«Диявол добра»: ну і як тобі цей світ?.

 
«Диявол добра»: ну і як тобі цей світ?
Книжки за жанрами

Всі книжки (1510)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

20.04.2010

Рецензія на книжку:
Левченко Олександр. Диявол добра : Роман

Література та всі науки, близькі до психології, дуже багато виграють, коли регулярно обмінюватимуться знахідками. Якщо б, припустімо, існували підручники з сучасної української ментальності, то важко було б знайти до них якісь кращі приклади, ніж історії, описані українськими письменниками. Знову ж таки, застосовуючи сценарний підхід до аналізу сучукрлітератури, можна виявити багато цікавого, наприклад характерні риси сучукрментальності, що спричиняють перехід цілком нормальної особи до міжгалактичного братства мандрівців... Отже, рецензія присвячена роману Олександра Левченка «Диявол добра», і усе по порядку.
«Диявол добра» вийшов у третій підборці серії «Книжечка для дамської сумочки» видавництва «Дуліби». Для жіночої уваги пропонується чоловічий роман. (Я зараз маю на увазі не жанрову приналежність, а приналежність самого тексту автору-чоловікові.) Безумовно, цей твір буде цікавим для жіночої половини, і передусім як приклад чоловічої логіки та способу бачення світу. З точки зору порозуміння гендерів такі речі є дуже корисними.
На перший погляд, тобто після кількох сторінок, видається доволі очевидним, що перед нами класична оповідь невдахи. Головний герой, Вадим, - журналіст місцевої газети з відділу кримінальних новин, мешкає у провінційному містечку, неодружений, дітей не має. Щоправда, він професіонал, має старих друзів та перевірених інформаторів, тобто комунікабельний. Але у житті Вадима надто багато апатії та замало самозабуття. Кохання - так, звичайно, жінки у нього були (про це уважний читач може дізнатися з кількох рядків, присвячених цьому в романі); робота - але вона вже давно якось собі просувається за накатаною. Навіть нове місце у Києві Вадимові пропонують лише через протежування місцевого олігарха, який прагне позбутися його як чоловіка-суперника (чого було не використати з цією метою кілера?). У цілому головний герой - непогана людина, але це підкреслено посередній персонаж у безпосередньому театрі людської долі. Відсутність пристрасті у житті Вадима обумовлена численними, з його точки зору, невдалими спробами зробити своє життя щасливим. Смерть батька, зрозуміло, також не додає героєві оптимізму.
Вадим мимохіть звертає на себе увагу Вероніки - жінки, що робить зі своєї долі успішну кар'єру. З одного боку, ця увага зумовлена тим, що він порядна та щира людина, а це вже також вияв внутрішнього стрижня. З другого - це наче таке собі внутрішнє бажання, примарний сон справжнього хлопця (автора і героя водночас), якого скрізь усі недооцінюють. (Сцена, у якій Вероніка допомагає Вадимові, коли він напідпитку втрапляє у бійку, взагалі нагадує сюжети Чарльза Буковскі - вона підійшла до мене, взяла за руку та повела до себе…).
Вадим із зацікавленням поринає у вир детективного розслідування надзвичайних подій, що відбуваються у містечку. Злочинці раптом починають завдавати прикрощів собі, причому без видимих зовнішніх причин. Грабіжники у банку стріляють один одного, «братки» у барі спрямовують на себе власну агресію… Містечком починають розповзатися чутки про якусь добрячу чортівню. Але якщо спочатку страждали ті, хто завдавав незручностей іншим, то згодом починають страждати люди, у яких є просто побутові недоліки (пияцтво, подружні бійки тощо). Буденні, широко розповсюджені недоліки. Тобто стає очевидним, що живим звідси не вийти нікому.
