Кіплінгове диво.

 
Кіплінгове диво
Книжки за жанрами

Всі книжки (1569)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

11.02.2013

Рецензія на книжку:
Ред'ярд Кіплінґ. Легенди з Книги Джунґлів
(Переклад: Чернишенко Володимир)

Колоніальні казки, опубліковані у двох виданнях — «Книга джунглів» (1894) та «Друга книга джунглів» (1895), Редьярд Кіплінг писав не в Індії, і навіть не в рідній Британії. Написані вони у Вермонті, куди Кіплінг з молодою дружиною виїхав на медовий місяць, але так і лишився там на кілька років. .Роки, проведені у Вермонті, по праву можна вважати золотими в творчій кар’єрі Кіплінга, адже, крім знаменитих оповідань про хлопчика Мауглі й хороброго мангуста Рікі-Тікі-Таві, він написав тут роман «Безстрашні капітани», збірку поезій «Сім морів», збірку оповідань «Денна праця» тощо. Але уславився письменник саме казками про хлопчика Мауглі, образ якого прийшов до автора, за його власними словами, особливо холодної зими, коли сніг лежав до самого підвіконня, а Редьярду Кіплінгу пригадувалися джунглі його дитинства.
До пропонованого читачеві українського видання «Легенди з книги джунглів» увійшли менш відомі, ніж казки про Мауглі, оповідання з двох Кіплінгових збірок. Менш відомі не значить не такі яскраві: історії про Рікі-Тікі-Таві, Тумая з роду слонів, про інуїтського парубка Котуко неможливо читати без сердечного щему. Так, за це, перш за все, слід подякувати авторові, який зумів, використавши давні індійські, алеутські, інуїтські легенди, створити яскравий сучасний текст, у який між рядків уклав чимало алегорій на тодішню політику й суспільство. Але ще слід за це подякувати нашому перекладачеві Володимиру Чернишенку, який поставився до оригінального тексту з великою любов’ю і повагою, постаравшись зберегти не лише зміст, а й подекуди — де можливо — звучання й іронію.
Так в оповіданні «Слуги її величності» фокстер’єр на ім’я Little Vixen (злюка, мегера) перетворюється на Мегерцю, а «pop-gun pea-shooter battery» (батарея з пугачів, що стріляють горохом) — на «дрись-дрись гармати». Володимир Чернишенко широко використовує перекладацький прийом одомашнення тексту, й у тому-таки оповіданні бойовий кінь українською лається «Хай йому в хвіст та гриву!», тоді як англійською — «Oh, my crupper and breastplate» (мій підхвістник і нагрудник), а мул Біллі хвалиться, що ніколи не спотикається, такими словами: «Качка четвертою ногою частіше спотикається», тоді як англійською це звучить так: «When a mule trips you can split a hen’s ear» (мул спіткнеться, коли ти даси курці у вухо). В оповіданні «Тумай з роду слонів» перекладач свідомо вводить у переклад підтекст: якщо в оригіналі автор вживає «elephants... needed coaxing or beating every other minute» (слонів... доводилося то вмовляти, то батожити), то в перекладі між рядків читається натяк на знайоме українському читачеві прислів’я: «слони... потребували то канчука, то солодкої тростини».
В оповіданні «Гробарі» в перекладі обіграно відому українському читачеві приказку: «Шакалам треба гавкати, а каравану йти, як то кажуть», тоді як англійською текст дещо сухіший: «If we listened to the howling of every jackal the business of the town would stop, as the saying is». Взагалі оповідання «Гробарі» найбільш насичене різноманітними приказками та примовками, які, на мій скромний смак, у перекладі подекуди звучать краще, ніж в оригіналі. Наприклад, в оригіналі шакал каже: «He has been as far as Delhi, and says all the people there walk on their heads», а в перекладі це перетворюється на римовану приповідку: «Він казав, ходив у Делі, там на хліб полову мелють». Старий маґер в оригіналі висловлюється велемовно: «he who rebukes the World is rebuked by the World» (хто засуджує світ, буде світом засуджений), але в українському варіанті перекладач вирішує замість давати дослівний переклад вжити знайому кожному читачеві приказку: «Не плюй до криниці, бо попросиш водиці». Таким самим принципом він послуговується і в оповіданні «Рікі-Тікі-Таві»: «Those who kill snakes get killed by snakes»,— пищить в оригіналі Чучундра, а в перекладі ця фраза «українізується»: «Хто по змію прийде, той від змії й загине».
Так само творчо Володимир Чернишенко ставиться і до мовностильових особливостей тексту. Підлабузник шакал у нього розмовляє зі старим маґером цілком у відповідній тональності: «Чи ж мені, шкуроїду і кістогризу, брати під сумнів слова постраху річкового?» (в оригіналі: «Shall an eater of old shoes, a bone-cracker, presume to doubt the word of the Envy of the River?»). Можливо, перекладач трохи перестарався, заради милозвучності зробивши з «mere hunters» (простих мисливців) «брудних загоничів» («Інша справа — брудні загоничі. А ми погоничі, нам належиться урядова пенсія»), але в контексті це звучить цілком природно, і якщо не зрівнювати переклад з оригіналом, ніхто не запідозрить розбіжностей.
Але зовсім без зауважень обійтися не вдасться. Читаючи книжку, я раз у раз спотикалася об нескінченні «із» і «щоби». Розумію, редактор міняв «з» та «щоб» на подовжені форми заради милозвучності, але занадто часто це йшло тій-таки милозвучності тільки на шкоду. Чи зможе людина вголос вимовити таке: «щоби мати їжу», «щоби задовольнити», «щоби шакали були худими», «було би нікому», «вони би відповіли», «жакетки із оленячої шкіри», «кожуха із оленячої шкіри», «руки із пащі», «вінки із нагідок», «сільце із очеретяних хат», «зістрибували із сосен» (так і проситься — «вистрибували із сосен»), «їхав із ескортом» тощо? Крім того, на мою думку, непогано було б для українського читача подекуди давати пояснення, адже важко очікувати, що дитина знає, наприклад, що таке Аллагабадське повстання або що це за пісня така — «Бонні Данді». Ну, і ще одна дрібничка: навряд чи індуїстського жерця можна назвати «священиком», як у перекладі оповідання «Пурун Бгаґатове диво». Трохи ріже око також «Ред’ярд» замість звичного «Редьярд».
Додають яскравості книжці чудові переклади віршів. Про те, що вірші Володимиру Чернишенку вдалися, найкраще свідчить той факт, що вони одразу ж були покладені на музику Сергієм Василюком. До українського видання «Легенд з книги джунглів» додається диск з піснями. Загалом можна з певністю сказати, що українські діти отримали завдяки Володимиру Чернишенку, Сергію Василюку та видавництву «Навчальна книга — Богдан» видання, яке може стати улюбленим з дитинства на все життя.

Наталя Тисовська

(Джерело: Книгобачення)

Реклама
Rambler's Top100