Павло Коробчук : Море для шульги : роман : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Юрий Володарский (джерело: 2000.net.ua)

Павел Коробчук, зарекомендовавший себя одним из лидеров молодой украинской поэзии, в 28 лет почувствовал, что лета его к суровой прозе клонят, и сочинил роман. Наверное, эта фраза прозвучала иронически, мол, какие там еще лета в 28? Но тут стоит вспомнить, что приведенную фразу из шестой главы «Евгения Онегина» Пушкин написал в том же самом возрасте, который теперь кажется таким юным. Двести лет назад люди взрослели быстрее. Особенно поэты — у них было не так уж много времени.

И все же «Море для шульги» — роман невзрослого человека. Этакого задиристого юноши, который столкнувшись с разнообразными ... [ Показати всю рецензію ] вопросами бытия, берется их решать, начиная ничтоже сумняшеся с самых главных. Как и в большинстве книг молодых украинских писателей, повествование ведется от первого лица, и хотя на сей раз герой-рассказчик (назовем его N) не равен автору, очевидно, что все рассуждения N, не имеющие непосредственного отношения к сюжету, это рассуждения самого Коробчука.

Подобных рассуждений в романе предостаточно. «Море для шульги», который сам автор предлагает считать философским триллером, вообще пестрит сентенциозностью самого разного толка, на каждой второй странице можно найти фразу, претендующую на звание афоризма. «Мемуарістика — це повільна смерть у буквальному сенсі». «Демократія — це силікон у порножурналах, які розглядують підстаркуваті мужики в туалеті». «Примушення до чогось — це заперечення потрібності чогось на користь ілюзорного вимагання самого процесу діяльності». Интересно, сколько раз вам пришлось перечитать последнее предложение, чтобы понять его смысл.

Так обстоят дела с философией. Что касается триллера, то интрига в романе, безусловно, имеется, только она какая-то невсамделишная и дрожи не вызывает. Куда заметней наличие элементов фантастики, да еще и с примесью конспирологии. По сюжету N нанимается на работу курьером — развозить состоятельным клиентам коробки с неизвестным содержимым; потом оказывается, что в них заключены вызывающие острое удовольствие галлюцинации, и все это сделано для разрушения общественных основ, причем по заказу чуть ли не Северной Кореи...

Еще можно говорить о разнообразных нюансах. О сюжетных небрежностях (рассказчик запросто сообщает об увлечениях человека, которого видит впервые в жизни). О маркировании русского как языка, если не «блатняка и попсы», то уж точно жлобов и хамов («Атайді, скот! Ти мнє тут стьокла пачкаєш, мішаєш таргавать! Уйди вон, прочь атсюда!»). О том, что поэт в Коробчуке все-таки сильней прозаика (его все время пробивает то на слишком плотную образность, то на ритмизованные строки, то на фрагменты, написанные откровенным верлибром).

В финале получается чистый Пелевин. N понимает, что реальности не существует, что все на свете — это кем-то навязанные иллюзии, и единственный способ уйти из-под власти злонамеренных чужих иллюзий можно только, создав прекрасные собственные. Что нам стоит сделать море: нарисуем, поплывем.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: nastuncha (джерело: http://nastuncha.livejournal.com)

Прочитала роман Коробчука "Море для шульги". Почну з того, що Коробчука як поета я страшенно люблю. Але декілька місяців тому видався такий прекрасний ранок, коли в мене до виходу на пари залишався час на щось іще після "зібратися" і "поїсти", - я на радощах потяглася до полички з вибраними збірками та перечитала добру половину віршів із "Динозавра" - і це було абсолютне "не те".

Не знаю, що моя підсвідомість намагалась зробити більше в процесі читання роману: реабілітувати Павла чи "добити". В будь-якому разі - врозріз одинадцятьом рецензіям (їх Коробчук-відмінник старанно збирає) - мені роман ... [ Показати всю рецензію ] не сподобався.

З приводу форми писали, що це - мішанина прози й віршів або роман у віршах (верлібрах). З приводу жанру - сам автор пристав на означення "філософський трилер". Враховуючи анотацію (нижче цитую) - виглядає на претензійний мікс (постмодерн - він такий, так).

"Молодий хлопчина потрапляє на незвичну роботу – бути кур’єром порожнечі...
На тлі успіхів у цій та особистих сферах він опиняється в безвихідній ситуації...
Кожна вуличка, кожна зустрічна людина може стати для нашого героя фатальною...
Ліворукість – усе, що в нього залишається...
Кохання чи ілюзія? Вбивства чи вимушеність?
Праця чи втаємниченість? Кім Чен Ір чи Кім Кі Дук?
Субкультури чи інтелектуали? Трансгуманізм чи трансреальність?
Переслідування чи параноя?"

Мова направду - виразно поетична, і "в цьому - весь Коробчук". Окремі шматки - так, аж дух переймає. В цілому - не подобається таке поводження з мовою прози; кульмінаційний момент у формі беззаперечного верлібру в результаті пройшов повз мене.
Коли з'являються персонажі, що взаємодіють із головним героєм, - діалоги прописані гарно. Подобаються колоритні штуки (типу "уйді в картон!"), не подобаються коментарі власне ліричного героя (авторського розщепленого нещасного "я"). Філософські думки - на геть побутовому рівні, не вставляє від них аж "ніяк". Чи це всі заразились синдромом Ліниних "Записок", що змушують молодих хлопців красиво моралізувати? І хай програмісти висміюють Ліну, але набагато прикріше, коли таке пише сам молодий хлопець.
Були і дрібні дратівливі штрихи (постійно неправильно (окремо) надруковане "причому", "в одних штанах" замість "в самих" і подібне).

