Юрій Камаєв : Мед з дікалоном (Зі старого нотатника) : Оповідання : Відгуки читачів.

08.12.2011

мопед_не_мій_ (Оцінка: Варто прочитати)

Війна… Що криється за цим словом? Танки, вистріли, безликі і безіменні «невідомі солдати», яким стоїть безліч пам’ятників, генерали і полковники, які видаються чимось (саме так – чимось) надто далеким від реальності і буденності?... Але може не тільки це? За цим словом приховані сотні тисяч людей, мільйони почуттів, мільярди слів. Ріки сліз, а не лише крові. Море любові, віри і надії, які проводили людей крізь війни.
Та про цю сторону війни писати не хочуть. Мовляв, героїзму малувато. Де герой «всіх часів і народів», котрий і сам у полі, і так далі…
Але як виявляється таким героєм може стати простий фельдшер, котрий не побоїться виступити проти десятка озброєних солдат, і священик, який приховає втікача, і простий рядовий, що боротиметься за свої ідеали.
Хіба не так проходять війни? Тут, на землі, серед простих людей, а не лише в підручниках – стільки-то загибло, стільки-то танків і рушниць…
Саме така війна постає перед читачем на сторінках роману в новелах (на думку читачів), або (як написано на обкладинці) оповіданнях «Мед з дікалоном» Юрія Камаєва.
Автор занурюється у вир І світової війни і національно-демократичної революції на теренах України 1918-1921 рр. Події розгортаються в середовищі простих людей – солдатів усіх воюючих сторін (більшовиків, махновців…), лікарів, простих селян, інтелігенції, духовенства. Однаково висвітлені як поривання до незалежності і боротьби, так і спроби заробити і спекулювати на війні. Описані благородні люди, які віддають життя за те, у що вірять («Марення»); люди, які прагнуть нажитися і що з цього може вийти («Політика»); благородні («Мед з дікалоном») і не надто («Втеча») люди; вірні ідеалам, навіть нехай і хибним, але до самого кінця вірні («Гандзя»); довірливі, щирі, справедливі, брехливі, зрадливі, злі… Люди…
Якщо вам не страшно зануритися у жахи війни, подивитися на неї і побачити не лише сухі статистики, а живі очі, обличчя; почути слова присяг, прокльонів, бойових кличів, благань і передсмерті крики, слова надії, любові, довіри і поваги, то Юрій Камаєв писав саме для вас.
Можливо, вам вдасться отримати з книги щось цінне для себе. Адже цей твір не зможе нікого залишитися байдужим до світу. Долі різних людей розкриваються на сторінках, одна за одною, проходячи перед очима. Як перехожі на вулиці, вони з’являються, проходять поруч і зникають на завжди. Та може таке статися, що на сторінках прочитаєш щось саме для себе. Так, як побачивши на обличчі випадкового перехожого посмішку, посміхнешся сам, так і з подібними історіями – вони не минають непоміченими.
Когось Камаєв підштовхне до боротьби, когось зупинить, застереже від необдуманого вчинку, комусь підкаже рішення. А може, він написав це саме для вас? Адже у кожного є питання, що їх не можна залишати без відповідей…
Почитайте «Мед з дікалоном», за дивною назвою ховається справжній літопис душі. Почитайте, але будьте готові до різного…
http://alex-lier.sumno.com/literature-review/pro-med-z-dikalonom-vijnu-i-kamajeva-1/

26.02.2011

Мопед не мій (Оцінка: Варто прочитати)

Всередині таке відчуття, що читаю дійсно літературу тих років. То дійсно цікаво.
Герої та злодії тих часів. Точніше не зовсім герої. Як додаткова частина "Чотирьох шабель". Тільки не про героїв, а про тих хто був поруч з героями. Не про отаманів й командирів штабів, а про тих хто допомагав.
Рецензію навіть на щось маленьке написати складно, бо це вже переказ.
Отож купа цікавих історій, майже бувальщин.

http://zealer.livejournal.com/129333.html

28.09.2010

Мопед не мій (Оцінка: Варто прочитати)

Оце дійшли руки прочитати "Мед з дікалоном" Камаєва. Враження, що й казати, неоднозначне - море приємності й гиготіння впереміж зі здивуванням і відвертим розчаруванням.

Приємності - бо це завжди вправна розповідь, захоплива, без зайвого, з мальовничим відтворенням історичної епохи. І це смішно, дуже смішно. І гумор ховається не стільки в тих анекдотах, що майже завжди лежать в основі оповідань і новел Камаєва, і не в очевидних історичних паралелях, скільки в іронії, мові, а це - пілотаж уже певного рівня.

Разом з тим не могло не дивувати... хоча ні, після Забужко таке вже не дивує. Скоріше, не могло не розчарувати, що автор з усім своїм умінням і напрацюваннями не спромігся на щось серйозніше, ніж травити байки про злих москалів і хоробрих відчайдушних українців. Примітивне попускання одних і тупе возвеличення інших.

У післямові Антон Санченко написав, що Камаєв нагадує йому Панька Куліша з Інтернетом. Мені ж Камаєв більше нагадує Сенкевича з Інтернетом. У того теж було чітко розписано, де хороші, а де погані дяді. Розписано свідомо, з метою виховання "юного покоління". Та я б застерегла виховувати дітей на такій сумнівній картині світу, якщо тільки ви не хочете "мати в дітях" Поліграфів Поліграфовичів. Кажуть, собаки теж не сильно бачать відтінки.

http://panivzdu.livejournal.com/209232.html

03.08.2010

Мопед не мій (Оцінка: Варто прочитати)

Ця книга Вам сподобається, якщо Ви:

а) чоловік,
б) знаєте у чому полягала різниця між Першим і Другим Зимовими походами військ УНР,
в) не будете читати перших двох оповідань, а почнете одразу з третього.

До речі, респект видавництву, що книги з цієї серії "Фієста" траплялись мені у Дніпропетровську (!) в дуже багатьох магазинах, і навіть в таких, які як правило укрсучлітом взагалі не торгують.

http://dmytro-bond.livejournal.com/7293.html

23.06.2010

Мопед не мій (Оцінка: Варто прочитати)

Давно не потрапляла до рук така вишукано-аристократична книжка.

Після неї з'являється навіть певний оптимізм: її повинен був написати хтось із тих, із "розстріляного відродження". І щоб не залишилося навіки діри на тому місці – прийшов Камаєв.

І література незнищенна, як і Україна. Амінь.

http://mtoto51.livejournal.com/3321.html