Збірка Томаша Деяка «Гра з (лю)циферблатами» – давноочікувана дебютна книга білінгва поезій хустсько-ужгородського автора. Схоже, що довге чекання виправдалося досить добротно зробленою річчю. Принаймні так стверджують два солідні рецензенти Сергій Федака та Іван Петровцій. Формалістично цікавими є поділ книги на дві частини – українську та російську, з можливістю розпочати читати збірку спереду чи ззаду, залежно від налаштування на мовну хвилю в певний момент.

Серед інших структурних новацій − оригінальне обігрування часу, як сторінок (погодинно дві доби); дві передмови (без післямов) та середмова (автора текстів). Змістовно книга збагачена зразками метафоричності, вишуканої ліричної та соціальної поезії, а також несподіваними фентезійними сюжетами. Зрозуміло й прямо про це нам натякають обидва рецензенти, та зрештою й сам автор у середмові, чи хоча б назвою збірки, що головний герой книги не числа, – а час, я б навіть сказав часопростір, котрий, змінюючи всі пори року, таки кільцюється у своїй вічноосені: «небо осені у долоні», «А время смеется осенью». До речі, поет, твори котрого відрізняють особливою мелодикою, ще й музикант: вірші позначені символом «*», – тексти пісень його гурту «Точка кипіння»)

Крім абстракції, не можна оминути ще одного героя книги – місто Ужгород, яке виринає на сторінках «Гри з (лю)циферблатами» то як реальне містечко, у якому живе ліричний герой (у цьому аспекті тотожний автору), то як ірреальне місце, яким просякнутий дух оповідача: «Ты шел со мной, а я с тобой/ Не зная, кто же настоящий/ из нас двоих». Місто Деяка живе своїми проблемами і прагне «скрыть от мусорников раны» чи вказує на «яткИ – паразити на тілі старого міста.».

Автор, користуючись переважно тільки римами (чи не єдиний виняток – іронічний «неримований вірш») та довільно розставляючи розділові знаки, все ж таки досить вдало експериментує з формою, – вводячи аркомонограми, рядкові внутрішні рими, різні розміри в одному й тому ж тексті.

Свіжим виглядає піднятий цілинний пласт інтернет-залежності, яка ще мало представлена в сучукрліті: «ранкова кава, тости, тютюн, Outlook/ чи цього хотіли медійні твої герої?/ легко стояти звитяжцем над муром Трої/ дивлячись переможно у свій ноутбук». Чи як у вірші «З голки…» автор завершує: «у комп’ютері плавають шпроти/ я зіскочив. Приїдеш по мене?..» і нічого, що шпроти, то навіть у Вікіпедії легко перевірити, зовсім не сорт риби, адже тут натяк на символі бездумного глобального споживацтва, як одного з продуцентів різних залежностей, але ж акцент, звісно, робиться на звільненні від нових залежностей нашого часу. У серії іронії над сучасним способом життя найвиразніший текст, як на мене, «Welcome to Hollywood», що продовжує викриття примітивних ідеалів обивателів, що прагнуть жити за традиціями зомбо-ящика.

Щодо зауваг, то, здається, автор сам усвідомлює свої деякі недопрацювання та підтягне їх у наступних книжках. Основні ж побажання стосуються переважно змісту. Хотілося б під час читань уникнути певної кількості текстів про зорі (чи не в кожному третьому згадуються), світанки та заходи сонця, забагато алко-наркотичних рядів та мариністики, яка, можливо, продовжує фентезійну канву, але в переборі корабельних натяків видається штучно надуманою й повертає хіба що в архідавні часи, коли в Карпатах було ще море.

Загалом склалося враження від дебютної книги Томаша Деяка – більш ніж позитивне. Вона без перебільшення стала відкриттям (поетичною подією) в Ужгороді, віриться, що й за його межами також. «Гра з циферблатами» автору вдалась, бо окремі тексти перечитуються, ще раз і ще раз, з естетичною насолодою, а це і є справжня ознака успішності поезії, коли до неї хочеться повертатися, як до чарівної казки, адже ми занадто швидко дорослішаємо, так і залишаючись переважно дітьми. Що ж, не втрачаймо їх безпосередності, бодай перечитуючи справжню поезію.

VikКоврей

Ужгородське фентезі ліричного метафориста.