До плюсів - безліч вдалих порівнянь і метафор. Наприклад, епізод, коли герой припускає, що він - ємність для басейну чи озера, яка сумує після модернізації за колишніми поодинокими відвідувачами, - браво! Найкращий момент для мене.

Інтертекстуальність - так, куди ж без неї. Але Стас Шурінс на третій сторінці - ! - увольтє.
Цікавою виглядала ідея зіткнення корейських політика і режисера. В принципі, розв'язка їхньої ситуації та філософський акцент "що в силах зробити режисер?" - непогані. Але в цілому - зіжмакано, неприємно і пафосно.

Настроєво - текст коливається від Дереша до Паланіка (не оминаючи інших кутів-запозичень). Не побачила ніякої оригінальності, як не хотіла. Абсолютно не згодна з mykolan, який написав: "після «БЖД» Ушкалова та «Лілу після тебе» Бабкіної «Море для шульги» Павла Коробчука можна назвати продовженням традиції нерефлексійної прози в сучасній українській літературі." Цей текст - наскрізно рефлексійний! Я не думаю, що це погано, для мене сучасна література тільки такою і може бути (ну, майже). Але то вже такоє.

Що б я не написала вище, роман читається легко і вільно. І Коробчук - красівенький, на нього завжди вішатимуться.

Але для мене "Море для шульги" - просто невдалий прозовий дебют талановитого українського поета.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Ліна Партоленко (джерело: bukvoid.com.ua)

«Море для шульги»: Точка відліку для нової дійсності від Павла Коробчука


Павло Коробчук. Море для шульги – Луцьк: ПВД «Твердиня», 2012. – 216 с.


«Присвячується тим, хто поруч » - слова, «виведені» рукою Павла Коробчука, які передують усьому, що сказане на сторінках роману «Море для шульги». Суперечливо, але можливо саме завдяки ним подальші рядки наповнені особливим інтимним сяйвом. Утім, на боці з читачем стоїть і те, що роман написано у формі щоденника, оповідь ведеться від першої особи. Здається, що це такий собі невеличкий зошит, чий власник одягнув його у морський краєвид і дав ... [ Показати всю рецензію ] напрочуд милозвучну назву.
Дописувачем цього своєрідного щоденника постає молодий хлопчина, навколо якого і відбуваються всі життєві перетворення. Він відчуває себе пасажиром країни-«переповненого вагона метро », де «завжди всі мовчать, вдають ніби у них нема проблем, шкірних хвороб ». Він – сторонній у цьому світі, людина, яка себе називає лузером, яка швидко до всього втрачає інтерес, але все-таки вимушена бути частиною людської спільноти.

Умовно щоденник можна розділити на дві частини: доілюзорну та ілюзорну. Саме з того моменту, коли хлопчині потрапляє в руки його перша коробка, його життя набуває нових забарвлень, які граничать з фантастикою. Він – «кур’єр порожнечі », адже те, що йому доводиться перевозити – невагоме. Ламаючи заборону зазирати у коробки, герой втрапляє у тенета нового світу, ірреального, який йому не під силу відмежувати від справжнього. Він стає незграбним зомбі, який заблукав у ілюзорних джунглях.

На його шляху – все: кохання і зрада, вбивство, розпач, переслідування, багато параної, ще більше порожнечі. Але врешті він покидає той вагон, «відтепер – у власному потязі », він «знайшов метод, як вбити себе заради продовження свого ж життя ». Він і море – це все; єдине, що у нього лишається, його ліворукість – особливість, яку він захопив із попередньої ілюзії-життя… «Сам на сам з морем. Сам на сам зі спокоєм ». Катарсис. Разом з головним героєм його переживає й читач.

Уже з перших сторінок впадає у вічі центральний характер роману – втома. Щоденникові записи веде стомлена від нескінченних пошуків, від соціуму та його всебічного тиску людина. Здається, всі ілюзії, які проходить головний герой, – це свого роду випробування, які стимулюють віднайти, відтворити своє справжнє повноцінне життя. Насправді, в образі головного героя повністю відтворюється сучасна молода людина, а ця історія рано чи пізно відбувається з кожним з нас.

Найемоційніший розділ роману «Коли стаєш чиєюсь смертю» у віршах, все інше – проза. Тут і філософські роздуми, і емоційні переживання. Головне, не зважаючи ні на що – роман наскрізь просочений любов’ю до життя, страхом його втратити і бажанням відродити себе. Крім того, автор веде діалог про абсолютно повсякденні речі: «Коли у мене з’являється якась життєво важлива проблема, смертельна хвороба, зубний біль, останній дріб’язок в кишені, розлука — то мені здається, що подібна річ хвилює і більшість людей навколо ».

Рядки «Моря для шульги» – синтез почуттів і глибоких думок, без гриму і без пафосу. Все так як має бути – все по-справжньому. До того ж, яскравою постаттю в романі постає і сам Павло Коробчук: він майстерно володіє словом, йому вдається поміж усього говорити про життя, таке, яке воно є. Роман надзвичайно афористичний, тут безліч влучно сказаних речей про безліч злободенних явищ.

Це книжечка, одягнена у море, в якій топитися і топитися…від страху, від утоми, від реальності. В ній – відроджуватися, думати, любити життя. Втім, не мені розкривати всі таємниці – читайте.

