Важко бути богом.

 
Важко бути богом
Книжки за жанрами

Всі книжки (1667)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде
подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

22.09.2012

Рецензія на книжку:
Яценко Петро. Дерево Бодхі : Роман

Для творів, які не дуже піддаються жанровій класифікації, існують видавничі анотації, зазвичай написані авторами. Те саме, здається, маємо у випадку з романом «Дерево Бодхі» Петра Яценка, назву якого коротенька нотатка наприкінці тексту тлумачить легко і невимушено, немов біблійний палімпсест епохи раннього Апокаліпсису: «Дерево бодхі — рослина, сидячи під якою, Гаутама Будда отримав просвітлення. Насправді ж це звичайне дерево роду фікусів». Звичайнісіньких фікусів, розумієте? З яких спочатку можна зірвати яблуко гріха, а потім вистругати ковчег і податися світ за очі у пошуках сучасної української прози.

Дія роману, виданого львівською «Пірамідою», відбувається у негусто населеному пункті галицького краю, чи пак закрою, тобто у пересічному Місті Сільського Типу, на вулиці чи то Замкового Саду, а чи Садового Замку, хоч цілком може бути, що на вулиці Січневого Повстання або Липневих Вакацій, як значить сам автор. У такий спосіб він ніжно іронізує з містечкової топографії, в якій вулиця Леніна з часом змінювалась на вулицю імені Гітлера, і навпаки, аж поки не ставала нейтральним бульваром Тараса Шевченка.

Утім своїх героїв автор «Дерева Бодхі» любить, особливо героїнь. Довкола однієї з них, власне, й закручується інтрига. Хоча, яка може бути інтрига в бібліотекарки, яка у свої 35 років із тридцятьма п’ятьма кілограмами зайвої ваги і вільною кімнатою у двокімнатній квартирі не плекає ілюзій щодо чоловіків? Правильно, тільки кінематографічна, як у фільмі «Бубен, барабан» iз Наталею Негодою у головній ролі. По–перше, у неї в квартирі невмолимо виростає Дерево Життя, по–друге так само буденно вона десять років поспіль заливає сусідів, які винні її бібліотеці книжки. І на чай до неї регулярно приходять перевдягнуті апостоли новітньої Руїни: завідувачка бібліотеки, хронічно втомлена очікуванням виходу на пенсію, весела кондукторка, яка прибуває просто на трамваї, і якась маленька жінка в чорних, пропахлих потом колготах.

Загалом дивні вони, ці героїні сучасних романів. У Володимира Сорокіна одна така отримувала статеве задоволення лише коли по радіо лунав Гімн СРСР (нагадаймо, що так само винятково під гімн, але України, відходить до обіймів Морфея герой останнього в часі роману Андрія Куркова). Натомість героїня «Дерева Бодхі» отримує оргазм — «вдруге, після дитячих дослідів» — лише вдягнувшись у дідівський костюм із медалями і пачкою цигарок у кишені, одну з яких обов’язково треба викурити під час злягання з родинним минулим. Воно й не дивно, якщо зважити, що у вільний від марудної роботи час наша бібліотекарка займається тим, що спостерігає персонажів, які регулярно справляють свої потреби в її парадному: офіціант у білосніжній сорочці й чорній камізельці, що працює у барі через дорогу, таксист у димчастих окулярах, який приїжджає на таксі кольору кави з молоком, але насправді жовтому, двоє молодих жінок зі знебарвленим волоссям і в трусах «танго», що просвічують крізь тонку тканину літніх штанів, і навіть шістдесятирічний дядечко у кремовому береті.

Тутешні герої, до речі, не кращі, і місцевий Принц, зачинившись у кабінеті, взагалі міряє на себе туфельки Попелюшки, поки ті не допасуються. Але якщо навіть допасуються, все одно за трамваєм героїні стрибатиме не він, а одноногий молодик iз милицями в руці, якому героїня помахає зі співчутливою посмішкою, а він вільною рукою весело махне їй у відповідь. У такий спосіб у романі «Дерево Бодхі» з перемінним успіхом триває побутовий абсурд, і все у цьому затхлому провінційному житті заростає як не підвіконними хащами і квартирними джунглями, то вже точно хворими фантазіями, запліснявілими плітками і всохлими долями героїв. Тіло тут бринить, як камертон, секс нагадує гру в кролика в ямці, а смерть — вихід iз гри у буденну реальність. Оскільки направду важко сказати, хто живий у цьому сонмі сонних фантазій, а хто давно помер і навідується до героїні роману винятково з пропозицією вальсувати на перехресті. «Бог не помер, — вичитує наша героїня у «Релігійному віснику. — Він збожеволів». І це не дивно, панове, адже важко бути Богом iз такою паствою.

Ігор Бондар-Терещенко

(Джерело: "Україна молода")

Реклама
Rambler's Top100