Що почитати. Рецензії. Новинки.

 
Що почитати. Рецензії. Новинки
Книжки за жанрами

Всі книжки (1667)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання
зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

15.04.2013

Рецензія на книжку:
З.Луценко. "Необдумана Міловиця" : Роман, сімейна сага.

Хто винен – комуністи, фашисти чи… рідні батьки?
Зінаїда Луценко. Необдумана Міловиця. – Х. : Клуб Сімейного Дозвілля, 2012. – 240 с.

.

Коли прочитала, що Зінаїда Луценко написала в романі про життя своєї бабусі – Пистини Прилуцької, ні позитиву, ні оптимізму від твору, чесно кажучи, не чекала. Адже життя наших бабусь – важке й багатостраждальне, як і вся українська історія ХХ століття. Колективізація, репресії, голодомор, Друга світова війна, голод 1946-47 років… Хіба можна чекати неймовірних історій про життя бабусі, яка жила в ті часи? Читацькі очікування не підвели.



Твір «Необдумана Міловиця» – це такий собі лист до бабусі. Авторка нагадує головній героїні про її життя. Поступово, у хронологічному порядку (лише час від часу забігаючи наперед), вона розповідає про життя Міловиці. І хоча сторінки роману – це своєрідна пам’ять про складну жіночу долю, все-таки імпонує лагідність, покірність і гідність, з якою героїня все винесла на своїх плечах.




Якщо говорити про стильові особливості, то тут у наявності реалістична манера письма. На згадку відразу спадають твори класиків, засвоєнні ще за шкільною партою – Квітка-Основ’яненко, Котляревський. Тематика ж найбільше асоціюється із «Марією» Уласа Самчука. Проте, якщо із класичними творами у школі нерідко доводилося нудитися, роман Зінаїди Луценко можна «проковтнути» буквально за півночі: читається легко.



Крім того, імпонує, що у творі немає звинувачень чи засуджень. Бо звинувачувати можна більшовицьку владу, фашистів, часи… Можна говорити про типовість долі головної героїні. Проте роман штовхає й на інші роздуми. Не лише комуністи чи німці занапастили людські життя. Адже й батьки мало доброго зробили для своїх дітей. У творі чимало прикладів гордовитого, непримиренного і навіть ворожого ставлення простих людей одне до одного. Що можна сказати про Ількового батька, який не змирився з вибором сина й не прийняв невістки? (Тихий і покірний Ілько змушений був жити у приймах – бідній і злиденній родині, де був поперек горла. До кінця життя його батько не допоміг ні копійкою, ні куркою…). Або про Міловицину матір Горпину, яка проклинала власних дітей, допікала чоловіку через втрачені гроші, доводячи до божевілля? (А при цьому навіть не згадала про власні таємні збереження, коли потрібно було справляти дочці Ярині весілля). Що казати про односельців, чоловіків з «нормальних» сімей, які посеред ночі покрали у солдатської вдови з п’ятьма дітьми єдиний скарб – кількох овець. Або про жінку з тилу, яка обізвала злодіями кількарічних дітей за те, що взяли з її баняка кілька «курячих» картоплин… На тлі Міловициної родини й односельчан зовсім не дивують безсовісні діячі, які змушували багатодітну вдову підписуватися під позикою державі, ні комсомольці, які повісили старенького батюшку за те, що не відрікся від Бога…



Ніхто не заперечує – жити в той час було надзвичайно важко. Проте ні більшовицька влада, ні фашисти чомусь у цьому творі так не вражають, як звичайні люди. Найбільше дивують стосунки – всередині родин, сусідські, між односельцями – тут не лише брак милосердя чи співчуття, а часто повна відсутність совісті у ставленні одне до одного…



Роман Зінаїди Луценко – нагадування про те, щоб не забували звідки вийшли. Подібні історії можна знайти у будь-чиїй родині, проте внуки часто навіть не знають, ким були їхні діди-прадіди. Отож письменниці респект за твір, який, до речі, отримав другу премію на «Коронації слова – 2012», а також за нагадування: «Шукайте своє коріння». Бо про коріння пам’ятати варто…



Кому почитати: усім, хто нарікає на сьогодення, владу, злих людей, погану карму тощо; підростаючому поколінню, аби пам’ятало звідки вийшло; усьому старшому поколінню, яке часто забуває про ще старше, і з піною на губах доводить, що «тоді» було краще.

Ліна Сайкевич

Ліна Сайкевич

(Джерело: Друг читача)

Реклама
Rambler's Top100