є ідея
смерті
яка робить нас конечними
відповідно
відповідальними
цікавими
обережними
емоційними
щасливими
грайливими
впевненими
іншими
невпевненими
мотивованими
доцільними
голодними
поціновучами
галасливими
жагучими
драйвовими
кайфовими
миттєвими

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Ірина Костюк (м. Київ) (джерело: tverdyna.ucoz.ua)

Якщо класична літературна хірургія духовних проблем не допомагає, а в голові щодень запалюється все більше нав’язливих думок, і ти ніяк не відшукаєш необхідного лікування, потрібно згадати про «Море…» – універсальну панацею від усіх недуг…

Люди – скриньки для…

Люди – скриньки для всього, а перш за все для думок. Щодень ми накопичуємо більше різних запитань-без-відповідей та відповідей-не-на-ті-питання, ніж Земля сонячної енергії. Ми перетворюємося на скриньки, в яких життя складає всі свої здобутки і втрати. Найважче лягають на душевну постіль втрати, як об’ємні прозорі кулі, які своєю порожнечею ... [ Показати всю рецензію ] вбивають увесь наш внутрішній простір. Тільки ти і куля, яка боляче тисне зсередини, не даючи зеленого світла іншим відчуттям. У такі моменти починаєш шукати «голку», яка змогла б пробити кулю, звільнивши тебе для життя…
«Скриньки» в пошуках «голки»

З людською духовністю працювати вкрай складно. І тільки слово здатне віднайти ключ до найпотаємнішого. Воно і стає тією «голкою», що вміє лікувати, вбиваючи ті ненависні степи людських душ. І бувають моменти, коли звертаються «хворі» душі до класики – найвправнішого словесного хірурга, а не відчувають полегшення, бо душі їхні модерні, дуже модерні… І тоді має заявитися те, що, може, й не вилікує, але зрозуміє. Має з’явитися море чужих, але близьких думок, має з’явитися на твоїй книжковій полиці «Море для шульги».

«Пропозиція чи заманювання»

Новий роман талановитого поета Павла Коробчука розкаже про відрізок життя молодика, що віднайшов своє тимчасове призначення на дивній посаді кур’єра порожнечі, що врешті-решт замикає хлопця в глухий кут, з якого, здається, один вихід… у море. Але ж якби він знав про це раніше, а так хлопчина змушений пройти головне коло пекла сучасності – ілюзії. Чоловік босоніж іде по лезу життя (чи його подоби), він працює (або видає бажане за дійсне), кохає (чи тільки так думає), знайомиться (чи, може, це сон), втрапляє в халепи (чи так тільки здається), вбиває (чи вбивають його), думає (чи вдає, що міркує), тікає (чи прямує прямісінько в пастку), втомлюється (чи навпаки – стає самою силою) і врешті-решт звільняється (чи така справжня свобода), таки стає молодик вільним, вільним від самого себе (а хіба може людина обтяжувати себе)… Такий сюжет роману. Що це: вартісна літературна «пропозиція» чи «заманювання»? Торкаючись очима до кожного наступного речення, будеш змінювати думку, але зрештою відповідь таки отримаєш. Відповідь, власнодумно сформовану, бо ніхто за тебе цього не зробить, а якщо зробить, то це буде відвертий злочин, а ми ж не злочинці.

«Нові проекції життя»

Роман «Море для шульги» зробив свого автора дипломантом Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» і недарма. Книга розробляє «нові проекції життя», безсоромно зриває його куліси і шукає, невтомно шукає сенс нашого з вами існування, а головне – знаходить. Але не сенс. Знаходить панацею від Існування – те, що здатне вилікувати і повернути до Життя. Справжнього (наскільки це можливо в наш час).

На двохстах з хвостиком сторінках автор розкриває сотні різнокольорових проблем. Він вибудовує життєву гаму від сліпучо білого до всеохопно синього, як саме море.

«Море для шульги» – роман-есе. Здається, що ось сидиш ти з героєм Павла Коробчука десь на кримському березі, бовтаєш ногами у ледь теплій приємній воді, а він тобі розповідає про свої духовні пошуки. Розповідає талановито, свіжо. Підбирає тільки найкращі слова, велику кількість з яких ти занотовуєш у пам’яті, а дещо навіть виписуєш до свого щоденника улюблених висловів. Книга, справді, афористична. Дається взнаки поетична творчість автора. Його проза балансує на межі з поезією. І рима тут ні до чого. Річ в іншому. Його прозове слово вибране так точно, що ідеально вимальовується на загальному полотні. Нічого зайвого, як і в віршах, які не терплять невідповідностей.

Павло Коробчук у своєму «Морі…» невтомно міркує про все на світі: про місце людини у житті, про її призначення, соціальну роль, про роль соціуму в людському становленні, про людей як масу і про кожного зокрема, а ще про почуття, їхню реалізацію на практиці, значення всіх міжособистісних стосунків і врешті-решт про потрібність усіх розглянутих речей. Чи варта ця вистава купленого квитка? (Зухвало підкажу: варта, головне – обрати зручне («своє») місце).

Єдине, що іноді збиває читацький човен з обраного курсу, – надмірне осмислення всього. Це втомлює читача, але є виправдання: це «Море…», а там легко не буває: пішов у плавання – іди до кінця, інакше… Не мені вам розповідати.

Кожному «шульзі» присвячується

Роман Павла Коробчука – не для всіх і кожного. Книга не-така, тобто вона інша. Справді, нова. Модерна. І якщо ти відчуваєш, що втомився від рутинного мислення, то ти таки з головою потонеш у цьому глибокому, філософському «Морі…» і тоді воно стане «Морем для тебе».

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Юля Депеш (джерело: litclub.org.ua)

На даний момент, сучасна українська література розвивається доволі швидко, хоча далеко не завжди кількість відповідає якості. Як би там не було, я завжди з радістю знайомлюсь з усім новим, що дарують нам представники літературної еліти. Цього разу я віддала перевагу новому творінню луцького поета Павла Коробчука – роману «Море для шульги». Перші спроби молодого автора виразити свої погляди за допомогою прози, як на мене, виявились доволі вдалими і потішними для мене, як для читача. Завжди приємно, коли відкривши книгу, тобі просто не сила її закрити, допоки не дійдеш логічного її завершення.

