Трохи справжньої Війни.

 
Трохи справжньої Війни
Книжки за жанрами

Всі книжки (1564)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

27.05.2014

Рецензія на книжку:
М.Солодовник, Georg Trakl, Georg Heym, Ian Curtis, Lifelover, Neige. Концерт для єдиної слухачки : збірка поезій і перекладів
(Переклад: Солодовник Максим)

Це рецензія на незвичну книгу. Вона називається « Концерт для єдиної слухачки ». Вона є приступною лише в Інтернеті : http://eisenturm.blogspot.com/2014/03/solodovnyk2014.html. У власній передмові автор не без сумної мудрості зазначає, що шукати видавця є справою задовгою, до того ж, поезію читає на нашій землі аж надто невеличке коло людей, аби будь-який видавець мав зиск із поетичної збірки. З автором важко не погодитися, панове…

Автор

Його ім’я – Максим Солодовник. Він народився у 1986 році. Закінчив Київський національний університет імені Шевченка. Перекладає з німецької. До книги увійшли його переклади – зокрема і переклади такого герметичного та складного поета як-от Георг Тракль. Він є представником того покоління, якому випало побачити свої молоді роки обпаленими тим, що не без зайвої політкоректності, можна назвати українською смутою. Початок юності у цього покоління припав на перший Майдан у 2004. Самий розквіт молодості цього покоління припадає на початок тієї Великої Війни, яку наразі сором’язливо ховають за трьохбуквеним евфемізмом АТО. Подібна доба не може не бути вагітною темними пророцтвами та лиховісними знаменнями – від хреста, що хилиться понад головним куполом Святої Софії аж до повернення поганського Громовника на Старокиївську Гору. Це – погана доба для менеджерів та рекламних агентів. Це – найчудовіша доба для поетів. Таке покоління язик не повернеться назвати génération perdu. Такому поколінню можна лише заздрити.

Час книги

У передмові Автор зазначає, що ця збірка є результатом майже 5 років творчості. Перша збірка його «…. голоси подорожніх у довгих сутінкових алеях…» побачила світ ще у 2009 року у київському Смолоскипі. Ці 5 років були непростими для України і не лише тому, що до влади прийшла де-факто мафіозна зграя, яка оголосила війну на винищення українській культурі, як чомусь незрозумілому та неприбутковому, а отже – ворожому. Читаючи вірші, останні з яких датовано 2013 роком Божим, важко не помітити олов’яного присмаку крові – цей присмак є невитравним ув атмосфері майже кожного з віршів.

Місце книги

Автор мешкає у славній Полтаві. На старій Гетьманщині. На одному з останніх духовних островів того загиблого континенту, який ми називаємо добою Мазепинського Барока. Стара Гетьманщина лежить на перехресті, яким впродовж сторіч рухалися армії та орди. Ця земля надто сильно просякнулася кров’ю аби пасторальні ідилії у стилі тих комедій, які був писав батько Гоголя-Яновського змогли лишитися літературною визитівкою цього краю. У збірці Максима Солодовника багато того пекучого холоду, яким позначені останні ночі миру – і геть неважливо яка саме війна розпочнеться вранці.

Власне вірші

Авторською волею вони старанно уникають рими. Вони є трохи скупими та геть не пишними. Вони є лаконічними та суворими. Деякі з них нагадують маленьких вовчат, які вціліли після тотального розстрілу великої та хижої зграї. Яким доводиться обживатися та виживати у світі людей, у світі сучасних людей, у світі істот, які є лицемірно не хижими та гуманістично-жорстокими. Деякі б’ють струмом - як оголені дроти. Деякі обпікають – як кропива. Деякі нагадують потаємний шифр – який є зрозумілим Авторові, Траклеві та ще декільком єретикам, яких самий Автор називає «відмороженою публікою». Утім, всі вірші є написаними кров’ю серця. В цьому контексті раджу ознайомитися із віршем «Туманний обрій», що входить до циклу «Вальс на краю світу».

Висновок

Це треба читати, панове…

Ігор Скрипник

(Джерело: Українська літературна газета Ч. 13 (123) 8 липня 2014 року)

Реклама
Rambler's Top100