс (це щось на зразок театралізованого дійства, нібито гра, та правила визначають ті, хто грає) - нова метафора театральності нашої абсурдної реальності. Молоді друзі ліквідовують нісенітні реклами на білбордах, організовують протестні акції проти нездорової їжі у фаст-фуді та проти паркування авто на тротуарі, з ризиком для життя фестивалять уночі в руїнах.

За декорації слугує обличчя міста, тільки з іншого, незнайомого багатьом боку: підземна каналізація, залізниця, міст, високовольтна опора ЛЕП, захаращені горища й проламані дахи, закинуті будівлі й безлюдні вулички, де час ніби законсервовано. Урбаністичні описи a la Кафка постають не життєвою, а метафізичною реальністю, розповідь автора фіксує їх із повнотою свідчення: "Невисокі будинки - до чотирьох-пяти поверхів, відбита цегла, що так і лежить під вікнами, іржаві огорожі балконів... дощові труби, відламані ще на верхніх поверхах... Стіни розмальовані вицвілими і переважно нікудишніми графіті, двері в підвали зірвані... Частина будинків стоять порожні, із забитими товстою фанерою вікнами та двома грубими дошками навхрест на дверях".

Зв'язок персонажів із мегаполісом містичний і повний протиріч - любов-ненависть, а чи ненависть-любов? Це - небажання втрачати миті життя, що дарують граничні відчуття ейфорії, коли, приймаючи радикальне рішення, долаєш свій страх. Важливу роль грає контекст довіри та сповідування психології вірності ідеї нонконформізму. Звичними постають раніше табуйовані реалії, поняття, сленг; музика, як невербальна модель комунікації, як ідеальний засіб заміни спілкування з оточенням: "З часом потреба в музиці стала суто фізіологічною - одягав навушники і викручував звук на максимум, щоб тиск на черепну коробку був максимальний, щоб там не залишалось місця для голосів, для істерики, для психозу, для думок про безцільне циркулювання тебе як кровяного тільця по двох колах обігу - п'ятиденному робочому тижню із жорстким графіком...".

"Втомившись від усього, що було, і з втомою очікуючи те, що буде" - цитата зі щоденника Ф. Кафки добре формулює моє відчуття протестного іміджу покоління, що розпочало ХХІ століття. Чи можна його впізнати за "образом і подібністю", створених уявою письменника Антона Кушніра?
Загублене? Дивне? Революційне?

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Ірина Славінська (джерело: Бі-Бі-Сі Україна)

Ірина Славінська, член журі премії "Книга року ВВС", представляє книгу Антона Кушніра:

"Нарешті в сучасній українській літературі з’явилася своя історія про міські контркультури. В цьому сенсі появі роману "UrbanStrike" можна тільки радіти.

Але ноги тут ростуть і з "Бійцівського клубу" Чака Паланіка, і з "Матриці" братів Вачовскі, і з "Пациків" та "Міста уповільненої дії" Анатолія Дністрового, і з інших текстів-фільмів-музик.

Сам роман доволі простий за змістом і за формою. Жив собі Майк, який працював журналістом у ньюз-румі якогось ЗМІ. У вільний від роботи час він був членом угруповання ... [ Показати всю рецензію ] "UrbanStrike". Його члени бавилися в малювання трафаретного графіті, розмальовування рекламних сіті-лайтів і плакатів у метро, влаштовували флешмоби та кидали димові бомби в Мак-Дональдсі.

Структура роману відносно лінійна, хіба що з невеликими ретроспективами та ліричними відступами на тему "правил бійцівського клубу" та переспів жаданівського "Товаришу! Зроби коктейль Молотова!"

Особливо гарно виписаний світ і побут спальних районів. Натомість персонажі місцями картонні. В них немає "легенди", що надавала би образам об’ємності - кожен існує і говорить тут-і-тепер.

Загалом роман читається легко. Тут в пригоді стала проста мова, прозорість стилю та оперування дуже звичними побутовими стереотипами протистояння "свій-чужий".

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Олекса Вертипорох (джерело: Друг читача)

Обирати найкращого з дебютантів у наш час – справа проста, бо новачків по пальцях рахуємо. Щоправда, для того, аби почати відлік на пальцях, доводиться попрацювати – поки знайдеш хоч одного дебютанта, упрієш. Не хочуть ризикувати українські видавці, вкладаючи в молодих – що поробиш, криза.

Антон Кушнір вразив темою – життєпис міської неформальної, але дуже активної молоді, схильної до інформаційного тероризму. Флеш-моби, акції протесту, які межують з бешкетом, екстремальні розваги, бійки з ОМОНом. Усе це можна було б назвати сумнівними розвагами, якби за екстравагантною поведінкою не стояла ... [ Показати всю рецензію ] ідеологія – ідеологія свободи людини у місті, серед інших людей, серед бар’єрів, турнікетів, стоянок, рекламних банерів тощо.

Історія головного героя, який потрапив у інтернет-мережу борців за свободу людини в місті, має усі складові цікавого життя – і карколомні, проте цілком реальні пригоди, і ліричні стосунки з домішкою таємниці, і філософські міркування. А головне – автору не зраджує почуття міри у вигадках та почуття стилю у описі. Погодьтеся, що такі чесноти нечасто зустрінеш у дебютантів.

Десь на середині книжки ловиш себе на думці, що ти опинився в іншому світі – і справді, місто, яким його малює Кушнір, складається виключно з метро, бетону, вогнів, стін, руїн, офісів. У поле зору героя і читача не потрапляють ані парки, ані дерева, та й Дніпро пробивається тільки коли персонажі лізуть на міст, аби хапнути адреналіну. Люди, які тут живуть, розмовляють між собою специфічним сленгом, – і усі це дозволяє автору глибоко занурити читача у атмосферу роману, так що відірвавшись від сторінок з подивом помічаєш, що навкруги співають пташки, ростуть дерева і небо над головою жене собі хмарки.

Особливо оцінюєш майстерність автора у створенні середовища в кінці, коли він робить раптовий стрибок у іншу реальність – реальність тіток в халатах, які виглядають у вічко дверей. Тут і лексика, і акценти стають геть іншими, і ти ще раз дивуєшся, звідки у молодого письменника таке відчуття стилю.

Власне, усі ці риси і спричинили рішення редакції «Друга Читача» про відзначення Антона Кушніра премією «Дебют року»

Премія символічна і включає скарбничку для гонорарів з початковим капіталом у іноземній валюті, а також пляшку вина 2011 року врожаю, яку автор має відкоркувати у найвеличніший момент свого подальшого життя – наприклад, при отриманні Нобелівської премії.

Нагадаю, що раніше лауреатами «Дебюту року» ставали найтиражніша письменниця України Люко Дашвар, надія історичної прози Юрій Камаєв, Дара Корній, яку називають «українською Стефані Майєр».

Гадаю, Антон Кушнір має всі шанси продовжити цей список і своїми успіхами підтвердити прозорливість «Друга Читача» та престиж «Дебюту року»..

[ Згорнути рецензію ]