Гадаю ... [ Показати всю рецензію ] кожен з нас погодиться на думку, що здивувати чим-небудь бувалого читача надзвичайно важко,тай книги так чи інакше між собою перегукуються, особливо беручи до уваги манеру більшості популярних тепер поетів. Тому логічно виникає питання, що насправді такого незвичного і оригінального можна зустріти в цьому романі? Що в ньому приваблює? – Мабуть, це думки. Все-таки у їх різноманітті сумнівів не виникає, проблема реальна тільки на етапі їх вираження. Щодо мене,то Павло ці етапи подолав, що яскраво прослідковується впродовж усієї сюжетної лінії роману. Для прикладу, такі звичні для нас буденні проблеми, пов’язані з погодою чи відключеною водою завше викликають море асоціацій, і замикають кожного з нас в якійсь своїй буденній, рутинній, паралельні реальності, де дозволено хоча б асоціативність світу. У відповідь на це, автор намагається зібрати свій логічний ряд до купи й зв’язати його, як мінімум, з дійсністю навколишнього середовища: «Коли у мене з’являється якась життєво важлива проблема, смертельна хвороба, зубний біль, останній дріб’язок в кишені, розлука — то мені здається, що подібна річ хвилює і більшість людей навколо» - ділиться головний герой «Моря для шульги». Це історія юнака, котрий водночас втратив роботу й своє життя, та намагається реанімуватись, влаштовуючись кур’єром порожнечі й проводячи ночі в компанії дівчини з бару. Та розносячи посилки, він, зрештою, опиняється в безвихідній ситуації, втрапляючи в ту саму пастку, що й його клієнти, потрапляючи до світу залежності й галюцинацій : «Я навіть не уявляю, чим би зараз мені було би приємно займатися, якби я ще за совків знав, що існує кокаїн, металічні сейшни, комп’ютерні ігри і тамагочі? Що мені зараз хотілося би дізнаватися? Що досліджувати?». В свою чергу його життя приймає той власний поворот, який, зрештою, призводить до певного логічного завершення. Суть же полягає в способі шляху та характері його кінця, на що, на мою думку, і намагався звернути увагу Коробчук.

Зрештою схожі теми зустрічаються практично в кожній другій сучасно-українській книзі, проте думки в них абсолютно різні, і гадаю, що Павлу викласти власні погляди в кожній з коротких новел вдалось доволі гармонійно і уривчасто, що дозволяє читачу самостійно шукати в них сенс.

Врешті-решт писанину такого роду навряд варто ставити в порівняння з класикою чи психологією. Це щось посереднє між щоденником і посібником сучасного юного українця з масою комплексів і безвихідною ситуацією десь попереду життєвого потяга. Тим не менше, це чудовий спосіб відволіктись і порівняти життєві функції з можливостями й реальністю. Як би там не було, кожному з нас хочеться вірити, що ми не самотні в своїх однокімнатних квартирах та багатолюдних офісах й маршрутках, що всі ми філософи й упорядники власного життя, не залежно від обставин й тих самих погодних умов. Концентрація битія за будь-яких умов залишатиметься далеко за позначкою «максимум», і навіть при громадному бажанні, за нею не вженешся,тай чи варто… Адже так чи інакше, це далеко не головне, бо як стверджує сам автор, «ми - ніщо проти спогадів, які ми лишаємо у головах інших»...

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Настасія Євдокимова (джерело: sumno.com)

(Рецензія на роман Павла Коробчука "Море для шульги")

Павло Коробчук – поет, музикант, журналіст. Очевидно, свого часу все й почалося із вірша. Адже "Море для шульги" – це декілька різних за змістом та настроєвістю циклів Віршів, між якими подекуди проскакує Романна Проза, яка, можливо, комфортніше почувала б себе у ролі панни Есеїстики.

Вірш про зміст

Сюжет роману ірреально переказати – він для цього не пристосований: наявний головний герой, який стає кур'єром та перевозить дивні коробки, що в результаті й стають причиною всіх його негараздів у соціальному, особистому ... [ Показати всю рецензію ] та психічному житті;

NB! кінцевою метою, яку має досягти персонаж – є шлях та досягнення моря (про сам образ і роль моря у творчості Павла Коробчука писатимуть літературознавці у майбутньому, спираючись на зріз його творчості, але тут-і-зараз воно присутнє лише на чудовій (!) обкладинці й останніх трьох сторінках книжки);

наявна жінка – Віра, на яку читач мимоволі покладає великі надії, адже саме особа прекрасної статі може або "спровокувати" неприємності – французьке chercher la femme, або стати бойовою подругою, не виправдовує сподівань ставши таким собі симулякром;

NB! головний персонаж по-справжньому закоханий у Віру: одного вечора він вирішив покатати свою подругу у сміттєвому баці – данина американській традиції катання на возиках із маркету;

наявні й рефлексії, потоки свідомості, розмірковування альтер-еґо Павла Коробчука над сенсом життя та окремими його реаліями – тут письменника можна цитувати (для соцмереж – мудрість то шо нада!), тобто абсолютно відірвані від змісту позасюжетні хвилі (зайвого? недоречного? абстрактного?) тексту;

NB! узяти хоча б так зване "обрамлення" про бомжів на початку твору і в кінці. Розмірковування про безхатченків в одну мить стає лейтмотивом роману, але якщо спершу автор стоїть по один бік барикад: "Безробітні, бомжі – це раса, нижча за древньоєгипетських рабів. Бомж не здатен стати богом", то в розділі наприкінці аргументовано (звісно, ця "аргументованість" умовна – висмоктана з пальця) доводить доволі суперечливу тезу, яка стає назвою підрозділу "(Бог – це бомж)".

