Автобіографічний роман Р. Ґарі (Романа Касєва) «Обіцяння на світанку» у своїй останній редакції нарешті з’явився і в українському перекладі. Це вже друга книжка французького автора єврейського походження, що представлена на українському книжковому ринку (перша – роман «Життя попереду»).

«Обіцяння на світанку» – книжка, від якої отримуєш колосальне задоволення після і під час читання. Це історія становлення юнака, нетрадиційний роман-виховання, в центрі якого – стосунки між сином і матір’ю, прописані в ідеально-фройдівських орієнтирах. Наратор – проекція головного героя, самітника й інтроверта, грішника і святого, бунтівника й невдахи, літератора і дипломата. Мати – ідеальний символічний образ, який весь час перебуває поряд із головним героям, фізично чи на рівні підсвідомості. Мати – чи не єдиний ідеальний читач для майбутнього літературного генія, якому напророкувала, що він стане послом Франції. Ця жінка належить іншій епосі: вона вірить у великі ідеї й захоплюється «великими наративами», вона виїхала в Європу зі слов’янського світу, маючи в серці любов до російської літератури. Вона – людина з минулого, яка любить відвідувати бали й живе салонним світом. Проте її найвизначніша риса і, певно, чеснота для неї самої: колосальна, всеоохопна любов до сина.

Взнавши про літературні його потуги, мати обов’язково пророкує велику долю: «Мій син буде послом Франції, кавалером Почесного легіону, великим драматургом, Ібсеном, Габріелем д’Аннунціо! Він… Він вдягатиметься в Лондоні» (С. 49). Якоюсь мірою ці бравурні й смішні вигуки-пророкування справджуються: «Варто, мабуть, одразу сказати для ясності цієї розповіді, що я сьогодні Генеральний консул Франції, кавалер ордена Визволення, ордена Почесного легіону, і якщо я не став ні Ібсеном, ні д’Аннунціо, це не тому, що не намагався. І для повної ясності: я вдягаюсь у Лондоні…» (С. 49). Мати стає архетипним образом у книжці, це воістину Велика Мати. І її син просто не може не слухати її, не жити для неї, бо ж вона живе для нього, ховаючи свою скруту у Франції, ховаючи свою тяжку хворобу від сина. Він не мусить бачити, як їй тяжко, бо йому тяжче у стократ. Наш оповідач часом вдається до обманів, він може привласнити собі військові нагороди, чужі літературні твори, аби тільки мати ним пишалася. Ця родинна історія дивна, неправильна, проте надзвичайно цікава. Зрештою, з цієї атмосфери любові народжується письменник.

Наш герой розпещений материнською любов’ю. Мати готова віддати все, аби її син зміг стати успішним. Ця жінка, владна, енергійна, аристократична, живе життям сина й заради сина. Вона продає родинні коштовності, коли синові потрібні гроші для навчання; сцена прощання на вокзалі викликає подив: здається, що ці рідні люди (подібні на закоханих) полишають одне одного на довгі роки і роз’їжджаються на різні континенти. Але ж автобус насправді рушає просто в інше місто. Саме матері головний герой надсилає свої перші успішні літературні публікації або ж публікації, викрадені в чужих авторів, начебто це – його літературні псевдоніми. Все робиться для того, щоб мати не розчарувалася у своєму сині, навіть тоді, коли сам молодий літератор втрачає всіляку надію на успіхи в літературі й житті, впадаючи в депресію, збираючи кожну копійку на прожиття. Мати – ось його головний читач і цензор, ось хто може завжди зрозуміти і пригорнути до себе. «Обіцяння на світанку» – це втеча від матері й повернення до неї, навіть у смерті.

Це роман про віднайдення в юнакові власного «Я», історія тілесності й сексуальності, історія метафізики людської особистості, розгорнутої перед читачем у часі, історія людини на війні, на іншому континенті в США… І кожний період героя цікавий по-своєму.

Історія в «Обіцянні на світанку» – це іронічний щоденник. Іронія – те, що рятує головного героя, вказує на його інакшість, життєствердність, не дає впасти в провалля, до якого герой схильний у силу невротичного характеру. Дуже добрим видається й переклад цього роману: логічний, із добірною мовою, який відтворює особистісний світ головного героя.

Так, як хоче мати.