Монстри поміж нас.

30.07.2012

Ще одна варта уваги книжка — Едіт НЕСБІТ. Книга драконів (Л.: Видавництво Старого Лева). Ця англійська письменниця творила на початку ХХ століття. Оскільки тоді твори її сучасників — Керрола, Толкіна, Льюїса та Мілна — кваліфікували осібно, десь поміж дорослою та дитячою літературами, британській казкарці дісталися лаври засновниці пригодницького жанру. Тобто Едіт Несбіт — пряма попередниця Джоан Ролінґ, яка фактично здійснила мрію маленьких героїв сторічної давнини. Ті хотіли «не вчитися, а досліджувати», та знати насамперед «про те, що є насправді, але про що не вчать у школі». Тепер це просто — у чаклунській школі, яку скінчив Гаррі Поттер.

Едіт Несбіт — це вигадливі й теплі оповіді про зіткнення розуму і глупоти, щедрості та жадібності, відкритості світові й байдужості (у нас подібно до неї пише нині казкові історії Галина Пагутяк). Такі собі еко–казки — у широкому розумінні: не лише про любов до довкілля, а й про екологію душі. Авторський моральний механізм — на відміну від народного — збоїв не дає. Ось як завершується одна ситуація, схожа на вищеописану: «Всі отримали багатство, зовсім для цього не працюючи, — а ви знаєте, що це дуже неправильно».

В одній з історій «Книги драконів» є цікава деталь. Неслухняний принц знаходить у королівській бібліотеці магічну книгу про загадкових представників фауни. Лишень приглянешся пильно до гарного малюнка — і той персонаж оживає. Спочатку випурхнув і зник викопний велетенський метелик, з другої сторінки — райський птах. Прем’єр–міністр як узнав — вжахнувся: а що, як далі буде дракон, і він утече (так, ясна річ, і сталося)!? А що, як на останній сторінці з’явиться «навіть революціонер»!? Взагалі–то Е.Несбіт вважає нащадками драконів — котів. Та, виявляється, у драконячій популяції є і найнебезпечніша гілка — комуністи. І тут варто замислитися над фразою казкарки, гідної філософського трактату: «Дракони ніколи не здаються надто важливими, коли їх нема».