Структура роману грає не на боці його автора: велика кількість розділів (10 на 200 сторінок роману формату "кишенькової книжки") та підрозділів (від 10 у кожному розділі) лише збиває та заплутує читача, а не впорядковує структуру роману. Виникає запитання: навіщо? Можливо, кожен підрозділ (починаючи із його назви, закінчуючи завуальованими або відкрито представленими сентенціями), навіть якщо він довжиною у кілька речень, має прихований філософський смисл – тобто месидж, для розгадування читачем таємниць роману? I don't think so.

Вірш про любов

У окремих частинах роману "Море для шульги", які переливаються верлібрами, П.Коробчук розповідає про те, за яких обставин та у яких умовах кохалися головні герої. Ці сцени (див. ст.56, 82 і 134) є найсильнішими у романі з художньої точки зору, саме вони демонструють найкращі боки письменницького хисту молодого автора та його поетичний внутрішній світ. Персонаж цікаво розмірковує про любов та її вияви: "...[валяти дурника – значить довіряти одне одному] І це – спільна таємниця. А любов роблять спільні, з захопленими очима, таємниці".

Вірш про кров

Питанню проливання крові письменник присвячує не лише розмірковування на тему ("Моя кров завжди буде мати ріжки равлика"), а й цілий поетичний цикл під який відводить цілий розділ "Моря для шульги"! У ньому йдеться про вбивство, здійснене головним героєм. Це сюжетний поворот ставить останню крапку в стосунках персонаж-читач: "Кров потрапила мені в око, я примружився, але продовжував бити ножем наосліп". Адже, як не старайся, але після жорстокого вбивства та випадів про значення крові у процесі позбавляння життя, ти не здатен довіряти тому, чию роль досі приміряв на себе. Тому цей психічно неврівноважений молодий чоловік, який сам не знає чого хоче (якого виокремлює лише згадка на початку роману про те, що він, як називає його автор, "каліка" – шульга), не викликає довіри. Зважаючи на манію переслідування та постійні самозаперечення, персонаж стає якщо не огидним, то, банально, не цікавим, так само як і його подальша доля. Кожному і у своєму житті вистачає "тарганів", проблем та поставлених свідомістю завдань, а П.Коробчук провокує розбиратися зі сторонніми (за великим рахунком навіть не обґрунтованими) маразмами у паралельному до нас світі, який викривлює нашу реальність.

Також окремими поетичними циклами можна назвати частини про те як персонаж відчув себе китом та про ліс. Їх можна оминути, адже вони не є головними. Саме тут і варто розставити крапки над "і": а що, власне, є головним у романі "Море для шульги"? Чи є в ньому оте "головне"? Про що хотів розповісти Павло Коробчук? Чим поділитися? (На ці та багато інших запитання кожен читач має відповісти собі сам, або не відповісти взагалі – що вірогідніше!) Центральними у романі мають бути персонаж, його думки чи все-таки поза сюжетні філософські елементи? Але не виключено, що існує й третій варіант: письменник мимоволі прагнув продемонструвати власну письменницьку універсальність, адже тут нам і верліброва поезія, й поезопроза, й білий вірш, й есеїстика, а вкладено це все у структуру роману зі змазаною зав'язкою, тягучим розвитком дій, натягнутою кульмінацією, зате квітучим, тому що таким довгоочікуваним, фіналом.

Звісно, у романі Павла Коробчука "Море для шульги" є багато вдалих сюжетних та стилістичних "ходів", кітчевих у тому числі. Зокрема, наскрізною є тема ілюзій, а їхня роль чи не найбільше впливає на долю головного героя. Не дарма автор називає їх "новими проекціями на життя". Адже "...продовження реальності, яка щоразу мене заводила у цікаві пригоди" – і є головним завданням мистецького твору: створити щось неіснуюче досі й надати можливість зануритися у це читачу. Павлу віддалося створити свою реальність, написавши роман. Але чи придатна вона для проживання її читачем – зовсім інше запитання.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Ніна Кур'ята (джерело: http://www.bbc.co.uk/)

Молодий чоловік ніяк не може знайти роботу, яка була б йому до душі. Натомість відкриває цілий світ - який, щоправда, міститься в його уяві.

Головний герой натрапляє на вакансію кур’єра, який має розносити коробки з замовленнями на вказані адреси, в жодному разі не цікавлячись тим, що ж там всередині. Невдовзі він таки розкриває одну коробку і поринає в альтернативний вимір, де панують ілюзії. Ці ілюзії дарують йому сильні емоції і небезпечні пригоди, і незабаром його життя сильно змінюється. Розуміючи, що заборону порушувати не можна, він все одно експериментує з чужими ілюзіями, які сам же ... [ Показати всю рецензію ] і постачає до клієнтів таємничої фірми.

Сподіваючись, що його кохана дівчина не помічає змін у його поведінці, він вирішує припинити працювати "на дядю", створює бізнес-план власної справи і обдумує схему втечі від роботодавців, яка дозволила б йому уникнути розправи і залишитися живим. Однак виявляється, що і це – не більш, ніж чергова ілюзія. Ілюзією виявляється і його кохана дівчина, а герої попередніх пригод переслідують його і намагаються вбити. Натомість він сам вбиває їх і дістається своєї мрії – моря. І на березі моря розуміє, що це – теж ілюзія, однак – його персональна. "Буду окутаний тим, що сам витворив. Я Бомж і я Бог. Я помінявся з Богом місцями".

Навряд чи можна рекомендувати цей роман тим, хто шукає легкого і приємного чтива. Починаючи з переповненого спітнілими і не надто товариськими пасажирами вагону метро, проводячи читача крізь спогади дитинства ліричного героя і такі ознаки опору системі, як "я какав у колготки", Павло Коробчук "вивалює" на читача роздуми про марноти марнот і викладає всі сцени ілюзій з великою часткою описового натуралізму: "Я колов просто в тіло гострим кінцем ножа, кінцем його життя. Кров його була реальною, вона справді мене осліплювала, вона не була ілюзією".