І ось раптовий фантастичний вихід, а не очікуваний містичний, враз робить усю вищеописану історію ліричною та сумною. Наш герой доходить висновку, що життя на Землі разом з усією відповідною атрибутикою зовсім не жаль виміняти на життя в іншому місці Всесвіту. А Мандрівець-прибулець розчаровується у своєму прагненні до перемоги Добра над злом. Бо на якийсь момент зло починає гинути, прибираючи із собою і Добро (зовсім як сіамський близнюк Толя у драмі Олексія Балабанова «Про уродов и людей»).
Стрижнем твору є дві ідеї. Перша не нова: Добро і зло тісно сплелися у світі. Перед читачами - чергова історія про те, як важко відокремити Добро від зла: вони настільки переплелися, що важко відділити зло від Добра без завдання перешкод останньому. Зло – то є не прости гнилий зуб, щось абсолютно автономне від світлого та доброго. Зло і Добро становлять суцільну масу, у якій позитивне переходить у негативне і навпаки. Тому грубі спроби загасити конфлікт на кшталт «усі злі переб'ють себе самі» призводять до цілковитого невідрізнення та гибелі обох сил. Ідея, як вже говорилося, має довгу історію. Вищого ступеню усвідомлення людиною полюсних джерел у собі набули герої Федора Михайловича Достоєвського (вибачте, я даю собі право нагадати). Брати Карамазови, Родіон Раскольников, князь Мишкін, Настасія Пилипівна були б нещадно вбитими міжгалактичним Мандрівцем, адже у їх Душах (саме з великої) жили найяскравіші алмази Світла, що перемежовувалися найтемнішими смугами. Ще раз згадаю арт-хаусне «Про уродов и людей», зокрема митця Йогана, джерелом творчості якого було насилля, вчинене над ним у дитинстві. І коли людина, що була джерелом насилля – стара няня – вмирає, сенс буття вичерпано. Близнюки, один з яких чутливий хлопець, а другий виявляє схильність до пияцтва. Один без одного жити вони не можуть... Очевидно, що зло може бути переможене зовсім іншими методами. Один з цікавих способів –– самочинне перетворення зла у Добро шляхом закладеного програмування... Власне, я відволіклася.
Звернімося до ідеї № 2. Це вона вносить раптовий сумно-ліричний струмінь, виявляючи себе наприкінці твору, і тісно пов'язана із фантастичним поворотом сюжету (який викликає реакцію: а ми гадали, що відбудеться щось серйозне). Отже, сформулювати можна таким чином: нормальній середньостатистичній людині, яка живе чесно, пора тікати звідси до іншої галактики. Якщо продовжувати сценарний підхід до героя, то фінал у концептуальному плані досить передбачуваний: невдаха часто подумки живе у світі, де він одержує перемоги одну за одною. Автор допомагає героєві знайти нетрагічний вихід. Можна припустити, що якщо б не інша галактика, не перехід у фантастичний режим, кінець міг стати більш сумним та безпорадним. Отже, якщо не наша реальність, то принаймні потойбічна дають змогу віддихнути вільно. Хоча - що ми знаємо про реальність?
З приводу залишення цієї планети хочеться запитати: чи не замало ми спроб влаштовуємо, аби досягти якоїсь своєї мети? Так, звичайно, Вадим пішов до кінця, аби розставити усі крапки у розслідуванні незрозумілих «злочинів». Але чи так багато зусиль він зробив хоча б для завоювання тієї ж Вероніки? Скоріше, Вадим був її вибором, аніж навпаки…
Здається, я починаю вмовляти читачів даної рецензії не залишати наш світ. Це не входить у мої прямі обов'язки. Нагадаю: рецензія присвячена роману Олександра Левченка «Диявол добра», головний герой якого віддає перевагу іншому світові, не-нашому. Для тих, хто залишився, хочу підкреслити: письменник не повинен бути слабкішим за бізнесмена… Чи я вмовляю саму себе? На все добре.

Олександра Мкртчян

(Джерело: Сумно.com)

Реклама
Rambler's Top100