Однак серед цього послідовного опису дій трапляються "поетичні острівці":
… і ми чітко як танкова дивізія як журавлиний ключ ніби рота солдат нога в ногу тіло в тіло рухалися рухалися і
Вона ковтала
Ковтала і зрештою
Ковтнула
Повністю
Мене.

Хтось знайде в романі Павла Коробчука спосіб скоротити час при поїздці у метро (з чого, власне, і починається спілкування автора з читачем), хтось – карколомний і малореалістичний сюжет, хтось – характерний авторський стиль. Той, хто не знайде усього цього – просто замислиться. Над тим, що йому самому спаде на думку.

Автор рецензії: Ніна Кур'ята

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Анастасія Грібанова (джерело: Українська правда)

Цього року світ побачив його перший роман "Море для шульги", що увійшов до довгого списку Книги року ВВС 2012.

В інтерв’ю ВВС Україна Павло Коробчук розповів про свої перші літературні кроки, поетичність у прозі, пошуки себе, ілюзії та реальність.

- Цю книжку я планував у кількох технічних і стилістичних аспектах. Сподіваюся, вони не розбіглися. Ця книжка про пошуки і знаходження себе завдяки і на противагу ситуаціям, які стаються з однією молодою людиною.

- А як би ви самі визначили жанр книжки?
- Насправді вчора мені співробітник сказав, напевне, найточніше визначення. Це – філософський ... [ Показати всю рецензію ] трилер. Хоча є ще кілька жанрів, які помітили інші люди. Тут є фантастичний аспект – одна з сюжетних ліній фантастична, одна – трилер... Так само тут є і любовна тематика, і молодіжна, урбаністична, і субкультури тут висвітлюються.
На презентації у Києві я мав таку ідею, що це ще і технотрилер, як і "Бот" Макса Кідрука.
Тобто там одна з головних ідей - це пошук того, як взагалі виникає думка людини, звідки вона виникає і як розробники цієї технології почали проводити певні експерименти. Хоча це не сильно описано з технічної точки зору, це просто одна з ідей. І ці експерименти призвели до того, що власне і відбувається у романі.

- Ви більше відомі як поет, а чим покликаний ваш прозовий твір?
- Це певною мірою спроби літературних експериментів і розширення форми письма, тобто це просто інша форма. Насправді прозою я займаюся ще раніше, ніж поезією.
Поезію я почав писати десь у 13 років, а прозу в 9-10, якісь пригодницькі, дитячі спроби були, і в 17 років я написав повість. Були весняні канікули, вони тривали сім днів, і рівно за сім днів я написав повість десь на 70-80 сторінок, тобто нічим іншим у ці сім днів я не займався. По кілька годин сидів, але повість, на жаль, була втрачена мною десь у гуртожитку на другому курсі.

- У "Морі для шульги" зустрічаються також і поетичні рядки - це ви не змогли стриматися?
- Поетизація в певних місцях - вона і в реальності так мною і переживалася. Наприклад, якийсь інтимний момент або споглядання якогось природного явища може надихати саме на певну поетичність, і тому я додав туди певні верлібри.

- Герой вашого роману ніби співіснує у двох світах: реальному та світі ілюзій. Скажіть, будь ласка, де на вашу думку, проходить межа між ілюзією і реальністю, і що взагалі можна вважати реальністю?
- Насправді реальність досить видима і в книзі, і взагалі, як на мене. Але людська природа така, що вона не є якоюсь чисто фізичною, і не є чисто абстрактною, тут багато речей змішується... Це була одна з ідей – пошуки того, що є ілюзією, а що не є ілюзією, і сам герой губиться іноді в тому.
Але потім, зрештою, стається так, що він потрапляє в ілюзію, яка стає його основною реальністю. І у цьому є певний парадокс.

- Чіпляючись до ваших цитат, "людина вигадала Бога за образом і подобою своєю... Богом може стати кожен...". Що, на вашу думку, може зробити людину Богом, і Бога людиною?
- Боюся, що це не моя цитата. Напевне, таку думку хтось міг висловити і до мене: що людина придумала Бога за своєю подобою. А як людина може стати Богом? Насправді, якщо пафосно говорити, то, зрештою, людина і є Богом власного життя, певною мірою.
Якщо вона, приміром, атеїст, то, окрім неї самої, для неї Бог навряд чи існує. Тобто людина - це вершина свого ж божественного творіння. Але насправді у цьому романі головний герой певною мірою відтворює власний світ, в якому він і є Богом.

- Як ви уявляєте собі свого читача?
- Це, насамперед, молоді люди, що цікавляться певною музикою, певними фільмами. Наприклад, один з останніх читачів, що прочитав цей роман, сказав мені, що він дуже кінематографічний, і саме це сподобалося.

- Що надихнуло на написання цього роману?
- Задум цієї книжки у мене виник роки три тому. Одну частину написав ще у 2009 році. І було кілька фільмів, що перегукнулися з цією ідеєю. Це фільм "Початок", де показано, як створюється реальність людини, яка потрапляє до неї в мозок.
А з письменницьких спроб мене підштовхнув останній роман Олександра Ірванця ("Хвороба Лібенкрафта" - Ред.). І я, прочитавши його, зрозумів, що можна щось зробити... Не знаю, можливо, він мені відкрив певні речі. Так, як от, наприклад, ми дивимось на гру гросмейстерів і розуміємо певні їхні ходи, після того їх запам’ятовуємо і можемо ними скористатися.

- Яку останню книжку ви прочитали?
- Я її ще не дочитав... Зараз читаю книжку автора Едварда Лукаса про Росію епохи Путіна, як він прийшов до влади, але це не художня література. А з художньої літератури я дуже небагато читаю останнім часом.
Це навіть таке собі спеціальне обмеження. З останніх речей, які я читав, - це оповідання Довлатова.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Анотація надана видавництвом (джерело: www.bbc.co.uk)

Книжкова премія ВВС Україна Клацнути Книга року ВВС-2012 представляє кожну з книжок "довгого списку" (претендентів на звання Книги року).

Видавництво "Твердиня" презентує книгу Павла Коробчука "Море для шульги":

Не вірте, якщо хтось із критиків закидатиме Павлові Коробчуку те, що він, мовляв, намагається рухатися у фарватері деяких своїх ровесників, які після певного поетичного освідчення-засвідчення перейшли на прозу. Це – по-перше.

По-друге, як прозаїк Павло Коробчук вже оприявив себе у збірках віршів "Кайфологія" та "Динозавр". У них друкувався цикл міні-новел "Видихи".

По-третє, ... [ Показати всю рецензію ] в кількох своїх інтерв’ю він оповідає про свої прозові спроби ще у старших класах школи.
Отже, романний крок – "Море для шульги" – Павла Коробчука є цілком логічним, але ніяк не данина моді чи наздоганяння своїх колег.

Попри нібито дебютність, автор у тексті почувається впевнено й невимушено. Він легко переходить від письменницького "я" до "я" головного героя чи інших персонажів. Він уміє, впевнено тримаючи сюжетну лінію, віддаватися рефлексіям, часто-густо іронічним чи гротескним. Сюрреалізм під пером Павла Коробчука стає реалізмом, ява – сном, фантазія – реальністю. І навпаки.

"Море для шульги" має у собі певні ознаки постмодернізму, зокрема інтертекстуальність, стилізацію, парацитації та пародійність. Разом з тим автор намагається не втратити свого літературного обличчя, себто залишатися Павлом Коробчуком – ліричним і непередбачуваним.

Роман київсько-луцького поета (а віднині – й прозаїка) – це лише перша його серйозна прозова заявка. Не буде перебільшенням сказати, що симпатики його творчості вірять у Павла-прозаїка, як і до цього вірили у Павла-поета. А він не з тих людей, які розчаровують.

Анотація надана видавництвом.

Книга "Море для шульги" потрапила до Клацнути "довгого списку" премії Книга року ВВС-2012. Усього до нього увійшли 20 книжок.

Премія Книга року ВВС-2012 проходить у співпраці з Культурною програмою Європейського Банку Реконструкції та Розвитку (ЄБРР).

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Ігор БОНДАР–ТЕРЕЩЕНКО (джерело: Україна Молода)

У цьому світі існує багато корисних речей, про які всі начебто знають, але ніхто до серця епохи не притулить. Щоправда, автор роману «Море для шульги», луцький поет з київським проживанням Павло Коробчук спробував свого часу віршувати про нашу буденність, але далі костюмованих акцій, здається, діло не пішло. «Корисний також унітаз, але це не поезія», — мабуть, згадав він російського класика і перекинувся на прозу. А вже в прозі, тим паче сучасній, багато чого вартісного для пасажирів метро можна надибати. Наприклад, як саме кохатися у цьому самому метро або інші веселі та безрадісні поради, зібрані ... [ Показати всю рецензію ] у цій строкатій книжці.

Які ще гарячі проблеми і незручні для метро питання зачіпає у своєму романі Павло Коробчук? Чесно кажучи, їх багато. Наприклад, це проблема комунікації, тобто те, як іноді кортить побалакати, а довколишній світ до цього не надається: кабінки зайняті, люди заклопотані, у морі злободенних тем за буйки коректності запливати заборонено. Крім того, всі довкола настільки праві, що «лівим», як у романі Коробчука, темам просто немає місця, і даремно. Точніше, не дуже чесно. «Коли у мене з’являється якась життєво важлива проблема, — бідкається герой роману, — смертельна хвороба, зубний біль, останній дріб’язок в кишені, розлука — то мені здається, що подібна річ хвилює і більшість людей навколо». І тому цілком можливо, що це суто авторська стратегія виживання: говорити без упину — хоч у поетичній, хоч у прозовій формі. Адже, як кажуть у шоу–бізнесі, на який сьогодні перетворилася наша література, варто тобі замовкнути на якийсь час, і ти вже труп. Тому для реанімації сюжету автор роману вряди–годи використовує фірмовий прийом Сергія Жадана з акцентуванням на безглуздості побутових розмов, що в «Морі для шульги» чудово підтверджує діалог з директором фірми Інокентієм Віссаріоновичем, схожим на розмову героя «Депеш мод» з міліціонером Миколою Івановичем. Злизаним, у свою чергу, з наркотичних оповідок про поліцейських–фашистів зі «Страху і ненависті у Лас–Вегасі» Гантера Томпсона.

Загалом фабула роману Павла Коробчука доволі невибаглива. Кожна з коротеньких глав присвячена окремій темі, що зазвичай хвилюють провінціала, який потрапив до столиці: «параноя спільної хвороби», «лінь як сутність праці», «гра в бісер із резюме». Юний герой втрачає роботу, потім шукає її і знаходить, знайомиться в барі з дівчиною, якій згодом цілком незграбно подобається «дерти мою спину від насолоди процесу кохання» і т.д., і т.п. Нарешті, починає вживати вміст посилок, які розносить по клієнтах, — таємничих коробок чи то із «суттю» в стилі Єгора Радова, а чи з «простроченого життя», як у «Перекупнику непрожитого» Андрія Лебедєва. Словом, те, що викликає спочатку ейфорію, а потім галюцинації. Не знаєте, з якого саме «особистого» досвіду можна виснувати таку «захопливу» фабулу і винайти нуднуватий сюжет про поневіряння юного інтелектуала–невдахи? Скидається на наркотичні марення, ні? Вистачає тут також запозичень з Андруховича з його нескінченною інвентаризацією реальності, і Жадана з його трьома сотнями китайців (щоправда, тут їх тридцять), і обов’язковою вставною новелою зовсім з іншої опери (про правителя Кім Чен Іра і режисера Кім Кі Дука).

Загалом звичка не вигадувати нову сюжетність, а писати (навіть лівою ногою!) винятково про особисте нагадує про сумну традицію останнього літературного часу. З одного боку, це може видатися принциповою позицією, мовляв, треба писати тільки про себе, тоді буде цікаво. І неважливо, що далеко не кожен має за душею це саме «цікаве», що ґрунтується на життєвому досвіді. Натомість будь–хто має власні комплекси, і якщо їх виплеснути на папір, це обов’язково спрацює. Хоч раз, але спрацює! Тому не дивно, що вищезгадана «особиста» стратегія виплекала за останнє десятиліття авторів одного роману. Широко розрекламованого, можливо, навіть культового — але одного. Може, більше й не треба, бо ні до чого доброго це не приводить? «Якщо письменницька діяльність — це те, як виглядають письменники, то краще бути тупим стилягою», — застерігає герой роману. Утім, з його автором трохи інакше. «Схожий стаю на діда, — віршував колись Борис Слуцький. — І на батька подібний давно». Давня збірка авторового батька, поета Петра Коробчука, називалася «Загальний вагон». Перша з глав «Моря для шульги» теж присвячена життю у вагоні. Цікаво, чи дід автора роману писав прозу?

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Настасія Євдокимова (джерело: http://www.facebook.com/groups/MoyaKnyha)

Роман Павла Коробчука потрібно прочитати один раз і пустити "по рукам" друзів-родичів-знайомих, щоб він врешті загубився десь на високих полицях і припадав пилюкою, чекаючи наступного покоління читачів. Осад від прочитання залишиться... можливо.

"Море для шульги" – твір, який устами П.Коробчука в напівпрозовій (саме так, адже вірші у романі – невід'ємна складова) формі демонструє окремі теми та проблеми (так само й аспекти життя) про які поети 2000-ки ще не сказали у своїх збірках. Тобто це досі не продемонстрована грань світогляду. Складно сказати кому поява цього роману необхідніша: українському ... [ Показати всю рецензію ] літературному процесу, та його читачам зокрема, чи самому автору?

Переважно письменник використовує дієслова дії (я встав-пішов-зробив), що підкреслює циклічність життя: кожного ранку герой твору – альтер-его Павла – прокидається, їде на на нудну роботу, яку ненавидить, сидить в офісі, розвозить замовлення (він кур'єр), виконує певні суспільні функції, розмірковує над плинністю життя, їде з роботи. Роман "Море для шульги" достатньо монотонний. Над сюжетом переважають психологічні "закидони" від персонажа, якому було би простіше або впасти в депресію з такими проблемами, або піти в запій, або втекти з міста, якщо не почати все з 0, аніж парити собі мізки. Певної миті ти перестаєш імпонувати головному персонажу й просто чекаєш: що ж із ним станеться?

Але не все так сумно!:) Сцени любові Павлові вдалися! Так само і стьобні моменти, які викликають посмішку. І море... море, яке з'являється наприкінці – це той ідеал, до якого прагне персонаж, так само як і кожен із нас тягнеться до свого "моря".
Респект за море межує із респектом за обкладинку.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Микола Леонович (джерело: http://mykolan.wordpress.com/)

У цій книжці банальне знаходить своє місце поруч із вражаючим, а добрий прозовий сюжет — з виразно поетичною мовою.

Павло Коробчук у своєму романному дебюті йде слідами Пушкіна. «Море для шульги» — це роман у віршах. Це, очевидно, не поема, а суто епічний твір, викладений мовою верлібру.
«У цьому — весь Коробчук!», сказав я, прочитавши перше речення. І сказати так хотілося не раз протягом читання.

Мені здається, першими читачами цієї книги стануть поети і прозаїки, можна навіть звузити коло — ними будуть ті, хто знає Пашу особисто. Нічого поганого в цьому немає — ані за формою, ані за змістом ... [ Показати всю рецензію ] цей твір не претендує на «широкі читацькі маси». Але добре буде, якщо ті, хто почнуть, не залишать читання на першій третині зі словами «ну далі все ясно». Бо далі буде все неясно: про цей роман важко говорити так, щоби не розкривати його сюжет, якщо не зосереджуватись тільки на надмірі метафор.
Зрештою, можна не давати жодних порад авторові на тому етапі, коли ідеться про фізичний наклад.

Що у книзі цікавого?
Мова. Короткі, рубані речення. Які можуть нагадати деякі твори зарубіжної літератури (але не української).
Сюжет. Він — дещо карколомний, до страху за фізичну цілісність карку (персонажів), фантастичний. Якщо дочитати до нього, далі вже книжка дочитається до кінця. Він має декілька дуже різких, гострих колізій, деякі сильно вражають.
Епізоди. Яскраві візуальні емоційні описи, поетичні (навіть так) еротичні сцени.

Є, безперечно, і те, що викликає відторгнення, неприйняття, здається банальним, вторинним — але, сподіваюсь, для кожного читача це будуть якісь свої, індивідуальні, моменти.

Так само впевнено можна казати, що подібного роману в українській літературі не було. Це експеримент, вдалість якого можна перевірити тільки з часом — вживаністю тем, ідей та прийомів, опрацьованих романом.

Після «БЖД» Ушкалова та «Лілу після тебе» Бабкіної «Море для шульги» Павла Коробчука можна назвати продовженням традиції нерефлексійної прози в сучасній українській літературі.

[ Згорнути рецензію ]